2. Відрахування студентів.

Студент може бути відрахований з вищого закладу освіти:

¨ за власним бажанням;

¨ у зв'язку з призовом на строкову військову службу (крім студентів вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації);

¨ у зв'язку з переведенням до іншого вищого закладу освіти;

¨ за станом здоров'я на підставі висновку ЛКК;

¨ за академічну неуспішність;

¨ за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти;

¨ за вироком суду, що вступає в законну силу, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Студенту, який відрахований з вищого закладу освіти, видається академічна довідка; та оригінал документа про повну загальну середню (базову загальну середню) освіту.

До особової справи студента вкладаються: копія академічної довідки, підписаної керівництвом вищого закладу освіти і скріпленої гербовою печаткою, завірена деканом (завідуючим відділенням) залікова книжка, студентський квиток і скріплена печаткою за підписом декана (зав. відділенням) учбова картка студента з зазначенням виконання студентом навчального плану.

3.Поновлення до складу студентів.

Поновлення до складу студентів здійснюється з врахуванням здатності претендента успішно виконувати графік навчального процесу, незалежно від тривалості перерви в навчанні, причини виключення, трудового стажу, форми навчання.

Рішення щодо поновлення на навчання приймається ректором протягом двох тижнів на підставі заяви студента, йому повідомляють причину відмови або умови зарахування на навчання, зокрема порядок та терміни ліквідації академічної різниці. Студенту, який поновлений у вищому закладі освіти, видається залікова книжка з проставленими перезарахованими предметами з відповідними оцінками, одержаними в іншому навчальному закладі. Перезарахування предметів здійснює декан факультету (завідуючий відділенням).

4.Працевлаштування випускників.

Випускники вищих закладів освіти мають право на вільний вибір виду діяльності та місця роботи відповідно до здібностей і професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб (окрім випадків, передбачених чинним законодавством: пільговий прийом; особливі вимоги до професійної діяльності тощо).

Випускники та студенти вищих закладів освіти мають право звертатися за працевлаштуванням до:

♦ вищих закладів освіти - під час навчання;

¨ державної служби зайнятості за місцем постійного проживання - після закінчення навчання;

¨ власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації незалежно від форм власності (далі — замовника) - як протягом навчання, так і після закінчення навчального закладу.

Працевлаштування випускників, які навчалися за договорами на підготовку спеціалістів з вищою освітою, здійснюється згідно з умовами визначеними договорами (генеральними, прямими, цільовими). Зокрема, прямий і цільовий договори на підготовку та працевлаштування спеціалістів з вищою освітою, як правило, повинен передбачати такі основні зобов'язання сторін:

Замовник - надати випускникові роботу на період не менше трьох років відповідно до його спеціальності, кваліфікації і професійної підготовки з урахуванням вимог кваліфікаційної характеристики, а також у разі необхідності забезпечити молодого спеціаліста житлом відповідно до чинного законодавства.

Випускник - оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченої відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника строк, визначений договором.

57. Організація діяльності адвоката

Згідно з чинним законодавством, адвокатура України — є добровільне про­фесійне громадське об´єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатська діяльність як окремий вид юридичної практичної діяльності має спільні риси з іншими видами, а також певні особливості, які можна спо­стерігати у формах або принципах її здійснення. З цією метою необхідно звер­нутися до Закону України "Про адвокатуру", де в статті 5 вказано на основні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

• давати консультації та роз´яснення з юридичних питань;

• надавати усні та письмові довідки щодо законодавства, тлумачити гро­мадянам зміст окремих юридичних слів та формул;

• складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи;

• здійснювати також представництво в суді або інших органах держави шляхом особистої присутності;

• надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їхньої діяльності, допомагати в органі­зації підприємництва, підтриманні господарських зв´язків у межах країни та за її кордонами;

• виконують свої обов´язки із захисту та представництва інтересів у про­цесі дізнання та попереднього слідства. Зазначений вище перелік не є ви­черпним, і закон передбачає здійснення інших видів правової допомоги, які неможливо передбачити в повному обсязі у нормах статті. їх перелік цілком залежатиме від ситуації, що склалася, а також від інтересу та потреб клієнта. Вичерпний перелік значною мірою обмежував би потенціал юриста у питан­нях правової допомоги.

