З М І С Т

Лекція 1. Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття

медицини. Його структура і зміст ................................................................ 3

Лекція 2. Характеристика демографічних процесів ................................... 9

Лекція 3. Медико-демографічна ситуація в Україні .................................. 14

Лекція 4. Екологія світових людських популяцій ...................................... 20

Лекція №5. Екологічні закони і проблеми на сучасному етапі розвитку.. 29 Лекція №6. Взаємозв’язок здоров’я людини і чинників навколишнього

середовища ................................................................................................. 33

Лекція №7. Захворювання і епідеміологічні ситуації, обумовлені

природними і антропогенними факторами ............................................... 40

Лекція №8. Екологія харчування ............................................................... 46

Лекція №9. Особливості виміру здоров’я населення ............................... 52

Лекція №10. Особливості захворювання населення України ................. 59

Лекція №11. Вплив антропогенних чинників (хімічних речовин) на стан

здоров’я людини ......................................................................................... 63

Лекція №12. Онкологічні захворювання та їх зв’язок з екологічними

особливостями навколишнього середовища ........................................... 71

Лекція №13. Шкідливий вплив забруднювачів повітря приміщень на

здоров’я людини ......................................................................................... 75

Лекція №14. Екологічне право. Закон про охорону навколишнього

природного середовища ............................................................................ 80

Лекція №15. Правові аспекти навколишнього середовища та здоров’я людини ........................................................................................................ 86

Лекція №1

Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття

медицини. Його структура і зміст

Україна розглядає проблему охорони здоров’я та навколишнього природного середовища як одну із найважливіших умов виживання нації. Високий рівень концентрації промисловості і сільського господарства, непродумана, екологічно необгрунтована господарська діяльність колишнього СРСР призвели до того, що Україна нині є однією з найбільш екологічно неблагополучних країн Європи, причому значно погіршила ситуацію аварія на Чорнобильський АЕС.

Аналіз стану навколишнього природного середовища свідчить про те, що в останні роки суттєвих позитивних зрушень в екологічній обстановці не сталося, а подекуди вона навіть погіршилась. Певна тенденція до зменшення викидів в атмосферу досягнута за рахунок зупинки деяких виробництв, що сталося, головним чином, з екологічних причин. Водночас, за даними спостережень Держкомгідромету до списку міст з найвищими рівнями забруднення повітря включені 13 міст України (з 49, у яких велись спостереження). Це: Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Кривий Ріг, Слов’янськ, Єнакієве, Дзержинськ, Ялта. В одному лише Кривому Розі від стаціонарних джерел щорічно викидається в повітря 1,2 млн.т. забруднюючих речовин - десята частина всіх викидів в Україні, а загалом шкідливі викиди в атмосферу в Донецькій і Дніпропетровській областях складають більш ніж половину від загального їх об’єму.

З року в рік збільшуються скиди забруднених стічних вод у відкриті водойми, що обчислюються мільярдами кубометрів. Практично у всіх південних областях і частково у Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській спостерігається підвищення мінералізації води, збільшення вмісту нітратів та пестицидів. Найбільшим осередком забруднених підземних вод залишається Лисичансько - Рубежанський промвузол. В останні роки стало звичайним явищем закриття пляжів через високе бактеріологічне забруднення води в курортних зонах Одеси, Криму і на Азовському морі.

Продовжується деградація грунтів, зниження їх родючості. Еродований кожний третій гектар ріллі. Щороку руйнується близько 200 тисяч гектар земель, темпи їх рекультивації недостатні. Пестицидне навантаження. складає в середньому 3 кг на 1га, що в 6 разів вище за світовий показник (у Закарпатті -8,7 кг на 1 га, в Криму -12,7 кг на1 га). Площа угідь, забруднених внаслідок застосування хімічних засобів захисту рослин, досягла 14 млн. га, що становить третю частину всіх сільськогосподарських угідь.

Існуюча нині мережа заповідних територій не забезпечує повною мірою охорону генетичного фонду рослинного і тваринного світу.

