58. Основні якості юрисконсульта

Якості юрисконсульта схожі на якості адвоката, оскільки схожий зміст їх діяльності: і ті й інші ведуть прийом громадян чи укладають договори на юридичне обслуговування з організаціями, і ті й інші складають позовні заяви і представляють інтереси своїх клієнтів у загальногромадянських судах, і ті й інші готують документи і представляють інтереси своїх клієнтів в арбітражних і третейських судах. Головне, що їх поєднує, це те, що їхні взаємини з клієнтами-споживачами їхніх юридичних послуг (юридичної допомоги) регулюються нормами цивільного права з усіма наслідками, що звідси випливають.

Ця діяльність дуже важлива для забезпечення конституційних прав громадян. Багато цивільних прав можуть і не бути реалізовані без відповідного юридичного роз'яснення їхньої суті і способів захисту.

Зовні діяльність юрисконсульта нагадує роботу бізнесу-адвоката , але між ними є істотна різниця. По-перше, психологічна. Юрисконсульт одержує зарплату і цілком залежить від хазяїна. Адвокат же одночасно працює з декількома клієнтами, і в нього немає страху втратити роботу. У кінцевому рахунку це вигідно і самому клієнту: адвокат навіть під тиском не піде на порушення закону. Крім того, бізнеси-адвокати більш універсальні і грамотні в різних галузях права, чим юрисконсульти.

Залежно від виду діяльності розрізняють такі якості юрисконсульта:

• в організаційній діяльності — вміння завойовувати авторитет у колективі, організаційні здібності;

• у засвідчувальній — акуратність, точність, принциповість;

• у комунікативній — доброзичливість, уважність, вміння слухати, переконувати.

Грамотна і кваліфікована юридична допомога на стадії зародження чи розвитку відносин сторін може виключити можливість виникнення конфлікту.

92. Поняття правової етики та етичної культури юриста

Правова культура юриста — це знання юридичних теорій, чинного законодавства, вміння і навички його реалізовувати, а також дотри­мання цього законодавства.

Ознаки правової культури юриста.

1. Глибокі та міцні знання юридичної теорії — основних юридич­

них понять, категорій, термінів та закономірностей функціонування

державно-правових явищ.

2. Знання чинного законодавства — досконале орієнтування у

змісті основних законів (Конституція, інші конституційні закони) і

глибоке знання юридичних норм з метою реалізації у професійній

діяльності.

3. Навички щодо реалізації законодавства — вміння тлумачити

закони, тобто розуміти їх зміст, застосовувати юридичні норми в конк­

ретних життєвих ситуаціях.

4. Повага і дотримання чинного законодавства.

Складовою правової культури є правосвідомість юриста.

Правосвідомість — це знання права, а також психічні почуття,

емоції про існуюче чи бажане право. Тому у правосвідомості виокрем­люють ідеологічний (знання права) і психологічний елементи (почут­тя, емоції про право).

Етична культура юриста — це знання юристом його моральних прав і обов'язків та використання їх у професійній діяльності.

Мораль — це норми поведінки, які базуються на поняттях про доб­ро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість.

Етика — сукупність елементарних правил поведінки, особливих навичок у реалізації яких не потрібно.

Тому етична культура юриста включає два аспекти:

• визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів

поведінки;

• дотримання цих норм у професійній діяльності.

Основні принципи етичної культури юриста:

• гуманне ставлення до людини;

• чесність і правдивість (справедливості не можна досягти нечес­

ним шляхом);

5. доброзичливість і чуйність (юристам часто доводиться спілку­ватись з людьми, які потрапили у складні життєві ситуації.

6. Од­нак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням); простота і скромність (потрібні юристу для того, щоб не бути егоїстом і користолюбним);

7. дотримання професійної таємниці (об'єктивне і повне розсліду­вання кримінальної справи без демонстрації інтимного життя учасників юридичного процесу).