З погляду організаційної структури юристи можуть здійснювати адво­катську діяльність індивідуально шляхом створення адвокатського бюро та колективно шляхом об´єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори відповідно до Закону України "Про адвокатуру".

Принципи діяльності:

• верховенство закону,

• добровільність,

• незалежність,

• самоврядування,

• демократизм,

• колегіальність,

• гуманізм,

• гласність,

• конфіденційність.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кри­мінальну справу проти адвоката можуть порушити тільки Генеральний про­курор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв´яз­ку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особливий інтерес у питанні загальної характеристики адвокатської діяльності становить роль адвоката у кримінальному та цивільному проце­сах, де найчастіше виникають гостроконфліктні ситуації, суперечності, змінюються долі людей тощо.

Щодо права на здійснення адвокатської діяльності необхідно розгляну­ти два моменти — умови набуття та умови припинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокатом, за Законом "Про адвокатуру", може бути громадянин Украї­ни, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, про­куратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути й особа, яка має судимість.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років. Подані документи роз­глядаються палатою протягом одного місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляє і затверджує Вища кваліфікаційна комісія адвокату­ри. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх по­вторно через рік. Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Питання припинення права на заняття адвокатською діяльністю врегу­льовано статтею 17 Закону України "Про адвокатуру", в якій дається кінце­вий перелік випадків, що вважаються правоприпиняючими фактами. На цій підставі адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфі­каційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадках:

• засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком законної сили;

• обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

• втрати громадянства;

• грубого порушення вимог Закону "Про адвокатуру" та інших актів за­конодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адво­ката України

91.Психологічна культура юриста

Психологічна культура юриста — це система психологічних властивостей, що формуються в процесі раціонального взаємозв'язку особи юриста і вимог, що висуваються професією. Вона знаходить вираження у співвідношенні структури особи (його волі, розуму і почуття) і системи правових норм, конкретизується в юридичній праці, характерних властивостях окремих юридичних професій, на­вичках і прийомах використання знань у ситуаціях в процесі спілку­вання, при вирішенні конфліктів і т. п. Професійна компетентність юриста в значній мірі визначається його особистим потенціалом, тобто системою психологічних чинни­ків, які можна об'єднати загальним поняттям психологічної культу­ри. Суддя і слідчий, прокурор і адвокат, адміністратор і вихователь виправних установ, нотаріус і юрисконсульт, оперуповноважений кримінального розшуку і криміналіст-експерт повинні бути озбро­єними психологічними знаннями, що дозволяють правильно орієн­туватися в складних і заплутаних правових відносинах, вміти зня­ти напругу або перебороти психологічні бар'єри при спілкуванні з клієнтом, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити підозрюва­ного чи обвинуваченого, здійснити певну психологічну установку, психологічно тонко застосовувати владні повноваження в службо­вому колективі. До розкриття і розслідування злочинів має безпосе­реднє відношення психологічна наука, що вивчає такі процеси, як відчуття і сприйняття, запам'ятовування і мислення, почуття і воля, властивості особи з індивідуальними особливостями, темперамент, характер і т. п.

Структура психологічної культури юриста:

1. знання психічного складу людини, осягнення психолого - правової сутності фундаментальних категорій юриспруденції;

2. впевненість в необхідності психологічних знань для високо – професійної діяльності;

3. вміння користуватися психодіагностикою в процесі спілкуван­ня, розкривати психічні стани різних суб'єктів у конкретних ситуаці­ях професійної діяльності, відчувати характер поведінки людини: клієнта, підозрюваного¹, обвинувачуваного² та ін.; психологічно то­чно поводити себе під час розгляду юридичної справи.

