5.3.3. Сучасна модель розвитку

Наприкінці 80-х – поч. 90-х років ХХ ст. Німеччина мала таку соціально-економічну модель розвитку, якій заздрили практично в усьому світі, а за асортиментом та якістю надання соціальних послуг вона поступалася тільки скандинавським країнам. Характерними рисами цієї системи були:

1. Значна питома вага державного сектору в економіці країни, яка передусім домінувала у таких галузях як інфраструктура, ядерна енергетика, чорна і кольорова металургія, видобуток кам’яного вугілля. З кінця 80-х років у цих галузях активно проходив процес приватизації державних підприємств з поступовим їх перетворенням у змішані компанії, що дозволило скоротити обсяги дотацій, які надавалися урядом. Разом з тим приватизація у цих секторах не мала руйнівного характеру, а органічно поєднувалася з іншими за питомою вагою зайнятих у державному секторі економіки й зараз залишалася достатньо високою – близько 10%.

2. Рівень заробітної плати у ФРН був одним з найвищих у світі, проте продуктивність праці відставала від США та деяких європейських країн, що призвело до макроекономічної асиметрії. Так, в середині 90-х років державний борг країни перевищив 60% ВВП, а його середньорічні темпи приросту в 1,5% (1990-2001 рр.) значно відставали від американських 3-4%%. Суттєво зросла також частка відрахувань з доходів підприємців з 26,5% у 1970 р. до 39,2% у 1994 р. (за даними В.К.Ломакіна, 1999). Питома вага державних витрат у структурі ВВП серед провідних західних країн становила близько 50%.

3. Соціальні пріоритети Німеччини перш за все відбивалися у трьох основних блоках – страхуванні здоров’я, пенсіях та допомозі по безробіттю. Безробітні у цій країні протягом 32 місяців отримували грошову допомогу в межах ⅔ попередньої зарплати і лише після цього її обсяги починали знижуватися. По суті безкоштовна (для громадян ФРН) середня та вища освіта також мали неабияке значення для соціологізації німецького суспільства. Проте іншим боком вище зазначених переваг було швидке зростання рівня безробіття з 5,5% у 1991 році до 10,5% у 1999 р.

4. Суворі екологічні вимоги уряду країни щодо промислових відходів призвели у 70-ті роки до суттєвого покращення оточуючого середовища, проте їх подальше розширення негативно вплинуло (разом із зростаючою дорожнечею робочої сили) на інвестиційний клімат в країні. Так, вже на поч. 90-х років країна мала негативний баланс ПІІ. З розширенням Європейського Союзу у 2004 р. процес відпливу інвестицій значно посилився.

5. Демографічна проблема в Німеччині полягає передусім у тому, що країна стрімко наближається до рівня високофлоридизованих держав із значною питомою вагою людей пенсійного віку. Сучасна вікова структура виглядає таким чином: 16% складають діти до 14 років (включно) і стільки ж особи старші за 65 років. Унаслідок цього ФРН вимушена допускати на свій ринок праці контрольований, у цілому, міграційний потік з інших країн. Значна частина іноземців, що мають легальний статус може розраховувати на отримання соціальної допомоги по бідності – соціаламт. За німецькою статистикою іноземців серед реципієнтів цієї допомоги зараз налічується близько 23%, у той час коли питома вага їх в населенні складає лише 9%.

Наведені вище особливості сучасної соціально-економічної моделі в цілому переобтяжували бюджет Німеччини і її уряди останніх років опинилася перед необхідністю докорінної реформи основних постулатів “соціального ринкового господарства”, в якому “соціальна держава” у ХХІ ст. вже не змогла забезпечувати ті гарантії до яких звикло населення, у першу чергу – економічно активне. Основними чинниками сучасної соціальної трансформації в новому тисячолітті виявилися:

• значні соціальні трансферти на дотримання соціальних стандартів у Східній Німеччині;

• непропорційне зростання приросту отримувачів соціальної допомоги (близько 7% на рік) у той час коли ВВП країни збільшується лише на 1,5%;

• збільшення до 40% податків на заробітну плату та інші види доходів. За цих умов різниця між реальною сумою, яку отримує “соціальник” та працюючий працівник стає незначною, а відтак стимулів до праці не так вже і багато;

• невисока ефективність медичного страхування, яка призвела до того що лікарняні каси вже не можуть повною мірою задовольнити процес профілактики та лікування різного роду захворювань внаслідок чого пацієнти мають доплачувати певну суму коштів за кращий “медичний результат”;

• несприятлива упродовж останніх десяти років кон’юнктура на німецькі товари та послуги;

• значна регіонально-галузева диференціація господарства ФРН;

• відплив інвестицій за кордон передусім у сусідні країни ЦСЄ, в яких німецький капітал знаходить кращі ніж в своїй державі умови для отримання прибутків.