№13

Юридична діяльність — це єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей. 2. Вона здійснюється юристами, тобто професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють реалізовувати його. 3. Об’єктами юридичної діяльності є юридичні явища, тобто опосередковані правом дії (дія і бездіяльність) людей та результати цих дій. 4. Суть юридичної діяльності полягає в діях юристів, спрямованих на досягнення певних юридичних цілей (вирішення юридичної справи, роз’яснення норми права адвокатом та ін.) з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми. 5. Юридична діяльність призначена для розв’язання різних юридичних проблем. Отже, юридична діяльність — це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою розв’язання різних юридичних проблем. Спочатку юридична діяльність не була самостійним видом діяльності. Першими “юристами” у багатьох країнах світу часто були жреці. Першими історично відомими світськими юристами були римські юристи. їх діяльність включала: • відповіді на юридичні запитання приватних осіб; • консультації і допомога при укладенні угод; • керування процесуальними діями сторін при вирішенні суперечок у суді. Нині окрім названих дій велике значення в діяльності юристів має ведення юридичних справ. Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом. Існує два основних види юридичної діяльності: кримінальна і цивільна. Наведемо найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ. 1. Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку, очна ставка та інші процесуальні дії). 2. Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій. 3. Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи. За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється так: • пізнавально-пошукова — збирання повної інформації щодо юридичних явищ; • реконструктивна — аналіз інформації, розробка версій, напрямку розв’язання юридичної проблеми; • організаційна — упорядкування і координація дій суб’єктів при веденні юридичної справи; • реєстраційна — передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі; • комунікативна — спілкування юриста з іншими учасниками і суб’єктами юридичної справи у процесі її вирішення. За суб’єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську, нотаріальну, юридичне консультування. За цим же критерієм (тобто за суб’єктами діяльності) розрізняють ще такі види діяльності: • юридичну діяльність органів дізнання (міліція, митниця, пожежний нагляд та ін.); • криміналістично-судову експертизу; • діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ); • діяльність органів виконання покарання. Залежно від норм права, які реалізуються, розрізняють такі види юридичної діяльності: • регулятивну, пов’язану з правомірною поведінкою суб’єкта права; • правоохоронну, пов’язану з неправомірною поведінкою суб’єкта права (із здійсненням правопорушення). Регулятивна діяльність поділяється на такі види: • реєстраційно-засвідчувальну (видача посвідчення про право приватної власності на квартиру); • правонадільну (дозвіл органів нотаріату на право вступу у володіння спадщиною). Правоохоронна діяльність поділяється на такі види: • попередження правопорушень (здійснення міліцією профілактики правопорушень); • припинення правопорушення (здійснюється після початку правопорушення), наприклад затримання за дрібне хуліганство; • розкриття правопорушень (знаходження правопорушників); • розслідування правопорушень (встановлення точних деталей злочину); • визначення судом чи іншими компетентними органами покарання правопорушника; • виконання покарання. Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль у суспільстві. Наведемо визначення цих функцій. Функції юридичної діяльності — це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери суспільного життя. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні та спеціально юридичні. Розрізняють такі загальносоціальні функції юридичної діяльності: • економічну — забезпечує функціонування економічної системи; • політичну — забезпечує функціонування політичної системи; • ідеолого-виховну — забезпечує збереження існуючих ідеологічних цінностей. Спеціально юридичні функції юридичної діяльності поділяються на такі: • регулятивну — спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян; розрізняють дві її підфункції: регістраційно-засвідчувальну і правонадільну; • правоохоронну — спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання винних; розрізняють три її підфункції: превентивну, правовідбудовчу, каральну. Наведемо сучасні тенденції розвитку юридичної освіти: • спеціалізація юридичної діяльності — розподіл на окремі галузі права чи категорії справ; • інтеграція юридичної діяльності внаслідок ускладнення суспільного життя, збільшення обсягу нормативно-правових актів.