питання №30 Юридична діяльність спрямована на право, здійснюється за допомогою правових засобів, регулюється правовими нормами, тягне за собою правові наслідки, оцінює соціальні явища з точки зору права й оцінюється правом, знання права для юриста є професіональним обов'язком. Право неоднаразово зв'язане з юридичною практичною діяльністю та зумовлює більшість характеристик юридичної діяльності. Воно характеризується як засіб упорядкування суспільних відносин (управління та регулювання), сукупність особливих правил поведінки, форма суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних знань, в якій використовується термін “право”, виділяють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення, кожне з яких відображає лише певні його сторони. Терміном «праворозуміння» охоплюється не лише поняття “права”, а й вся сукупність правових понять, визначень, конструкцій, що складають зміст юриспруденції та відображають правову реальність. Основні підходи до праворозуміння: 1) В межах генетичного підходу до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права. 2) Інструментальному підходу притаманне дослідження права як специфічного засобу регулювання соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством. 3) За аксіологічним підходом право досліджується як феномена культури, соціальної цінності. 4) Системному підходу характерне відображення правової дійсності як сукупності правових явищ, що пов'язані між собою і утворюють єдину цілеспрямовану систему. 5) Позитивістський (нормативний) підхід орієнтується на належність права до нормативних систем суспільства та його залежність від держави. Право розглядається як система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що відбивають волю народу, гарантуються та охороняються державою, а також є регулятором суспільних відносин. Формальність (позитивність) права полягає у відображенні його норм у статтях нормативних актів – письмових юридичних документах. Визначеність права заключається у точному та повному формулюванні правил поведінки, у тому числі: умов, за яких починає діяти норма права (гіпотеза); ознак діяння, яке повинно бути здійснено за цих умов (диспозиція); можливих заходів державного впливу у разі невиконання вимог норм права (санкція). Системність права означає, що норми права не відокремлені одна від одної, а взаємопов’язані  6) Соціологічний підхід до праворозуміння визнає основою права безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядковану взаємодію соціальних суб’єктів, реальне право як конкретне, фактично існуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень. Сутність права є свобода людини, яка певним чином визначена та забезпечена. Всі підходи до праворозуміння в тій чи іншій мірі, в тій або іншій формі стосуються сфері свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження. Юристи в першу чергу здійснюють практичні дії спрямовані на з'ясування змісту та обсягу нормативно-правових актів та інших правових документів, ведення юридичних справ, конкретизацію нормативно-правових документів, захист прав і свобод суб'єктів права та на безпосередню зміну правової сфери суспільства.  Термін “практика” грецького походження, означає – дію, діяльність, діяльне життя, досвід. У філософському тлумаченні практика протиставляється теорії, теоретичній діяльності. Під юридичною практикою розуміється: - юридичне обслуговування суб'єктів права, зокрема, надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, складання заяв, скарг та письмових довідок правового характеру, здійснення представництва інтересів суб'єктів права у юридичних справах, здійснення правового обслуговування їх зовнішньоекономічної діяльності тощо; - практика судової, прокурорської, слідчої діяльності тощо. До змісту юридичної практики відносять також і такі юридично значущих дій, як попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягнення до юридичної відповідальності, виконання по¬карань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної діяльності, реєстрацію та облік результатів юридичної діяльності тощо. Юридичну практику слід відрізняти від правової практики, яка полягає у правовій діяльності та правовому досвіді. Так правова діяльність здійснюється всіма соціальними суб’єктами – як юристами, так і не юристами, як на професійній, так і не професійній основі. Юридична практика – це сфера діяльності лише юристів-професіоналів. Юридична практика – це актуально здійснювана діяльність юристів, як професійних знавців права, стосовно безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права (особи, держави, суспільства), надання їм допомоги у складанні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідності з нормами права, посвідчення юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується здійснення норм права його суб'єктами.