Одночасно в здоров’ї населення України в останні роки намітилася ціла низка негативних тенденцій, багато з яких значною мірою пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією. Демографічна ситуація в Україні протягом 80-90х років характеризувалась негативними тенденціями: зниженням показників народжуваності поряд із поступовим підвищенням смертності і відтак зменшенням природного приросту населення. Середня тривалість життя становить в Україні 70 років, в тому числі для чоловіків - 63,9 р., жінок - 73,8 р. (у розвинутих країнах Заходу середня тривалість життя чоловіків вища на 6-9, жінок на 4-6 років). Смертність дітей 1-го року життя значно перевищує показники розвинутих країн світу (14,4 на 1000 народжених).

За останні 15 років відзначається зростання захворюваності населення України на злоякісні новоутворення, цукровий діабет, психічні розлади, бронхіальну астму, виразку шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний бронхіт, серцево - судинні хвороби. Однією з причин такого зростання є погіршення екологічної ситуації в Україні, і, насамперед, забруднення атмосферного повітря. Більш ніж у 20% населених пунктів рівень його забруднення окремими речовинами в 2-20 разів перевищує ГДК. Несприятливого впливу атмосферних забруднень зазнає близько 17 млн. людей, або 34% усього населення країни.

У районах розміщення металургійних центрів хвороби органів дихання у дітей зустрічаються в 2 рази частіше; в районах з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря хімічними підприємствами рівень загальної захворюваності на 20-45% вищий, ніж в умовно чистих районах. На територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи зараз проживає понад 2,5 млн. населення України. Близько 150 тис. населення (в т. ч. 60 тис. дітей) одержали дози опромінення щитовидної залози понад припустимі. У ліквідації наслідків аварії брали участь 180 тис. осіб, в яких вже встановлено зв’язок змін у стані здоров’я з участю у ліквідації. Серед населення встановлено зниження показників клітинного та гормонального імунітету, зростання цитогенетичних ефектів; особливу занепокоєність викликає зростання кількості захворювань на рак щитовидної залози у дітей.

Довгі роки дані про стан здоров’я населення та рівні забруднення навколишнього середовища призначалися для фахівців і мали гриф «Для службового користування» або «Секретно».

Курс «Екологія людини» розглядає систему «здоров’я населення - навколишнє

середовище», яка в сучасній науці умовно розподіляється по вузько спеціалізованим проблемам: екогігієна, медична екологія, медична географія, гігієна, екологія людини тощо. Студенти повинні після вивчення курсу знати основні поняття екології людини, вміти визначати закономірності в галузі вивчення здоров’я населення, орієнтуватись в даних медичної географії, екологічних показниках, статистиці для розуміння взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей.

У спектрі людського щастя здоров’ю належить найвагоміше місце. Індивідуальне здоров’я - абсолютна і непересічна цінність. Кожний фахівець - еколог повинен мати знання про здоров’я як біологічну, соціальну і філософську категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та для вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я - з іншого.

Здоров’я людини як проблема включає цілу низку самостійних проблем, якими є здоров’я і демографія, здоров’я та умови праці, здоров’я та популяційно - біологічна та популяційно - генетична ситуації тощо. Однією з таких важливих підпроблем є здоров’я та екологія.

Протягом багатовікової історії людства, за усіх суспільно - економічних формацій проблеми здоров’я були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Вчені, лікарі, філософи робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визначити його сутність з тим, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально - економічного, екологічного, демографічного і санітарно - гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів країни. Воно начебто акумулює всі позитивні виміри, які відбуваються у сфері економіки, праці, побуту, відпочинку, культури, вельми чутливо реагує на погіршення їх стану. Здоров’я людини і суспільства стає одним із вирішальних чинників прискорення соціально - економічного розвитку країни, підвищення рівня трудової активності народу.