№47

Адвокат (від лат. "Advocatio"-закликати на допомогу) - юрист, який надає юридичну допомогу громадянам і організаціям та захищає їх інтереси шляхом консультацій, судового захисту та представництва. Адвокатська робота завжди "балансує" на переломі людських проблем, пристрастей і конфліктів. Адвокат (в ідеалі)-безкорисливий захисник справедливості. Судді та прокурори спираються на владу. Адвокат тільки сам на себе, свою совість і свій талант і, безумовно, на закон, на доскональне знання його тонкощів. Адвокатом є особа, яка отримала у встановленому цим законом порядку статус адвоката і право здійснювати адвокатську діяльність. Адвокат є не залежним радником з правових питань. Надає юридичну допомогу, дає консультацій та роз'яснення з правових питань, усних і письмових довідок по законодавству, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в суді загальної юрисдикції, арбітражному суді та інших державних органах у цивільних, трудових справах, економічним суперечкам, у справах про адміністративні правопорушення. Важлива роль належить адвокату в діяльності органів попереднього розслідування і суду. Адвокат в досудовому та судовому виробництві виступає в якості захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача.Права та обов'язки адвоката при виконанні доручень регламентуються законодавством про адвокатуру, кримінально-процесуальним та іншим законодавством. Адвокатом може бути громадянин, який має юридичну освіту і стаж роботи в якості юриста не менше двох років. Закінчили вищі юридичні навчальні заклади і не мають стажу роботи за спеціальністю або мають стаж менше двох років приймаються в члени колегії лише після проходження відповідної стажування. До професійних обов'язків адвоката відносяться: довірчий характер відносин з клієнтом; суворе дотримання професійної таємниці, він не може розголошувати відомості, повідомлені йому клієнтом; адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника або представника потерпілого , позивача, відповідача.

Питання 69

Особливості правосвідомості юриста

Свідомість досліджують різні науки: психологія, філософія, соціологія. Юрист повинен мати усі види свідомості. Наприклад, у юридичній діяльності моральна та духовна свідомість сприяють розумінню вищої етики людини. Ці види свідомості дають змогу юристу осмислювати вищі закони духовного світу, формулювати духовні думки, розуміти душевні якості інших людей, впливати на тіло і душу, розуміти причини і наслідки втрати земних благ тощо.

Правосвідомість – це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного чи бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних.

Правосвідомість юриста – це така форма відображення правових явищ, що потребує психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси:

Знання чинного права і законодавства, правові вміння та навички, правове мислення, правові емоції й почуття, правові орієнтації,позиції, мотиви, правові переконання та установки, які синтезуються у прийнятих рішеннях і спрямовані на підтримання спілкування та взаємодію в процесі правової діяльності у сфері правовідносин.

Правосвідомість юриста ґрунтується на інформації, яку юрист повинен усвідомити. Неусвідомлена інформація надалі виступає як значний потенціал для усвідомлення, тобто стає в нагоді у потрібний момент. Інформаційна діяльність юриста має відбуватися у правовому полі. Це активна форма його правосвідомості, розуміння необхідності системи права для адекватного регулювання суспільних відносин. Правове поле чинить значний вплив на правосвідомість юриста, особливо коли воно посилюється прийнятими новими законами.

Високий рівень правосвідомості юриста передбачає встановлення об`активної істини у правовій діяльності. Дія правосвідомості має спрямовуватися на висвітлення об’єктивної істини. Правосвідомість юриста містить усі основні елементи духовного й культурного надбання людства. Самі собою професійні знання ще не визначають зміст правосвідомості юриста. Велике значення мають самооцінка, емоції, ставлення до права, а головне – перетворення юридичних знань у переконання.

Існують зовнішні та внутрішні структурні елементи індивідуальної правосвідомості юриста:

До зовнішніх елементів належать:

• Правові знання;

• Повага до права, закону на основні правових переконань;

• Соціально-правова активність юриста, а точніше, готовність до такої діяльності та поведінки.

Внутрішні елементи:

• Інтелектуальні процеси і стани;

• Емоційні процеси і стани;

• Вольові процеси істани.

Деонтологічна правосвідомість – це інтелектуальні власність юриста, оскільки вона пов’язана з інтелектом та моральними приписами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології.

Деонтологічна правосвідомість юриста – це результат його загальній правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов’язку. Деонтологічна правосвідомість юриста ґрунтується на його загальній правосвідомості, правовій інформаційній культурі, на внутрішньому імперативі права.

Джерелом деонтологічної правосвідомості юриста є внутрішній імператив права, адже у кожному законі є той внутрішній зміст, який юрист повинен відчути. Письмово він не зафіксований, а через правове почуття у юриста формується власна деонтологічна правосвідомість.

Деонтологічна правосвідомість має три стадії готовності:

1. Неочікувано раптову;

2. Очікувано раптову;

3. Постійну.

