9. Історія виникнення та становлення системи правової охорони авторських прав

Виклад основного матеріалу

дослідження

Загальновідомо, що інтелектуальною

власністю визначають результати творчої ді-

яльності людини. Як тільки людина починає

мислити та створювати якісно нові, невідомі

раніше духовні або матеріальні цінності, в

неї виникає право інтелектуальної власності

на результати своєї розумової діяльності.

Перший етап. Ґенеза охорони інтелекту-

альної власності.

За часів первіснообщинного ладу заро-

джується інститут охорони «ноу-хау»: свій

досвід, ідеї та знання, які ще не стали загаль-

новідомими та мали практичне значення,

люди намагалися захистити шляхом дотри-

мання конфіденційності - секрети створення

зброї та виробництва посуду, способи добу-

вання вогню, тактика полювання та ведення

бою – захищалися за допомогою звичаїв.

Другий етап. Зародження охорони інте-

лектуальної власності.

В період античності бере свій початок

охорона авторського права, комерційної та-

ємниці та товарних знаків.

Охорона авторського права існувала

вже в Стародавній Греції та Римі: плагіат

та літературна крадіжка досить суворо ка-

ралися [12, с. 38], в Афінській республіці:

вже 2300 років тому існували право на за-

хист цілісності твору і заборона вносити до

нього зміни [3, c. 28]. Комерційна таємниця,

як метод охорони інтелектуальної власності,

виникла з потребою митців та професіона-

лів своєї справи захистити свої секрети май-

стерності в умовах зростання конкуренції на

ринку. Товарні знаки як знаки походження

застосовувалися для позначення володін-

ня певною річчю: фермери маркували скот

клеймом за допомогою розжареного заліза

(тавро в перекладі на англійський – бренд,

як синонім товарного знаку в сучасному ро-

зумінні); виробники цегли, шкіри, книжок,

зброї та інших речей ставили свої ініціали

чи іншу символіку на товарах для зазна-

чення виробника продукції [3, c. 20-21].

Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни

користувалися ярликами ремісників і ху-

дожників, що служили зазначеннями похо-

дження чи приналежності товарів такій-то

майстерні або міста. Майже за 4000 років до

н.е. майстри Асірії і Вавілона вирізали на ка-

менях збудованих ними споруд свої фірмові

знаки [14, c. 43]. А в Помпеї була знайдена

вивіска з позначенням м’ясника, на якому

було зображено окорок, вивіска молочника

з зображенням кози, а також пекар на фоні

млина та ін [17, c. 68]. Ці знаки не виконува-

ли сьогоднішню функцію полегшення роз-

пізнавання товару в умовах розмаїття, але

позначали аспект права на товарний знак,

який не втратив значення дотепер, а саме

те, що знаки створюють зв’язок між товаром

і його виробником.

Особливість охорони інтелектуальної

власності в античність полягала в тому, що

правових норм, які б регулювали це питан-

ня, не існувало, а забезпечувалася охороною

приватної власності як інституту цивільного

права. Так як все, вироблене людиною (ма-

теріальні об’єкти та результати творчої ді-

яльності) визнавалося її власністю, творець

мав виключні права розпоряджатися ре-

зультатами своєї інтелектуальної праці.

Третій етап. XII-XVIII ст.ст. Становлен-

ня охорони інтелектуальної власності. Почи-

нає розвиватися інститут правової охорони

товарних знаків, авторського та патентного

права, постає необхідність правової охорони

комерційної таємниці. Це період привілеїв,

національний етап охорони інтелектуальної

власності.

Становлення інституту охорони інтелекту-

альної власності відбувається в період першої

науково-технічної революції (XV-XVII ст.). Роз-

виток технічної творчості сприяв економіч-

ному розвитку країни. Тому суверени дер-

жави за впровадження нових технологій,

що приносили йому певну вигоду, користь,

прибуток та для розвитку промислової інф-

раструктури та розквіту економіки держави в

цілому, почали видавати привілеї. Привілей

засвідчувався спеціальною грамотою – па-

тентом [15, с. 12], надавався чітко визначеній

особі та міг полягати в самих різноманітних

перевагах: звільненні від зборів і подат-

ків, наданні монополії, виключного права

тощо [14, с. 37-38]. Привілеї надавалися не

лише для захисту промислової власності, а

й для захисту авторського права. Виключ-

ні права на відтворення і розповсюдження

авторських творів надавалися видавникам