питання №98 Багатогранний зміст естетичної культури юриста виявляється в її функціях, основними з яких є: формування естетичних принципів юридичної діяльності (формування раціональної концепції юридичної діяльності), піднесення рівня правового почуття юриста, подолання стандартного юридичного мис¬лення, вплив на виховання суб'єктів права, розвиток ритуально-обрядової культури у юридичній практиці, наповнення і систематизація юридичного досвіду. Розглядаючи функцію формування естетичних принципів діяльності (формування раціональної концепції юридичної діяльності), наголосимо, що йдеться про розв'язання актуальних правових проблем. Справа у тому, що заглиблюючись в естетику професійної діяльності, ми знаходимо необхідні відповіді на те, як розуміти службовий обов'язок. Зауважимо, що, цінним є естетичне освоєння службового обов'язку. Тобто насолода від виконаної юридичної дії, від справедливого влаштування долі людини, від кваліфікованої і реально наданої юридичної по-слуги та ін. Торжество справедливості, її відновлення сприяє створенню природного балансу у суспільних відносинах, повертає попередню красу взаємостосунків. Ця функція спрямована на розв'язання естетичних суперечностей у юридичній діяльності. Буває так, що деколи яскраві романтичні уявлення про професію юриста призводять до розчару¬вання. А естетична культура допомагає початківцю-юристу відновити попередню уявну красу професійної діяльності, але на раціональній і почуттєвій основі з обґрунтуванням естетичних форм юридичних дій. Естетична концепція юридичної діяльності сприяє вироб¬ленню у правника вміння описати правове явище, викорис¬товуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важ¬ливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйнят¬тя, що активізує аналіз скоєного правопорушення. Функція піднесення рівня правового почуття юриста по¬в'язана із професійною майстерністю. Адже естетична куль¬тура викликає настільки глибокі почуття до права, обов'язку, справедливої рівноваги, що це змушує юриста знаходити законний вихід із конкретної ситуації, оскільки естетична культура формує такий душевний стан, який допомагає уни¬кати несправедливих правових дій. Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюється філософським осмисленням сенсу земного життя, природних законів розвитку суспільства. Естетична культура підносить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя. Безумовно, правове почуття юриста суттєво зумовлюється філософським осмисленням сенсу земного життя, духовних законів розвитку суспільства Естетична культура підносить правове почуття до розуміння вічної таємниці краси, тобто таємниці самого життя. Подолання стандартного юридичного мислення як функція естетичної культури значною мірою є наслідком естетизації юридичної діяльності засобами мистецтва. Наприклад, телебачення таїть у собі загрозу стандартизації мислення. Проте під дією інших видів і жанрів мистецтва у юриста формується естетичне сприйняття дійсності. Естетична куль¬тура несумісна з одноманітністю, навпаки, вона стимулює бажання досягати майстерності у професійній діяльності. Особливий інтерес становить функція впливу на виховання суб'єктів права. Для юриста важливим є те, що через ес¬тетичний вплив і насолоду активізуються виховний вплив, інформація, пізнання, передавання досвіду, аналіз стану сві¬ту тощо. Це дуже важливий момент у пізнанні. Адже саме мистецтво розширює наші уявлення про Всесвіт і своєю чер¬гою облагороджує професію юриста. Юридична діяльність передбачає обов'язкові ритуали, обряди, церемонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за за¬конами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-право¬вими актами. Ця функція естетичної культури виховує по¬чуття відповідальності юриста перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.Нарешті, естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює есте¬тичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використо¬вувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