Професіоналізм юриста зумовлює відповідну правосвідомість, здатність фахово вирішувати правові проблеми на користь громадян з метою встановлення правової істини. Деонтологічна правосвідомість утворюється у різних видах юридичної діяльності. Наприклад, на кожному етапі розгляду кримінальної справи, у момент оголошення звинувачувального вироку, зясування змісту закону, який вклав у нього законодавець тощо.

Важливу функцію виконує такий принцип правосвідомості, як самодисципліна. Вона забезпечує контроль його дій та вчинків, звіряє їх з вимогами моралі, присяги, конституції, дає змогу всебічно оцінити власну діяльність у контексті цих вимог.

Щоб глибше зрозуміти сутність правової свідомості юриста, потрібно розглянути функції, які вона виконує у процесі застосування правових норм.

Основними функціями правосвідомості юриста є:

1. Формування індивідуальної правової концепції юриста;

2. Формування почуття правової справедливості;

3. Забезпечення свободи прийняття рішень;

4. Реалізація внутрішнього імперативу службового обов’язку юриста;

5. Формування професійно-юридичної думки;

6. Застереження від правового нігілізму(світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей);

7. Активізація інтелектуальної діяльності;

8. Виявлення особистих професійно-моральних якостей юриста.

Деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розвиток і формування професійної культури, йдеться про професійне знання правових і моральних норм і принципів, професійне ставлення до норм позитивного права, професійне вміння і навички, звичку дотримуватися закону, професійний етикет і такт, а також наукову організацію праці.

Питання 70

Правова психологія як спеціальна галузь соціальної психології.

Психологічна культура юриста – це система психологічних властивостей, що формуються в процесі раціонального взаємозв’язку особи юриста і вимог, що висуваються професійно.

Професійна компетентність юриста значною мірою визначається його особистими потенціалом, тобто системою психологічних чинників, які можна об`єднати загальним поняттям психологічної культури. Суддя і слідчий, прокурор і адвокат, адміністратор і вихователь вищих закладів, нотаріус і юрисконсульт, оперуповноважений карного розшуку і криміналіст-експерт повинні бути озброєними психологічними знаннями, що дають змогу правильно орієнтуватися у складних і заплутаних правових відносинах, уміти зняти напругу або перебороти психологічний бар`єри при спілкуванні з клієнтом, оволодіти ситуацією, психологічно виявити підозрюваного чи обвинуваченого, здійснити визначну психологічну установку, психологічно точно застосувати владні повноваження в службовому колективі.

До розкриття і розслідування злочинів безпосередньо стосується психологічна наука, що вивчає такі процеси, як відчуття і сприйняття, запам’ятовування та мислення, почуття і волю, властивості особистості з індивідуалиними особливостями, темперамент, характер тощо.

Зміст психологічної культури юриста:

1. Психологічна самосвідомість (розум, інтелект, мислення тощо).

2. Психологічні відносини (психологічна взаємодія, психологічний конфлікт, психологічна несумісність тощо).

3. Психологічна поведінка (психологічна установка, психологічна реакція, психологічні наслідки (стреси, афект тощо), психологічні санкції та ін.

Структура психологічної культури юриста:

1. Знання психологічна складу людини, осягнення психологічно-правової сутності функціональних категорій юриспруденції;

2. Упевненість у необхідності психологічних знань ля високопрофесійної діяльності;

3. Уміння користуватися психодіагностикою в процесі спілкування, розкривати психічні стани різних суб’єктів у конкретних ситуаціях професійної діяльності, відчувати характер поведінки людини; клієнта, підозрюваного, обвинуваченого та ін.; психологічно точно поводити себе під час розгляду юридичної справи.

Психологічна культура юриста класифікується на види залежно від юридичної професії:

• Психологічна культура судді;

• Психологічна культура слідчого;

• Психологічна культура прокурора;

• Психологічна культура нотаріуса;

• Психологічна культура державного виконавця та ін.;

Психологічна культура розкривається на різноманітних рівнях діяльності юриста:

1. Як посадова особи (лідера), що має владні повноваження;

2. У спілкуванні з особами, безпосередньо зацікавленими у результатах юридичної справи: позивачем, відповідачем, обвинуваченим, підсудним, ув’язненим;

3. У спілкуванні з особами, які стосуються юридичної справи: адвокатом, свідком, експертом-криміналістом тощо.

