53. Процес навчання - спеціально організована і змодельована пізнавальна діяльність, що охоплює викладання вчителя та учіння учнів.

Освітня (навчальна) функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання охоплюють факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

Виховна функція спрямована на формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, системи ідеалів. Вона випливає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об'єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань. Виховна функція охоплює виховні впливи, спрямовані на особистість із метою формування внутрішньої позитивної її реакції (ставлення), активності, самостійності і цілеспрямованості діяльності.

Розвивальна функція, окрім формування знань і спеціальних умінь, передбачає здійснення спеціальної роботи для загального розвитку учнів, їхнього мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно викладати на високому рівні утруднення, у швидкому темпі, забезпечувати усвідомлення учнями своїх навчальних дій.

Крім основних, дидактична система реалізує специфічні функції: інформаційно-пізнавальну, дослідницьку, самоосвітню.

Реалізація інформаційно-пізнавальної функції передбачає відповідний добір та розміщення в часі та дидактичному просторі необхідних блоків оновленого змісту, форм і методів формування навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Дослідницька функція полягає в поступовому залученні учнів до самостійного дослідження процесів і явищ шляхом оволодіння певним мінімумом методологічних і теоретичних знань, виконання індивідуально-дослідних завдань.

Самоосвітня функція реалізується через створення умов для виявлення і розвитку пізнавальних, творчих, навчальних здібностей учнів, використання методів заохочення і стимулювання самостійного розв'язування теоретичних і практичних проблем.

Основні функції взаємопов'язані і втілюються на практиці в комплексі завдань уроку (освітніх, виховних і розвивальних); змісті діяльності вчителя й учнів;

різноманітності методів, форм і засобів навчання; оцінюванні-аналізі під час контролю всіх результатів навчання.

54. Особистісно зорієнтована технологія – це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в спілкуванні й партнерства в спільній діяльності.[7]

Основне завдання – надання допомога учневі у визначенні свого ставлення до самого себе, інших людей, навколишнього світу, своєї професійної діяльності. [7]

Концепцією технології є заперечення насильства над особистістю в процесі навчання та розвитку учня.

Співробітництво вчителя й учня, їхня співдружність і співтворчість значною мірою забезпечують створення "ситуації успіху", сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Л. Вигодський зазначав, що в співпраці дитина виявляється сильнішою і розумнішою, ніжу самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, розв'язаних нею.

Співпраця між учителем і учнями повинна будуватися на основі ознак особистісно-зорієнтованого навчання, а саме:

- зосередження на потребах учня;

- діагностична основа навчання;

- переважання навчального діалогу;

- співпраця, співтворчість між учнями і вчителем;

- ситуація вибору і відповідальності;

- турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

- пристосування методики до навчальних можливостей дитини;

- стимулювання розвитку і саморозвитку учня. [8]

Доброзичлива творча взаємодія вчителя та учня, діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування, право на власну думку, допомога в саморозвитку, підтримка – ось далеко не повний перелік якостей навчального процесу, побудованого на основі співпраці вчителя і учнів.

В особистісно-зорієнтованому освітньому процесі головною діючою одиницею є діалогічна цілісність: особистість учня – особистість педагога. Окрім того, сам учень як індивід не є центром освітнього процесу. Таким центром є його особистість: особистість у минулому – особистість тепер – особистість у майбутньому. Особистість у минулому – це насамперед суб'єктивний досвід діяльності й моральних переживань учня. Особистість тепер – це особистість учня як суб'єкта діяльності і відносин, з певною системою особистісних цінностей. Особистість у майбутньому – це той "Я – ідеал", якого бажає сама особистість і соціум, зміст життєвих розумінь, планів, цілей і цінностей особистості.

До цілей особистісно-зорієнтованої освіти входить створення умов для розвитку моральної особистості, для формування моральних стосунків у системі суспільство – держава – природа.

Особистісно-зорієнтоване навчання і виховання забезпечує раціоналізацію можливостей кожного учня. У цій площині вирішуються такі проблеми:

- створення "суб'єктно-суб'єктних" відносин між учителем та учнем;

- запровадження педагогіки співпраці, співдружності, діалогу;

- створення умов для самостійної роботи учнів із вивчення навчального матеріалу;

- створення умов для роботи з дітьми різного рівня розумових здібностей та індивідуальних ритмів розвитку. [9]

Головною умовою особистісно-зорієнтованої освіти є створення сукупності умов:

- усвідомлювана мета діяльності;

- моральні цінності, що культивуються;

- чітко визначені соціальні норми діяльності і поведінки, вихід на які підлягає санкціонуванню;

- межі соціокультурних цінностей, які визначають особистісно і соціальне значимі способи поведінки учнів, які сприяють вільному, але водночас і морально, соціальне орієнтованому розвитку особистості і схвалені суспільством. [10]

Для гармонійного розвитку особистості і суспільства необхідна соціокультурна адекватність ціннісних систем і постійна трансформація цінностей.

Необхідно розглядати людину як складну систему, що саморозвивається. Потрібно не нав'язувати особистості шляхи її розвитку, а створювати якомога більше умов і можливостей для її саморозвитку в межах соціокультурних норм і гуманістичних моральних цінностей.

Але для того, щоб процес можливого розвитку особистості ішов широким шляхом, "визначеним" соціокультурними нормами і цінностями, такий шлях потрібно створити в культурі сім'ї, школи, вищій школі, суспільства в цілому.

Для того, щоб будь-яка людина, залучена до певної діяльності, виступала в ній як суб'єкт, вона має усвідомлювати особистісно значиму мету цієї діяльності. З цього виходить, що, якщо ми хочемо включити особистість в освітній процес (той же урок), вона повинна бачити в цьому певну значимість. Звідси наступна теза: робота вчителя без мотивації й особистісних підстав учнів рівнозначна роботі в порожньому класі. [5]

Будь-яка діяльність, у тому числі й освітня, – це своєрідний рух певним "шляхом". І для того, щоб цей рух був успішним, крім мети, суб'єктові необхідне усвідомлення норм діяльності – своєрідних "бордюрів", вихід за які робить подальший рух неможливим. Учневі необхідно знати також "етапи шляху" – коли будуть контроль, консультація, екзамен тощо. Крім усвідомлення мети, учні повинні бути добре обізнані з нормами навчальної діяльності та її етапами (у контексті уроку, теми, річного і повного предметного курсу).

Мета особистісно-зорієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність і стосунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих особистісних цінностей – особистість відповідно-відповідальна. [7]