72

.У будь-якій професії спілкування посідає важливе місце, особливо в професії юриста. Тому вивченню психології спілкування та напрацювання навиків ділового спілкування є вкрай потрібним. Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування. Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспек-тів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях. Отже, спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по-роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає-модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера. Міжособистісні відносини в колективі Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому, вибіркову позицію, яка іно-ді називається життєвою позицією. Працівнику правоохо-ронних органів важливо знати та враховувати ставлення різних осіб до правових норм, злочинів, терміну покаран-ня тощо. Наприклад, ставлення засудженого до виховних заходів розглядається як провідний чинник його виправ-лення та є основою для застосування різних заходів пока-рання чи заохочення. Особа, яка усвідомила свою прови-ну за вчинений злочин, поводиться зовсім інакше, аніж людина, яка цієї провини не визнає, намагається прихова-ти злочин. Особливе місце в системі відношень займають міжособистісні, тобто ставлення людей один до одного. Вони визначаються установками, орієнтаціями, очікуван-нями особистості, крізь призму яких вона оцінює та взає-модіє з конкретною особою, групами осіб. Так, керівнику підрозділу для роботи необхідно знати систему не тільки службових, а й позаслужбових, неформальних взаємин підлеглих; психологія злочинної групи не може бути з'ясо-вана без проникнення в особливості взаємин її членів.

38

.Складовою системи юридичної діяльності є форма юридичної діяльності. Розрізняють дві групи таких форм: внутрішню — порядок організації діяльності, який базується на послідовності юридичних процесів і процедур; зовнішню — засоби зовнішнього прояву юридичної діяльностіу вигляді процесуальних документів, юридичних дій, усних висловлювань.

№1 Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними'. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.

№40).

Юрист — це спеціаліст, який має юридичні знання, причому не загальні відомості з права і держави, а професіональні, тобто фундаментальні та спеціалізовані знання.Фундаментальними називають глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх закономірностей держави і права. Вони складаються з твердих знань усіх важливих юридичних понять і категорій.Спеціалізованими називають конкретні юридичні знання, які використовують для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності, наприклад слідча чи прокурорська діяльність.Отже, юрист — це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції.

№74

Політична культура юриста - це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.Основними принципами політичної культури юриста є: державотвоча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.У якості функцій передусім постають: політична оцінка результатів юридичної діяльності; формування громадянської культури юриста; вироблення політичної орієнтації у виконання службового обов'язку; запобігання деформації політичної свідомості юриста; розвиток української політико-правової думки; впорядкування політико-юридичних культурних процесі; формування української політичної еліти.

№39.

1. Професія юриста – одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правового регулювання здійснювали досвідчені та найбільш авторитетні старійшини , жерці “волхви”, служителі релігійного культу, пізніше – духовенство (єпископи, священики).

Юристів, як відокремлену соціальну групу за професійною ознакою визнавали давно, коли вже склалася початкова потреба керувати відповідно до права діями учасників процесу, складати юридичні документи та давати консультації щодо вирішення спорів та інших життєвих ситуацій.

Під час вирішення юридичної справи, юристу доводилося застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. І ще Френсіс Бекон сказав: “Один несправедливий вирок приносить більше горе, ніж численні злочини, вчинені приватними особами: останні псують лише струмки, тоді як несправедливий суддя псує все джерело.”

Юридична професія покликана забезпечити сформовану соціальну структуру: пенсійне забезпечення, засоби масової інформації, сільське господарство, сферу боротьби зі злочинністю, територіальне обслуговування населення тощо.

Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють і право і законність у житті суспільства:

• Змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим їх професійним обов’язком - є охорона прав і законних інтересів громадян, та безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різноманітних юридичних проблем.

• Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі.

• Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов'язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. Юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід'ємними рисами його натури.

• Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є за­гострене почуття справедливості. Для юриста, це насамперед означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. Саме завдяки своєму професійному хисту, юрист спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно і ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості.

• Всупереч відомому прислів'ю "людині властиво помилятися", юрист, як і лікар, не має права на помилку, адже вона занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки — втрата волі, здоров'я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридичної діяльності, щоб "метод спроб та помилок" був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і являється головною передумовою його непогрішимості.

• Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються. Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожніх ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Юрист – це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Професія юриста – це широка галузь трудової діяльності, що потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг.