Для юриста як посадової особи важливим є знання власних психічних можливостей , можливостей своїх підлеглих, уміння розуміти психологічний склад інших учасників юридичного процесу з тією метою, щоби створити оптимальний режим для ефективного розгляду юридичної справи і прийняття правильного рішень.

Знання психологічної культи особи – це показник психологічної культури юриста. Психологічна культура має велике значення для юриста. Вона упорядковує мислення і форми його виразу (слова); сприяє знаходженню місця в суспільстві та службовому колективі; орієнтує на неформальне ставлення до справи; розкриває, укріплює, активізує свідомість, волю та почуття; сприяє настрою і відчуттю натхнення від праці, спілкування та відповідальності за доручену справу.

Оволодіння психологічною культурою полегшує юристу вирішення завдань і виконання головних вимог, що висуваються до його професійної діяльності:

1. Забезпечувати захист інтересів окремих осіб та організацій від злочинних посягань;

2. Дотримуватися прав законних інтересів громадян та колективів, а також етичних норм.

Характеристика слідчої діяльності була би неповною, якщо не зупинитися на психологічному рівні її розуміння. Це своєрідна психологія праці слідчого.

1. Соціальний аспект

Працівники слідства є відокремленою професійною групою, з діяльністю якої суспільство пов`язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист потерпілих від правопорушення.

2. Комунікативний аспект

У світі є значна група професій за типом «людина – людина». До цих професій відносяться професії лікаря, педагога, судді, продавця. До цього типу відносяться професія слідчий, тому що спілкування з різними категоріями громадян є одним із основних шляхів отримання інформації. До слідчих висуваються професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших осіб, вміння скеровувати розмови в необхідне спрямування.

3. Організаційний аспект

Уміння планувати роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має значення у будь-якій сфері діяльності. Однак планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версій, концентрація зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації повноважень слідчого.

Характерною ознакою слідчої роботи є також її індивідуальність. Організація особистої чи індивідуальної роботи більш проста справа, ніж, скажімо, організація колективної праці.

Система психологічних властивостей особи має таку структуру:

1. Темперамент – динаміка психічних процесів;

2. Здатності – психічні можливості особи;

3. Спрямованість – синтез потреб, інтересів, установок, відношень, поглядів, ідей, що одночасно є мотивами діяльності;

4. Характер – як результат спрямованості особи.

Темперамент проявляється в усіх діях людини. Природні властивості та темперамент певною мірою характеризують здатності. Здатності впливають на можливості включення людини у певні види діяльності, тобто формують її спрямованість, що визначає узагальнені засоби поведінки – характер.

Темперамент – це сукупність типологічних особливостей людини, що проявляються в динаміці, тонусі, ступені врівноваженості її психологічної діяльності.

Вроджений тип нервової діяльності людини виражається в її темпераменті, швидкості та силі реакції, емоційному тонусі життєдіяльностф (вразливість – в одних, млявість і апатичність – у других, рвучкість – у третіх, розміреність і розважливість – у четвертих).

Комбінації сили, врівноваженості та рухливості утворюють тип вищої нервової діяльності – відповідний темперамент:

1. Сангвінік («живий») – сильний, урівноважений, швидкий, рухливий; легко пристосовується до змін в умовах життя; товариський; легко утворює тимчасові зв’язки.

Сутність психологічної культури юриста сангвінічного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризується велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірності. Такий юрист швидко вступає в контакт із співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно вирішує проблеми. У цілому юрист-сангвінік швидко і правильно реалізовує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій тощо.

2. Холерик («невтримний») – сильний, неврівноважений, рухливий, іноді рвучий, зі швидкими і сильними емоціями. Ображається ненадовго, неприємності забуває швидко. Може подолати значні труднощі вроботі.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення і конкретних меж. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, причому такого, що супроводжується вимогливістю, зазвичай, безальтернативністю. Небезпечним є те що юрист із такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправильне правове рішення, хоч завжди і виходить зі складної ситуації.

3. Флегматик («спокійний») – сильний, урівноважений, інертний, із слабовираженими емоціями. Характеризується витримкою і спокійністю у складних ситуаціях. Правильно розраховує свої сили. Наполегливий у доведенні справ до кінця. Увага переключається повільно. Поведінка у разі певних випадків недостатньо гнучка.

