16.Поняття групи , критерії та властивості групи

Група – обмежена за чисельністю спільність людей, що виділяється з соціального цілого на підставі певних ознак (наприклад, спільної діяльності, ідентичності обставин).

За визначенням Марвіна Шоу, "група – це дві особи і більше, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожна особа здійснює вплив на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб".

До критеріїв, що характеризують групу, належать:

• відносно стабільний склад учасників;

• стійка і передбачувана взаємодія;

• усвідомлювані чи визначаючі єдність ситуації або спільність цілі;

• локалізоване – в часі або просторі;

• організованість – керованість і здатність до самоврядування;

• згуртованість – ступінь інтеграції в групі кожного з членів;

• мікроклімат – комфортність для всіх учасників;

ієрархічність – наявність лідера;

• референтність – поділ членами групи групових норм;

• вольова активність – стійкість, цілеспрямованість, наполегливість, енергійність;

• інтелектуальна активність – раціональність відносин у групі, її продуктивність;

• емоційна активність – взаємні симпатії і антипатії.

Групові норми – це сукупність правил і вимог, які виробляються групою; певні стандарти, які дотримуються членами групи.

Норми дозволяють групі співвідносити поведінку кожного окремого учасника з виробленими еталонами поведінки і здійснювати ефективний вплив на окрему особу в разі відхилення її поведінки від прийнятої в групі. Норми виконують функцію соціального контролю за діяльністю особистості, сприяють стійкості і стабільності існування групи.

Конформізм являє собою податливість особистості реального чи уявному тиску групи, яка виявляється у зміні установок та поведінки особистості відповідно до нерозділеної раніше позиції більшості.

Внутрішній конформізм характеризується дійсним перетворенням індивідуальних внутрішніх установок особистості в результаті прийняття позиції більшості, яка оцінюється як більш обґрунтована .

Зовнішній конформізм - демонстративне підпорядкування особистості думці групи з метою уникнути покарання, осуду або внутрішнього дискомфорту.

20.Класифікація і види груп

Залежно від класифікаційної ознаки, можна виділити наступні види груп:

1. за принципом об'єднання: умовні, реальні;

2. за тривалістю існування: постійні, тимчасові;

3. за чисельністю складу: великі, малі;

4. за ступенем близькості учасників: первинні, вторинні;

5. за ознакою формальності: формальні, неформальні.

Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, професія, рівень освіти і т.п.). Реальні особистості, включені в таку групу, не мають прямих міжособистісних відносин, можуть нічого не знати один про одного, навіть ніколи не зустрічатися один з одним (наприклад, умовні групи - всі члени великої політичної партії, всі випускники певного вузу та ін.).

Реальні групи людей - реально існуючі спільності в певному просторі та часі - характеризуються тим, що їх члени пов'язані між собою об'єктивними взаєминами.

До великих груп відносяться як стихійні, так і тривало існуючі, історично зумовлені, стійкі утворення, такі як класи, етнічні групи, нації, професійні, вікові та інші соціальні групи. Саме під впливом великих груп формуються норми, цінності і спрямованість різних малих груп.

У великих групах відносини людей безособові, оскільки спілкування кожного з кожним носить випадковий і поверховий характер. Велика група завжди вторинна по відношенню до інших видів груп.

Великі групи припускають:

1) раціональні цілеорієнтовані дії;

2 ) організаційний контроль;

3 ) конформізм до політики активної частини групи.

Одним з цікавих об'єктів дослідження в соціології управління є малі групи.

У соціології була розроблена спеціальна соціологічна теорія - теорія малих груп, предметом якої є місце і функції малої групи в системі соціальної організації, їх специфіка як елементів соціальної структури.

Теорія малої групи розглядає структуру групи, процеси, які в ній відбуваються, в соціальному контексті; узагальнює дані емпіричних досліджень, виявляючи специфічні властивості, закономірності функціонування і розвитку малих груп у різних сферах суспільного життя.

Малу групу можна визначити як відносно невелика кількість учасників (5-9 осіб), які безпосередньо контактують між собою і в яких формуються неформальні норми колективів.

До малих групах можуть бути включені:

 сім'я;

 коло друзів;

 відділ;

 бригада.

Мала група часто є елементом великої групи.

Якщо мала група створена керівником, то це формальна мала група. Якщо ж мала група створена стихійно, то це неформальна мала група на чолі з неформальним лідером. Неформальний лідер - це член групи, який мимовільно висувається на роль неофіційного керівника.

Зазвичай виділяють такі типи неформальних лідерів:

 ситуативні: їх висунення пов'язане з виниклою ситуацією, особистими якостями, які в даній ситуації можуть допомогти групі у вирішенні проблем;

 негативні: індивіди, що несуть інші цінності в даному колективі і претендують на керівну посаду ("революціонери");

 явні: і самі лідери, і навколишні знають, що вони є неформальними лідерами;

 приховані: їх вплив приховано від офіційного керівника.