Основні риси юридичної професії:

1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована на забезпечення прав і свобод людини.

2. Це соціально значуща професія, тому що вона пов’язана з державою і правом важливими соціальними явищами.

3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоплювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом заплутані юридичні проблеми.

4. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій, при цьому “творчість” завжди обмежена рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для розв’язання юридичних проблем.

5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для одержання конкретного результату.

6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.

7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею людей, і помилок тут не повинно бути.

Професія юриста пред’являє високі вимоги до ділових і моральних якостей працівника цієї сфери, зобов’язує його знати право, інші соціальні норми, які регулюють службову діяльність юриста. Правознавець повинен здійснювати благородну функцію захисту прав людини, його гідності і честі, інтересів держави, виховувати в громадян повагу до закону. Він – знавець права і правового життя суспільства, відданий своїй справі, морально стійка людина. Чесність, непідкупність, принциповість, громадянська мужність, справедливість – невід’ємні його якості.

Основні ознаки юридичної професії:

• Масовість юридичної професії. Юридичну роботу на сьогодні здійснюють тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі та ін.), які виконують велику кількість юридично значущих дій, вирішують щодня десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі проблеми, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість такої сфери для суспільства передбачають наявність великої кількості спеціальностей у межах юридичної професії.

• Елітність. Юридичну роботу виконують не всі хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість у нашій країні кваліфікованих спеціалістів- юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

• Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежать доля людини, благополуччя сім’ї , її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Помилки в роботі юриста – це пряма загроза суспільним інтересам, що охороняються правом. За свої помилки кожен юрист несе особисту відповідальність. Проте така відповідальність є позитивною, оскільки полягає у відповідальному ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

• Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто здійснюється на стиці протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач – відповідач, обвинувачений – потерпілий, правопорушник – співробітник правоохоронних органів тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів зумовлено протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому в більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

• Інтелектуальна привабливість. Робота юриста в більшості випадків інтелектуальна робота. В ході вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальне напруження юридичної роботи. Водночас окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають ще й доброї фізичної підготовки.

• Колективність праці. Значна кількість рішень приймається не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що свідчить про колективність вироблення, прийняття та забезпечення реалізації рішення. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу.

• Системна єдність у цілому юридичних установ. Вони можуть виконувати свої функції лише в тісному контакті та взаємодії.

73.

1. Юридична психологія як наука, що з'ясовує природу і сутність психіки, її загальні закономірності та основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у суспільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов'язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як:

• мотивація,

• бажання,

• спонукання,

• захоплення,

• натхнення,

• нахили,

• відчуття,

• сприймання,

• запам'ятовування,

• згадування,

• уявлення,

• мислення,

• почуття,

• прагнення та ін.

Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій, виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв'язання правових ситуацій.

Психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології для того, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності, а також втілювати в практичну діяльність свої високі душевні якості, в результаті чого буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що в свою чергу ефективно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.

Норми психологічної культури юрист-фахівець може встановити для себе особисто. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

2. Психологічна культура юриста ґрунтується на відповідних принципах та виконує певні функції у юридичній практиці.

Основні принципи:

• Принцип родової комплексності означає, що всі культури психологічного спрямування - інтелектуальну, внутрішню, емоційну - об'єднує психологічна культура, тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як частина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

• Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової діяльності. Йдеться про недопущення приниження честі та гідності громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка ґрунтується на справедливості, правовому почутті, чесності і головне -доцільності. Юрист має бути впевнений у професійній необхідності психічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Провідними функціями є:

• Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці - це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

• Формування професійно-правового мислення юриста. Висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.

Отже, психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі зверхність, формальне ставлення до справи. Крім цього, психологічна культура активізує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну (обґрунтовану, виважену) дію його волі. Високий рівень психологічної культури дає змогу запобігти негативній спрямованості волі. Психологічна культура сприяє піднесенню настрою, створенню позитивної імпульсивності підвищує ефективність виконання службових обов'язків.

