Джерела права інтелектуальної власності. Національний та міжнародний рівні охорони об’єктів інтелектуальної власності.

1. Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу щодо до яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-правові акти, яким регулюється питання виникнення(або набуття) реалізація та захист права інтелектуальної власності. Таким джерелом на сам перед є конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні(ст. 54). Основними джерелами, якими регулюється питання виникнення (або набуття ), реалізація та захист права інтелектуальної власності є перш за все цивільний кодекс України та спеціальні закони. Систематизувати нормативно-правові акти у сфері права інтелектуальної власності можна за кількома критеріями: За об’єктивною ознакою, тобто в залежності від того с приводу якого об’єкту права інтелектуальної власності нормативний- правовий акти регулюють суспільні-правові відносини їх можна класифікувати на:

   1. Нормативно-правові акти, що регулюють питання пов’язані з охороною авторського права і суміжних прав (суміжні права це виконавці )

   2. Нормативно-правові акти, що регулюють питання пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності

2. В залежності від того в якому нормативному акті права інтелектуальної власності отримали своє закріплення :

2.1 нормативно правові акти з питань інтелектуальної власності

2.2 міжнародно-правові акти з питання права інтелектуальної власності згода на обов’язковість яких надана верховною радою України

3. В залежності від сили нормативно-правового акту, яким регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності

3.1 конституція України

3.2 міжнародні договори , угоди згода на обов’язковість яких надана верховною України

3.3 закони України та кодекси України

3.4 підзаконні нормативно-правові акти(укази президента, постанови Кабінету Міністрів, постанови міністерств і відомств України та інше)

4. також можна провести систематизацію за змішаною основою

4.1 нормативно-правові акти, що регулюють питання пов’язані з охороною авторського права і суміжних прав

4.2 нормативно-правові акти, що регулюють питання з охороною права на об’єкти промислової власності

4.3 міжнародно-правові акти з авторського права і суміжних прав згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України

4.4 Міжнародно-правові акти з промислової власності згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України

Питання інтелектуальної власності знаходять свої відображення і у судовій практиці, переважно у практиці Вищого Господарського суду України. Наприклад, оглядові листи Вищого Господарського суду України, у яких аналізується практика застосування Господарськими судами законодавства про захист прав про окремі об’єкти інтелектуальної власності. У зв’язку зі складністю судових спорів, щодо порушення прав інтелектуальної власності, до розгляду яких залучають судових експертів, які готують висновки судової експертизи, як один із доказів по справі, Вищим Господарським судом України прийнято ряд актів, спрямованих на вирішення питань про призначення судових експертиз. Як джерела права інтелектуальної власності слід згадати про стандарти, що закріплені у цій сфері, міжнародного та національного рівня. Такими є стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності, які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації приватної власності. Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів, правила їх індексування, класифікування та кодування, зміст та структура офіційних бюлетенів та покажчиків до них, характеристики матеріальних носіїв інформації, тощо.

У 1997 році в Україні започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності. Та 1 січня 1998 року введено в дію (Наказ Держстандарту України 327 від 6 червня 1997 року). Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України у галузі промислової власності, ці вимоги є обов’язковими для суб’єктів господарської діяльності, що діють на території України, діяльність яких частково або повністю фінансується з Держбюджету. Для всіх інших суб’єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер.