3.6. Релігії «класичних» цивілізацій Стародавнього світу.Зороастризм.

В першій половині ІІ тис. до н.е. відбувається розселення аріїв, індоєвропейських народів, з їх гіпотетичної прабатьківщини (Причорномор’я, Прикаспія), яке дало поштовх до виникнення ряду давніх цивілізацій – давньогрецької, іранської, індійської, що мало сильний вплив на розвиток нових культурних центрів аж до Китаю.

На загальній основі найдавніших вірувань індоєвропейських народів формуються релігії в нових регіонах розселення індоєвропейців, але далі вони розвиваються вже різними шляхами.

В історії найбільш помітний слід з них залишили зороастризм та індуїзм.

Зороастризм як релігія, що виникла на території Стародавнього Ірану в VII-VI ст. до н.е. за своїм характером відрізняється від релігійних систем Месопотамії та Єгипту і відноситься до більш пізнього типу пророчих релігій.

Він представляє собою маздеїзм, реформований пророком Заратустрою.

Основна ідея зороастризму – залежність світопорядку від боротьби світла і темряви, добра і зла, життя і смерті.

Головне місце в культі відводиться поклонінню вогню.

В своїх пізніх модифікаціях зороастризм поєднує дуалістичні ідеї з уявленнями про єдиного бога (Мазду).

Основоположник цієї релігії Зороастр (Заратустра) почитається як великий пророк.

Йому приписують авторство найдавнішої частини Авести – зібрання священних книг зороастризму і маздеїзму.

Найдавніша частина Авести (Гати) датується VII-VI ст. до н.е.

Тексти Авести містять в собі дуалістичну трактовку світу, суспільства і людини, юридичні і моральні настанови, молитвенні піснеспіви та ін.

Зороастр був віровчителем-пророком, подібно древньоєврейському Моїсею.

Він реформував релігію, звівши велику кількість самостійних богів до персоніфікованих аспектів особи верховного бога Ахура-Мазди.

Бог-творець Ахура-Мазда, мудрий і справедливий, очолює «сім святих», найбільш шановані з яких, крім нього самого, − Митра − Сонце і Анахита-Ардвісура – богиня плодоріддя.

Демонів, що протистоять ахурам, очолює головний носій зла – Анхра-Манью.

Боротьба Ахура-Мазди і Анхра-Манью (в грецькій передачі – Ормузда і Арімана) – первісна, безкомпромісна, і кожна людина покликана взяти в ній участь.

Вона має бути на стороні добра, стати кращою, не жаліти сил для боротьби зі злом, силами темряви і всілякою нечистю.

Людина має бути доброзичливою, стриманою в своїх прагненнях і пристрастях, допомагати ближньому.

Вона – творець свого щастя, від неї самої залежить її доля.

Для боротьби зі злом людині передусім необхідно очиститися, і не тільки духом і думками, але й тілом.

Головну роль в обрядах очищення відігравав вогонь. Звідси ще одна назва прихильників зороастризму – вогнепоклонники.

3.7. Індуїзм – головна релігія Стародавньої Індії.

Як вже відзначалось, індуїзм сформувався на базі індської цивілізації.

Його основи закладені у ведичній релігії, яку принесли на територію півострова Індостан племена аріїв в середині ІІ тис. до н.е.

В І тис. до н.е. настає другий – брахманський період в індуїзмі.

На перше місце в цю епоху вийшов бог Брама, або Брахма, якому стали приписувати кастовий устрій суспільства.

Згідно міфу самі касти і варни походять від різних частин тіла бога Брахми: з його вуст − брахмани (жерці), з рук – кшатрії (воїни, царі), з бедер − вайш’ї (землероби), з ніг − шудри (чернь).

З інших божеств особлива роль відводиться Вішну і Шиві. Боги одержують характер кастових.

Кастовий устрій був закріплений в правовому та релігійному пам’ятнику Індії – законах Ману.

Ця правова збірка складена близько V ст. до н.е. (але записана значно пізніше) і перетворилася в кодекс соціального ладу на всі наступні століття.

Всі варни (касти) та їх члени повинні дотримуватися божественно наданої їм дхарми – закону, обов’язку, звичаю, правила поведінки.

Індуїзм – продукт тривалого розвитку і поступового злиття різних культур окремих етнічних груп, що населяли Індію.

Відмінність індуїзму від трьох світових релігій полягала насамперед в тому, що він був створений не якимось засновником і пророком, а сформувався під час тривалого розвитку.

Індуїзм не має єдиного авторитетного Писання, системи догматів або конфесійних організацій і священства, а тому і єдиного авторитету в релігійних питаннях.

Основною особливістю індуїзма є відсутність одноманітності.

Сучасний індуїзм – це релігія чудових храмів, виразної скульптури, захоплюючих процесій.

В цьому святковому торжестві він заново затверджує стару кастову мораль, панівне становище брахманів у суспільстві та безправ’я недоторканих.

До цього часу в Індії існує близько 70 млн. недоторканих, яким забороняється (не законом, а релігійною традицією) користуватися спільними криницями, ходити по правій стороні вулиці, відвідувати храми.

Ці заборони скасовані законом, але в сільській місцевості все залишається по-старому.