3. Психологічна культура юриста виявляється у сукупності видів.

Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора, культура працівника міліції. Ці різновиди за змістом мають багато спільного, але існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Види психологічної культури слід розглядати за такою ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. У зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста-меланхоліка.

Сутність психологічної культури юриста-сангвініка полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми, правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці, але потребує постійного контролю, зокрема такого, який супроводжується вимогливістю, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші, його нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

4. Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях:

• експектації – суть психологічної культури на цьому рівні полягає в оцінці здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації, дає змогу зробити висновок про судження та вчинки юриста. На цьому рівні можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості, передбачити наступні дії. Зрозуміло, що соціальне очікування наближатиметься до реальності тоді, коли людину тривалий час знатимуть і спостерігатимуть за нею.

• емпатії – даний рівень психологічної культури визначає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологічної культури на цьому етапі повинен допомогти юристові пристосуватися до співбесідника з метою ефективного психологічного впливу на нього.

Існують певні перешкоди для вияву психологічної культури на рівні емпатії. До них відносять стандартні образи (стереотипи), враження (думки) інших осіб, психічний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із кількох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення ситуації.

Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар'єри. Для цього потрібно пам'ятати про їх існування і відповідно реагувати.

5. Механізм дії психологічної культури юриста, тобто прояви, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність це насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і практичне. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде «деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Однак не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристові тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що є наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Психологічна культура юриста виявляється через несвідоме, передсвідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити детально, в повному обсязі всі явища (мікроявища) неможливо. В результаті у пам'ять не потрапляють потрібні відомості.

Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, коли він ще не зорієнтувався — усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді це початкова стадія формування свідомості. Тут психологічна культура повинна спрямовуватися на психологічне орієнтування в ситуації так, щоб не завдати шкоди справі, що розглядається. Важливу роль у цьому випадку відіграє пам'ять. Якщо добре розвинена пам'ять, то проблем з усвідомленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідомлює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються у сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме.

Це явище виявляється у випадках, коли психологічна культура юриста спонукає: І) позитивну дію, 2) негативну дію, 3) нейтральну дію, тобто підсвідоме є досить небезпечна сфера, яка може суттєво змінити сенс життєдіяльності людини.

Позитивна дія виявляється тоді, коли у підсвідомому, де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура відіграє роль «гасіння» негативних внутрішніх процесів. Тобто високий рівень психологічної культури юриста допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними, вони не залежать від негативних факторів.

Психологічна культура юриста спонукає негативну дію у підсвідомому тоді, коли домінує негативна інформація. У свідоме потрапляють негативні імпульси, які спонукають юриста до неправомірних дій, прояву неповаги до людини та ін. Таке явище пояснюється низькою психологічною культурою юриста.

Нейтральна дія психологічної культури у сфері підсвідомого також не бажана. Адже в такому випадку негативні імпульси іноді пасивно можуть впливати на свідоме.

Таким чином, підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто, можна сказати, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Взагалі, етично освічений юрист не допустить негативних почуттів у підсвідомість.

Певний інтерес становить визначення меж впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними. Тобто потрібно показати ті граничні точки, після яких психологічна культура юриста може не діяти або змінити межу дії. Найкраще це показати на прикладі своєрідної тактики дії психологічної культури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчення стихійно розпочинається з першого погляду. Йдеться про активне вивчення, в результаті якого з'ясовується тип нервової системи, рівень мислення тощо. Це допоможе поступово підготувати співбесідника до запланованої розмови через навідні запитання й очікувану вичерпну відповідь.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску («атаки»), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб «загнати співбесідника у глухий кут». Він повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття правильного рішення.

Мета психологічної культури юриста, на взірець, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому краще, коли мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами. Симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста.

Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.