У відношенні малих груп відзначаються такі закономірності:

 розмір групи варіюється залежно від діяльності;

 малим групам властивий, як правило, стабільний склад за рахунок підвищеної уваги до індивідуальних характеристик учасників;

 в малій групі помітна її внутрішня структура;

 зменшення складу малої групи підсилює силу взаємодії та навпаки.

Серед малих груп виділяють первинні і вторинні групи. Первинна група складається з невеликого числа людей, між якими встановлюються взаємини, засновані на індивідуальних особливостях. Первинні групи виконують функцію посередника між індивідом і суспільством.

Первинна група відрізняється високим ступенем солідарності і глибоко розвиненим почуттям "ми". Характерними рисами її є:

 малочисельний склад;

 просторова близькість членів;

 частота спілкування;

 тривалість існування;

 єдність мети;

 добровільність вступу до групи;

 неформальний контроль за поведінкою членів групи.

Вторинна група утворюється з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини; їх взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей. У цих групах основне значення надається не міжособистісним якостям, а умінню виконувати певні функції.

Формальні групи створюються для виконання певної мети, завдання; їх діяльність свідомо координується. Утворення такої групи оформляється юридично. До формальних груп належать підрозділи, комітети, команди та ін.

Неформальні групи утворюються спонтанно, в тому числі і в рамках формальної організації, на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних симпатій. Неформальні групи характеризуються відносною незалежністю від офіційних структур, іноді нечітко вираженою метою групової діяльності, неформальним контролем над членами групи. Такі групи іноді називають групами за інтересами.

Переваги неформальних груп:

 високий дух колективізму;

 велика відданість організації (якщо цілі неформальних колективів і організації в цілому збігаються);

 більш висока продуктивність праці при збігу групових норм і норм даної організації.

Недоліки неформальних груп:

 зниження продуктивності праці в разі розбіжності інтересів неформальної групи та організації;

 поширення неправдивих чуток;

 тенденція до опору змінам.

Референтною (еталонною) групою називається група, думкою якої людина дорожить і приналежність до якої прагне зберегти. Як правило, індивід співвідносить себе з референтною групою як з еталоном. На норми, думки , цінності цієї групи він орієнтується у своїй поведінці та самооцінці.

Соціальна організація підприємства включає різні види груп. Групи впливають на своїх членів і забезпечують дотримання ними групових норм, тобто здійснюють соціальний контроль.

Стадії розвитку групи

Виділяють такі стадії розвитку групи:

1) формування;

2 ) психологічна напруженість;

3 ) нормалізація;

4 ) діяльність.

Стадія формування. Коли група формується, її члени обережно дотримуються меж прийнятної поведінки в групі. Це - стадія переходу індивіда від стану незалежної особи до статусу члена групи. Члени групи на даній стадії:

 роблять початкові, пробні кроки пристосування до групи;

 намагаються визначити завдання і вирішити, як вона буде виконана;

 намагаються визначити, як вести себе в групі;

 вирішують, яка інформація потрібна і як вона повинна бути зібрана.

Приховано або відкрито члени групи шукають керівника, чекають пояснень мети, планів.

Стадія психологічної напруженості - найбільш важка стадія для формування групи. Виникає у разі, коли група, що формується, стикається з труднощами. На даній стадії для членів групи характерні:

 різкі коливання ставлення до членів команди і до успіху проекту;

 відсутність єдності, підвищена напруженість і ревнощі.

Багато членів команди відчувають почуття тиску і напруги, але поступово вони починають розуміти один одного.

Стадія нормалізації. Під час цієї стадії члени групи визначають рівень лояльності і розподіляють обов'язки. Вони приймають групу, її основні норми, ролі в групі та індивідуальні особливості членів групи. Емоційний конфлікт пом'якшений, спочатку конкурентні відносини заміщуються на відносини співпраці.

Стадія нормалізації характеризується наступним:

 прийняття членства в групі;

 поява нової здібності - конструктивного вираження критики;

 взаємодопомога і спрямованість на виконання роботи;

 спроба досягти гармонії, уникаючи конфлікту;

 більш доброзичливе, довірливе ставлення один до одного;

 відчуття приналежності до групи, сумісності, загального духу і загальних цілей;

 встановлення і підтримання основних правил і норм групи.

Стадія діяльності. На цій стадії група починає ефективно виконувати поставлені завдання. Члени групи на даній стадії:

 владнали свої відносини і сформулювали очікування;

 виявили і прийняли сильні і слабкі сторони один одного;

 дізналися, які їхні ролі.

Після цього вони починають конструктивно працювати:

 вирішувати проблеми;

 здійснювати необхідні зміни;

 домагатися поставлених цілей.