Адекватним, чітким, зрозумілим і повним слід вважати таке визначення поняття «здоров’я», яке містить соціальні, економічні, біологічні, медичні, екологічні, етичні та інші аспекти даної проблеми. Здоров’я є глобальною проблемою. Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття «здоров’я». Зустрічаються наступні дефініції цього поняття: здоров’я виду; здоров’я населення; здоров’я

громади; суспільне здоров’я; здоров’я групи людей; здоров’я колективу; здоров’я людини; здоров’я індивіду; здоров’я особистості; здоров’я родини.

Лисицин Ю. П. і співавтори (1985) диференціюють три взаємопов’язаних рівні здоров’я - суспільний, груповий та індивідуальний. Перший рівень - суспільний -характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві. Другий - групове здоров’я зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій - індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіду та неповторного способу життя, який веде окрема людина.

П. І. Калью (1979) відзначає, що багато дослідників висловлюються проти використання поняття «суспільне здоров’я», оскільки на їх думку, воно ще недостатньо чітко розкрито за змістом і відсутнє його методологічне обгрунтування. Замість поняття «суспільне здоров’я» більш доцільно було б використати поняття «здоров’я населення». Що ж до термінів «індивідуальне здоров’я» та «особисте здоров’я», то більш правильним було б замість них застосувати термін «здоров’я людини», адже здоров’я у всіх відношеннях пов’язане з життям людини. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється і його здоров’я. Тому термін «здоров’я людини» найбільш адекватно відображає усі складні зв’язки і відносини між людиною, її здоров’ям та навколишнім середовищем.

У сучасних умовах визначення поняття «здоров’я» являє собою фундаментальну проблему медико - біологічних наук. Основними поняттями медицини на грунті клінічної практики є «здоров’я» і «хвороба», які складають ядро наукової теорії.

У преамбулі Статуту Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я “здоров’я” визначається як «стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб чи фізичних вад». Тут здоров’я визначається як граничний, недосяжний на практиці, ідеальний стан. Його неможливо використати для потреб практичної охорони здоров’я.

П. І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини, хоча цей перелік є далеко неповним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Описано механізм розвитку, клінічні прояви, лікування і прогноз тисяч найменувань розробленої класифікації

хвороб. Але здоров’я необхідно розглядати як чисто якісне поняття меж норми. Норма - це оптимальний варіант для кожної людини. Нормальна людина має бути здатною задовольняти всі людські потреби.

Амосов М. М. (1990) вважає, що для визначення здоров’я необхідна ще й кількісна оцінка здоров’я. Кількість здоров’я можна визначити як суму резервних потужностей основних функціональних систем. У свою чергу резервні потужності можна виразити через так званий коефіцієнт резерву. Тобто хвороба певною мірою сумісна із здоров’ям: часто має місце не сама хвороба, а нестача здоров’я. Як зазначалось, здоров’я і хвороба - це категорії, які є наслідком соціальної зумовленості, тобто впливу соціальних умов і чинників, що, звичайно, не суперечить виділенню ролі біологічних еквівалентів здоров’я і хвороб та визначенню їх з позицій біологічних закономірностей.

Оцінюючи здоров’я, слід пам’ятати, що дефіцит здоров’я може проявлятись і часом проявляється через третій стан, відмінний від поняття «здоров’я» і «хвороба». Він характеризується тим, що організм, здавалося б, здоровий, але працює в зміненому, умовно нормальному на даний час режимі. У цьому стані відзначається непевність у самопочутті: немає хвороби, але немає і повного здоров’я. Очевидно, це виникає, коли порушуються чи змінюються зворотні зв’язки у функціонуванні внутрішніх систем організму або в системі взаємодії внутрішньоорганізованих структур і зовнішнього середовища.

Третій стан в основному характерний для прояву донозологічних, тобто тих, що передують хворобі, змін в організмі. Казначеєв В. П., Брехман І. І. та інші вважають: більше ніж половина людей мають донозологічні прояви, в тому числі як фізіологічні стани. Не враховувати це під час планування різних загальнодержавних заходів не можна. Якщо хвороба триває якійсь обмежений час, то передпатологічний стан, стан неповного здоров’я, напруження адаптації - роками, десятиліттями, а то й протягом усього життя. У такому стані людина реалізує частину своїх психофізіологічних можливостей і тому нерідко не може досягти головної мети свого життя.