Слід визначити стабільну психологічну культуру юриста-флегматика. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста–флегматика відрізняє впевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових.

4. Меланхолік («інертний») – слабкий, неврівноважений, емоційні реакції не відрізняються різноманітністю, проте можуть набувати великої сили і тривалості. Здатний до глибоких переживань, навіть з незначного приводу. Зайваження і пропозиції начальника і колег сприймає неадекватно, насторожено. Він болісно сприймає оцінки, висловлювання про свою особистість. На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами керівниками юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відповідають безпорадність. Зауваження і пропозиції сприймають неадекватно, насторожено.

Темперамент є індивідуально-своєрідною сукупністю обумовлених природою психічних особливостей індивіда. При фаховому доборі юристів варто враховувати особливості їх темпераменту:

А) для юриста-сангвініка рекомендується діяльність, що потребує швидких реакцій, великих зусиль, розподілення уваги;

Б) для юриста-холерика рекомендується діяльність, що потребує підвищеної реакції та сильної одночасної напруги сил;

В) для юриста-флегматика рекомендується діяльність, що потребує рівномірної напруги сил, усталеності уваги і великого терпіння;

Г) для юриста-меланхоліка рекомендується діяльність, що потребує підвищеної чутливості та реакції.

Механізм дії психологічної культури юриста, тбто важелі, з допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність – це, насамперед, мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізації його норм. Мислення поділяється на теоретичне і практичне. Думки передаються за допомого мови, що поділяється на внутрішню і зовнішню. Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Справа в тому, що не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці.

Щодо роботи з людьми, то психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях – експектації та емпатії. Сутність психологічної культури на рівні експектації полягає в оцінці здатності юриста, які він виявляється в певній ситуації. На цьому рівні можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості, передбачити подальші дії. Психологічна культура на рівні експектації дає змогу зробити висновки про судження та вчинки юриста. Другий рівень психологічної культури –емпатія, вивчає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо.

Психологічна культура юриста виявляється через несвідоме, перед свідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

1. Сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює про наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити детально, в певному обсязі всі явища неможливо. У результаті у пам'ять не потрапляють потрібні відомості.

2. Сфера перед свідомого визначає той стан юриста, коли він ще не зорієнтувався – усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді це початкова стадія формування свідомості. Важливу роль у цьому випадку відіграє пам'ять. Якщо добре розвинена пам'ять, то проблем з усвідомленням немає.

3. Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідомлює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю. Цікаві процеси із психологічною культурою відбуваєься у сфері підсвідомого, де вона наче виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме.

4. Підсвідоме може керуватия свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи..

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами має дотримуватися такої послідовності:

А) усунути психологічний бар`єр між собою і співбесідникам;

Б) оволодіти ситуацією;

В) психологічно вивчити співбесідниками;

Г) здійснити певну психологічну установку.

Мета психологічної культури досить вагома. Йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому мета психологічної культури юриста, насамперед, передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами.

Основні принципи є: родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями – своєчасне вироблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста.

Родова комплектність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування – інтелектуальну , внутрішню, емоційну –об`єднує психологічна культура юриста.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психологічними прийомами у процесі службової діяльності.

Психологічна культура виконує так важливу функцію, як своєчасне вироблення психологічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Психологічна культура юриста передбачє також уміння юриста виробляти необхідну адаптацію у громадян. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці –це результат психологічної адаптації та вияв психологічної культури юриста взагалі.

87 ЕКОНОМИЧНА КУЛЬТУРА

Економічній культурі характерна кожному з елементів економічної системи, усім видам, способам і формам економічної діяльності суспільства, колективу, окремого працівника. Економічна культура є синтезом матеріального і духовного, вона формує і способу життя сучасного суспільства.

Економічна культура - це система цінностей і спонукань господарської діяльності, поважне відношення до будь-якої форми власності і комерційному успіху як до великого соціального досягнення, неприйняття настрою “зрівнялівки”, створення і розвиток соціального середовища для підприємництва і т.п.

Формування економічного мислення людини, юриста, зокрема молоді, на даному етапі розвитку економічних відносин є актуальним для побудови незалежної Української держави: із власним державним устроєм, соціально – економічними відносинами, правовою системою й економічною культурою