2.3 Характеристика розкроюваних матеріалів

Для верху взуття в широкому асортименті застосовуються шкіряні, текстильні, штучні та синтетичні матеріали.

Вибір матеріалу для виготовлення взуття в значній мірі визначається будовою та умовами роботи стопи. Взуття носиться в динамічних умовах, стопа робить різноманітні рухи при стоянні, ходінні, бігові, стрибках та ін. В процесі носіння взуття стопа, особливо її передній відділ, згинається та давить на взуття. Стопа виділяє піт (у вигляді пару та крапельної вологи), який взуття повинно пропускати назовні чи поглинати. Функціонування організму супроводжується також виділенням тепла, яке частково передається взуттю і пропускається через нього в оточуюче середовище.

Вимоги до взуття і матеріалів для його виготовлення залежать від кліматичних умов, в яких воно буде експлуатуватись.

Основний конструкційний матеріал при виготовленні взуття – це натуральна шкіра. Для безпомилкового визначення якості шкіри і правильного її розкроювання на деталі треба знати види шкіряної сировини, призначення шкір, вади шкір та їх вплив на якість шкіри і розкроювані деталі. Шкіри виробляють із дерми шкур тварин. В процесі виробництва шкіри суттєво змінюються мікроструктура шкур та їх фізико-механічні властивості. Будова шкіри в значній мірі визначається будовою шкури. Шкура будь-якої тварини складається із волосяного покрову, епідерміса, дерми та підшкірно-жирової тканини. В процесі виробництва епідерміс – поверхневий шар, що розташований безпосередньо під волосяним покровом шкури, разом з волосяним покровом та іншими епітеліальними утвореннями, а також підшкірно-жирова тканина видаляються.

Мікроструктура шкіри, основу якої складає дерма шкури, характеризується густо переплетеними пучками волокон. По структурі шкіра ділиться на два шари: лицьовий (в сировині - сосочковий) і сітчастий. Тонкі волокна лицьового шару, що переплітаються в верхній частині, розташовані майже паралельно поверхні. Сітчастий шар складається в основному з товстих пучків волокон. Товщина сітчастого шару і домінуючий нахил волокон неоднакові на різних топографічних ділянках шкіри і залежать від виду та віку тварини, із шкури якої вона вироблена.

А тому ділянки шкіри для верху взуття за товщиною, щільністю, міцністю і тягучістю неоднорідні. Умовний поділ шкіри на ділянки з однаковими або близькими властивостями і якістю називається топографією шкіри.

Основні топографічні ділянки шкір із шкур великої рогатої худоби показано на рис. 3.

Шкіру зазвичай поділяють на шість топографічних ділянок.

Крупон і огузок утворюють чепрак. Це – найцінніші ділянки шкіри. Чепрачна частина складає приблизно половину всієї площі шкіри. Структура тут характеризується найщільнішим переплетенням волокон, тому ця частина шкіри має найбільшу міцність, стійкість проти стирання і найменше розтягується.

Чепрак використовується для викроювання найвідповідальніших деталей взуття. При розкроюванні шкір для верху взуття з чепрака вирізують перед, носки, союзки, задні зовнішні ремені.

Вороток – передня частина шкіри, вироблена з шийної і головної частин шкур великої рогатої худоби. Частина воротка, що припадає у шкурі на голову тварини, називається чілкою. Структура волокон у воротковій частині шкіри менш щільна, тягучіша, менш стійка проти стирання, ніж у чепрачній частині.

Поли – це бокові частини шкіри, що мають меншу щільність і міцність, ніж чепрачна та вороткова частини шкіри. З них виготовляють менш відповідальні деталі.

Пашини – найменш цінні ділянки шкіри, вони тягучі і швидко стираються.

Рис. 3. – Основні топографічні ділянки шкір із шкур великої рогатої худоби

При розкроюванні шкір для верху взуття враховують їх товщину, щільність, подовження та якість лицьової поверхні. Шкіри для верху характеризуються нерівномірністю розподілу подовжень по площі та топографічним ділянкам. Зазвичай подовження їх в поздовжньому напрямку менше, ніж в поперечному. При цьому подовження чепрака в усіх напрямках приблизно однакове.

Подовження воротків, пол, а особливо лап різне в різних напрямках. З малюнка видно, що поли мають два напрямки найменшого подовження: паралельно хребтовій лінії і під кутом 45º до неї (приблизно паралельно заднім лапам). На воротку основним напрямком найменшого подовження є напрямок під кутом 135º до хребтової лінії симетрично з обох сторін. Напрямки найменшого подовження шкір для верху взуття показано на рис. 4.

Рис. 4 – Напрямки найменшого подовження шкір для верху взуття

При розкроюванні шкір для верху взуття необхідно враховувати якість лицьової поверхні, оскільки вона в значній мірі визначає зовнішній вигляд зовнішніх деталей верху, а значить і зовнішній вигляд взуття. Відтінок пофарбованої лицьової поверхні на різних ділянках шкіри може бути неоднаковим, різною буває і мерія. А тому зовнішні деталі верху, що входять в комплект однієї пари взуття, необхідно розміщувати по площі шкіри, враховуючи подальше зєднання їх країв, які повинні мати однакові відтінки та мережівку.

Деталі на шкірі розташовують також з врахуванням їх розкрійних властивостей та вимог, що ставляться до якості зовнішніх деталей верху взуття.

Зовнішні деталі із шкір для верху повинні мати найменше подовження в поздовжньому напрямку, оскільки в процесі виготовлення взуття вони підлягають значному розтягуванню саме в цьому напрямку.

Для деталей верху дівочих туфель застосовується виросток хромового методу дублення за ДСТ 2726.

Виросток – щільна, пружна шкіра хромового дублення зі шкір телят. Площа її коливається в межах 80 – 180 дм² (у середньому 120 – 130 дм²). Топографія шкіри має такі особливості: шкіра товстіша за опойок, молочні смуги глибші і частіші, візерунок мережівки більший, вороток грубіший і займає 25-35% площі шкіри, товщина воротка на 1/4 менша за товщину крупона, характерна воротистість у вигляді смужок є на воротковій частині, роговини, рубці, лизухи погіршують розкрійні властивості шкіри.

Особливості розкрою:

• центральну частину шкіри розкроюють за прямолінійно-поступальною системою;

• периферійні ділянки розкроюють за різними системами;

• під час розкрою шкіри великої площі обирають варіант розподілу шкіри вздовж хребта вирубаними деталями.

Аналізуючи розкрійні властивості шкір для верху взуття та вимоги, що ставляться до деталей верху, робимо висновок: союзку і ЧПР будемо викроювати з чепрачної частини виростка хромового методу дублення за варіантом найкращої укладуваності, а берці – з воротка, поли та лап, враховуючи, що на воротку деталі вкладаються віялоподібно, змінюючи напрямок найменшого подовження берець від однієї передньої лапи до середини воротка; на полах – лінію найменшого подовження берців розташовують паралельно хребтовій лінії або під кутом 45º до неї; на лапах берці розташовуємо поздовжнім напрямком паралельно їх осі. При цьому деталі, що входять в комплект пари взуття (дві союзки, чотири берця і два ЧПР), повинні бути відповідно однаковими по товщині, щільності, подовженню, мерії, кольору та відтінку фарбування шкіри.