Автори більшості визначень здоров’я мають на увазі, явно чи неявно, індивідуальне здоров’я. Лисицин Ю. П. зазначає, що поняття індивідуального та суспільного здоров’я відносяться до різних змістовних категорій. Суспільне здоров’я -не тільки сукупність характеристик та ознак індивідуального здоров’я, але й інтеграція соціально-економічних рис, які роблять його життєво необхідною частиною того соціального організму, яким є суспільство. Суспільне здоров’я - наслідок соціально опосередкованих впливів, які проявляються через спосіб життя людини,

групи, населення.

Погляди вчених на суспільне здоров’я досить різноманітні. Мерков О. М. , Бєдний М. С., Шаталов О. Г. (1984) вважають, що поняття «здоров’я населення» є комплексним, інтегративним, що відображає цілісну сукупність стану здоров’я різноманітних груп населення, які відрізняються одна від одної за соціально-економічними, географічними, демографічними, психологічними, етнічними та іншими ознаками. Фролов В. О. (1979) зауважує, що здоров’я населення більшість дослідників розглядає як поняття статистичне і таке, що характеризується комплексом демографічних показників - народжуваністю, смертністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, середньою тривалістю життя, а також спеціальними соціально-біологічними показниками. Щепін О. П., Царегородцев Г. І. І Єрохін В. Г. (1983) вважають, що суспільне здоров’я можна розглядати як соціально-демографічну категорію, що означає ступінь задоволення потреб суспільства у забезпеченні морфофізіологічних і психоемоційних дій оптимальної реалізації життєдіяльності його членів. Лисицин Ю. П. і Сахно О. В. (1985) обгрунтовують, що поняття «суспільне здоров’я»є філософським, а «здоров’я населення»- операційним, робочим.

Визначення «норми» дав ПетленкоВ. П.: «Норма є біологічний оптимум живої системи, тобто вона являє особою інтервал оптимального функціонування живої системи. Цей інтервал має рухомі межі в рамках яких зберігається оптимальний зв’язок із середовищем, а також погодження всіх функцій організму».

Деякі вчені користуються поняттям «здоров’я популяції», тобто здоров’я значних груп народонаселення. В. П. Казначеєв, наприклад, визначає здоров’я популяції як процес соціально-історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєздатності населення у низці поколінь, зростання працездатності та продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини. Стан та розвиток здоров’я популяції слід розглядати на тлі умов її існування, зокрема, з урахуванням характеру зовнішнього середовища.

Відсутність універсального, всебічного та загальновизнаного визначення «здоров’я» можна пояснити не тільки тим, що сучасна медицина, зорієнтована головним чином на вивчення проблем хвороби, а не здоров’я; а й складністю і труднощами, з якими пов’язане вивчення самої проблеми здоров’я. Здоров’я людини перебуває у взаємозв’язку з багатьма чинниками: соціальними, природничими, біологічними, психологічними, культурними та іншими.

Пізнавальне і теоретичне значення має вивчення структури поняття «здоров’я»,

його логічної побудови, тобто встановлення якості компонентів (атрибутів, ознак, елементів), включених до визначення даного поняття; існуючих між ними (атрибутами, ознаками, елементами) зв’язків та відносин. Умовно можна виділити три компонента, які входять до поняття «здоров’я»: соматичний, психологічний та соціальний. Варто зауважити, що абсолютна більшість визначень включає від 3 до 8 ознак і тільки деякі визначення є багатоатрибутними.

Найбільш часто зустрічаються наведені нижче ознаки:

1. Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації - організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних, біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню.

2. Динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища.

3. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільнокорисній праці.

4. Здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація), здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі.

5. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення.

6. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя; гармонійний розвиток фізичних та духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Названі 6 основних ознак здоров’я, цілком природно, не вичерпують усієї різноманітності ознак, які використовуються різними авторами для характеристики сутності поняття «здоров’я».

