Відповіді до МКР з релігієзнавства

1. Що вивчає релігієзнавство?

Релігієзнавство – галузь гуманітарного знання, філософська дисципліна, яка вивчає феномен релігії. Релігія з найдавніших часів є предметом філософської рефлексії. У Стародавньому Світі, Середньовіччі, навіть у Новий час феномен релігії досліджували філософія і теологія. Як окрема наука, завданням якої стало вивчення генезису та сутності релігії, її впливу на людину і суспільство та історичного розвитку релігій, релігієзнавство сформувалося у ХІХ ст. Для дослідження почали використовуватись не лише філософські, а й наукові методи пізнання. В зв’язку з застосуванням різних методів дослідження, впливу різноманітних філософських вчень в рамках релігієзнавства виникло багато різних підходів, тенденцій, які по-різному інтерпретують релігійні явища  чи релігію як таку. Різні підходи до явища релігії, виділення як об’єктів дослідження різних її аспектів стало причиною утворення окремих релігієзнавчих наук: історії релігії. соціології релігії, психології релігії та ін.. В цілому релігієзнавство в ХХІ ст.. є комплексом наук, які досліджують релігію як явище людського буття в усіх її багатоманітних проявах як  в житті особи, так і на різних етапах розвитку  суспільства.    

Існує 2 підходи до вивчення: теологічний і науково-філософський.

2)У чому полягає сутність богословсько-теологічного підходу до пояснення релігії?

Для богословсько-теологічного підходу релігія є надприродне явище, результат надприродною зв’язку людини з Богом. Це пояснення релігії з позиції віруючої людини. З точки зору теології зрозуміти сутність релігії може тільки релігійна людина, оскільки він має безпосереднім досвідом “зустрічі з Богом».

Конфесійне релігієзнавство ділиться на два напрямки. Перше ділить релігію і суспільство на дві незалежні структури. Другий напрямок стверджує, що релігія належить суспільству, перебуває в суспільстві.

Концепція релігії Олександра Меня стоїть на тому, що релігія – це відповідь людини на прояв божественної сутності.

3)Чим відрізняється філософський підхід до релігії?

При філософському підході релігію розглядають «зі сторони», з точки зору не «серця», а «розуму».

Релігійна філософія – вчення про ставлення людини до Бога і Бога до людини.

Філософія релігії – розглядає релігію як ідеалізовану сукупність нашого боргу, втілену в божественні заповіді і Бога як вищого ідеалу. Від неї відгалужується деїзм – стверджувала, що хоча Бог і є першопричина всього, але після створення світу рух світобудови відбувається без його участі і пантеїзм, який стверджує тотожність Бога і Всесвіту.

2. У чому полягає відмінність релігієзнавства та богослов’я; релігієзнавства та атеїзму?

Релігієзнавство – галузь гуманітарного знання, філософська дисципліна, яка вивчає феномен релігії. Релігія з найдавніших часів є предметом філософської рефлексії.  Релігієзнавство — комплекс наукових академічних (теоретичних, дослідницьких та навчальних) дисциплін, що вивчають суспільну природу релігії — її історію, розвиток та місце в культурі та соціумі, типологію та таке інше.

Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку релігії, її будову, прояви в історії суспільства, роль у житті окремої людини, конкретних суспільств, взаємозв'язок і взаємодію з іншими царинами культури. Це комплексна галузь людського знання. Релігієзнавство сформувалося в результаті зусиль представників богословсько-теологічної, філософської і наукової думки.

теологію - історично першу форму релігієзнавства . Основний зміст понять  “теологія” і “богослов¢я"  виникає із спроби пояснити загальні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах і постановах соборів, у догматичні формули, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Це наука про Бога в католицькій та протестантській традиції, наука про прославлення Бога у православній традиції. Богословсько-теологічна концепція виходить з прийняття релігійного віровчення як початкової і незаперечної істини. Ця концепція в кінці ХХ ст. знайшла свій яскравий прояв у працях видатного православного богослова О. Меня.. Кінцева мета богословсько–теологічних концепцій – доказ вічної цінності релігії для кожної людини та людства взагалі;

Атеїзм – погляд, що виходить із визнання природного світу єдиним і самодостатнім, а існуючі релігії – створеними людьми; форма вільнодумства в критиці релігії; елемент західної секуляризованої культури і цивілізації. Атеї́зм (від грец. άθεος, безбожний), Безвірництво — світогляд, який характеризується відсутністю віри в існування будь-яких богів, духів, інших «потойбічних» істот тощо. Атеїзм протиставляється вірі в існування надприроднього —теїзму у формі багатобожжя (політеїзму) або єдинобожжя (монотеїзму).^[1][2] Деяким релігіям (буддизм, наприклад) притаманна відсутність віри в персоніфікованого бога.^[3] Інколи такі релігії називають атеїстичними.

Багато з тих, хто вважає себе безбожниками, скептично відносяться до всіх «надприродних» істот чи явищ, цілком логічно вказуючи на відсутність емпіричних свідоцтв їх існування. Інші приводять доводи на користь атеїзму, спираючись на філософію, соціологію чи історію. Хоча більшість з тих, хто називає себе безбожниками, є прихильниками світських філософій таких як гуманізм^[4] та натуралізм^[5], не існує єдиної ідеології чи шаблону поведінки, притаманних усім атеїстам