Лекція №2 Характеристика демографічних процесів

Демографічний стан суспільства значною мірою залежить від екології. В той же час умови навколишнього середовища залежать від демографічної ситуації. Протягом усього розвитку людського суспільства перед ним стояли дві проблеми: перетворити навколишнє середовище і зберегти його.

Наслідком втручання людського суспільства в природні екосистеми може бути стан стійкої або, навпаки, динамічної рівноваги. У першому випадку основні біологічні

ознаки людської групи залишаються більш чи менш незмінними протягом тривалого часу: зберігаються розмір популяції, щільність та склад, енергетичний та харчовий баланс, загальний рівень життя. Цей консерватизм відбивається і на рівні суспільної організації та способі виробництва.

У випадку динамічної рівноваги, характерної для більшості розселених і таких, які швидко розвиваються, суспільств, зростаючі потреби в продуктах харчування, водних ресурсах, сировині, розташуванні відходів задовільняються за рахунок підвищення корисної діяльності суспільства, витрат енергії та інтенсивнішого використання біотичних та абіотичних конпонентів середовища. Цей тип рівноваги особливо показовий для людських суспільств в епоху індустріалізації.

Говорячи про екологічний «успіх» того чи іншого суспільства, нерідко використовують термін «рівень життя» («життєвий стандарт» Дж. Уайнер). Це поняття містить в собі сукупність біологічних, медичних або демографічних чинників. Вельми загальними показниками «рівня життя», які характеризують «пристосованість» суспільства до умов середовища, можуть служити величина популяції та її стабільність, смертність, середня тривалість життя індивіда, стан харчування. Мабуть, найбільш переконливим підтвердженням «непристосованості» може служити зменшення кількості популяції (депопуляція).

Сучасна цивилізація має декілька глобальних проблем: 1) дистрофія джерел промислової сировини; 2) пошук нових енергетичних джерел; 3) подолання загрози глобального забруднення навколишнього середовища. Якість народонаселення -інтегратор впливу середовища на людину.

Демографічні показники. Під час вивчення демографічної ситуації в країні або в окремих її регіонах дослідників, як правило, цікавлять кількісні характеристики відтворення населення.

Кожна окрема людина смертна, а населення безсмертне, воно постійно оновлюється за рахунок виникнення нового життя замість втраченого. Існує поняття «смертність» - властивість, притаманна населенню загалом. Вона полягає в тому, що в процесі свого існування населення неодмінно втрачає частину життя на кожному відрізку часу. Смертність являє собою масовий статистичний процес. Статистичний характер смертності виявляється у варіації тривалості окремого життя, причин, обставин, умов окремої смерті. Смертність є важливим показником життєвості та умов життя населення. Рівень смертності характеризує добробут людей, умови їх праці та побуту, досягнення медицини та всієї системи охорони здоров’я.

Детальну характеристику смертності дають так звані таблиці доживання, які

характеризують порядок вимирання населення. Це статистичні таблиці, які показують, скільки з даного числа народжених доживає до того чи іншого віку і скільки вмирає, яка ймовірність для осіб кожного віку дожити чи не дожити до цього віку, яка середня тривалість життя населення тощо. У міжнародних статистичних збірниках, щорічниках показники таблиць доживання складені за п’ятирічними віковими групами окремо для чоловічого населення, для жіночого населення, та для населення обох статей.

Лікарі - клініцисти часто змішують поняття «летальність» (від хвороб) і демографічне поняття «смертність». Під летальністю розуміють відношення числа померлих від будь-якої хвороби до числа хворих на неї, ймовірність для хворих на дану хворобу вмерти від неї. Смертність же визначають відношенням числа померлих до кількості населення. Смертність це ймовірність для населення будь-якої місцевості вмерти від даної хвороби; смертність з точки зору теорії ймовірності є складною подією, яка складається з двох простих подій - захворюваності та летальності, а ймовірність складної події дорівнює добутку ймовірностей простих подій.

З низки ймовірностей смерті особливе значення має смертність дітей до 1 року, адже контингент дітей до 1 року протягом року встигає повністю оновитися. Під смертністю немовлят у демографії розуміють смертність дітей до одного року, яка вимірюється ймовірністю смертності для новонародженого протягом року після народження. В демографії розглядають ще смертність перинатальну (утробну) і неонатальну (смертність у перші дні після народження). Вік немовлят характеризується багатьма особливостями. Перехід від внутрішньоутробного до позаутробного життя, пристосування до нього, особливості харчування, повна безпорадність немовлят і залежність його життя від організації догляду за ним - ось неповний перелік рис життя людини на цьому етапі. Статистичні показники, які вимірюють рівень смертності немовлят, здавна служать для оцінки соціального благополуччя суспільства. Відомо що чим більша чисельність дітей, які вмерли до 1 року, тим за інших однакових умов вищий загальний коефіцієнт смертності.

Серед демографічних показників одним із найзначніших і таким, що часто використовується, є показник середньої тривалості очікуваного життя. Для нульового віку сенс показника можна сформулювати як середнє число років, яке може прожити новонароджений за умови, що протягом його майбутнього життя буде зберігатися той самий порядок вимирання, що спостерігається в даний час. Середня тривалість очікуваного життя може бути розрахована для будь-якого віку.

Народжуваність - це процес оновлення населення за рахунок появи нового життя. Як і смерть, народжуваність людини належить до явищ природи і має низку рис біологічного і медичного характеру. Але, як і смерть, народження людини -соціально детермінований акт.

Число народжених слід відокремлювати від числа пологів, оскільки останні можуть бути багатоплідними, а також від числа народжень, оскільки з числа народжених звичайно виключають мертвонароджених (які не належать до числа померлих).

Для характеристики природного руху населення необхідно перейти від абсолютного числа до відносного, яке показує інтенсивність народжуваності. Для цього абсолютне число народжених ділять на кількість населення і одержують коефіцієнт народжуваності. Під терміном «народжуваність» звичайно розуміють саме цей коефіцієнт, а не абсолютне число народжених. Правильна побудова коефіцієнту вимагає, щоб у його дільнику була чисельність середньго населення за відносний проміжок часу. Народжуваність прийнято обчислювати на 1000 осіб середнього населення, тобто в ⁰/₀₀ (промілях). Якщо ж народжуваність виражають інакше, це зазначають.

Облік плодючості може мати різний ступінь деталізації. Найпростішиv є розрахунок загального коефіцієнту народжуваності. Цей показник використовують тільки для визначення простого відтворення. Показник заміни (одного покоління іншим) стабільного населення будують на основі коефіцієнту плодючості за віком, тому що коефіцієнт народжуваності залежить від віково - статевої структури населення. Однак і цей спеціальний коефіцієнт (коефіцієнт плодючості) буде представляти середню велчину з різної народжуваності окремих вікових груп: групи 15-19 років, де народжуваність ще досить низька; групи 20-24 роки, де народжуваність найвища тощо.

Поряд з коєфіцієнтом плодючості велике значення мають брутто - і нетто -коефіцієнти відтворення населення. Ці показники показують в якому кількісному відношенні покоління батьків замінюється поколінням дітей. Брутто - коефіцієнт для жіночого населення дорівнює середньому числу дівчат, яке народжують жінки в певному віці. Це загальна, таблична плодючість без обліку народжених хлопчиків. Частка дівчат серед народжених дітей дорівнює приблизно 0,485.

Нетто - коефіцієнт відтворення показує, скільки в середньому народиться дівчат у жінок за все їхнє життя, і дає можливість судити про те, наскільки збільшується або зменшується жіноче населення протягом одного циклу відтворення. За даними про

народжених, які розподілені за віком матері, і даними про чисельність жінок кожного віку є можливість отримати характеристику рівня народжуваності окремих вікових груп населення. Ці таблиці будують для всього населення, для міського, сільського та за окремими територіями.

Найкращу зведену характеристику різних параметрів, які визначають загальну народжуваність, дає чистий коефіцієнт відтворення Ro, який вимірює ступінь зміни кількості жіночого населення між двома послідовними поколіннями. За допомогою цього чистого коефіцієнту можна обчислити річний коефіцієнт приросту кількості населення.

Ro = N x 0,488 x S15,

де N - середня кількість дітей на 1 жінку; 0,488 - частка дівчаток серед новонароджених; S15 - частка дівчаток, які доживають до 15 - річного віку.

Найпростіший метод дослідження відтворення населення полягає у визначенні того, чи є достатньою кількість народжень для поповнення складу населення. Показники, які дають відповідь на це запитання, називаються коефіцієнтами заміни старого покоління на нове.

Порівнюючи низку демографічних коефіцієнтів (смертності, народжуваності, плодючості тощо) по країнах, за класами, заняттями та фахами, по місту і селу, за причинами смерті тощо, необхідно врахувати їх залежність від вікового складу груп, що порівнюються, щоб уникнути перебільшення або применшення розбіжностей.

Для зіставлення загальної смертності, народжуваності, плодючості за окремими групами населення доводиться вдаватися до так званої стандартизації коефіцієнтів. Коефіцієнти, отримані шляхом зважування повікових коефіцієнтів по одній і тій самій віковій структурі, називають стандартизованими.

Характер і темпи відтворення населення краще відображує не загальний коефіцієнт природного приросту, а справжній коефіцієнт відтворення, або коефіцієнт прогресу. Справжній крефіцієнт відповідає даному режиму відтворення і не залежить від зміни перехідних особливостей у статевому складі населення. Він демонструє, який коефіцієнт природного приросту забезпечив би існуючий режим відтворення населення за умови відповідної йому віково - статевої структури, тобто справжній коефіцієнт є коефіцієнт природного приросту стабільного населення, якй відповідає даному режиму відтворення населення.

Довжину покоління подають як середній час (період), якій необхідний для заміни покоління батьків на покоління їх дітей. Довжина покоління може бути визначена як середня величина віку матері під час народження дітей. Довжина покоління для

жіночого населення коливається у межах 30+2 роки; для чоловічого населення вона дещо більша.

До процесів природного руху населення належать процеси народжуваності та смертності, а також процеси шлюбу і розлучення. Процеси руху населення являють собою процеси його розвитку протягом певного часу, відтворення, динаміку. Під час статистичного вивчення динаміки часто обмежуються тим, що порівнюють величину і склад досліджуваного об’єкту в різні періоди. У простому випадку зіставляють явище на дві дати - базисну та звітну, тобто те, що «стало», порівнюється з тим, що «було».

Я. Бар, а потім Ж. М. Пурсен запропонували наступну шкалу показників природного приросту населення (табл. 1). Варто зауважити, що більшість промислово розвинутих країн вже наблизились до нульового рівня приросту населення, а в деяких навіть нижче від цього рівня.

Відомі два типи зміни поколінь: тип швидкої зміни і тип повільної зміни. У сучасній науково - демографічній літературі тип швидкої зміни поколінь одержав назву традиційного, його ще називають першим типом відтворення населення. Характеризується високою народжуваністю і смертністю. Тип відтворення, визначною рисою якого є повільна зміна поколінь, має назву сучасного (другого) типу відтворення населення. Перехід від традиційного до сучасного типу відтворення населення є всесвітньо - історичним процесом. Нині він відбувається в усьому світі і отримав назву демографічного переходу.

Таблиця 1 – Шкала показників природного приросту населення

Темпи зростання чисельності населення	Середньорічний приріст, %	Період подвоєння чисель­ності населення (к-ть років).
Повільний	менш як 0,5	Понад 139
Помірний	0,5-1,0	70-139
Швидкий	1,0-1,5	47-70
Дуже швидкий	1,5-2,0	37-47
Бурхливий	2,0-2,5 2,5-3,0 3,0-3,5 3,5-4,0	28-35 23-28 20-23 18-20