60. Знання юристом основних складових політики

 

Політика — це складна система ідей, відносин, дій соціальних суб'єктів, які формують, формулюють, реалізують життєво важливі інтереси великих соціальних груп.

Охарактеризуємо складові цієї системи.

Ідея — це сукупність думок про напрямок вирішення якої-небудь проблеми. Ідеї реалізуються за допомогою дій соціальних суб'єктів. У процесі діяльності соціальні суб'єкти вступають у політичні відносини.

Зазначені ідеї, дії, відносини спрямовані на формування, формулю­вання і реалізацію інтересів соціальних суб'єктів. Формування — це розвиток, виховання інтересів. Формулювання — зовнішнє відобра­ження інтересів у вигляді програм, декларацій, інших документів і ви­мог. Реалізація — це задоволення інтересів.

Політика спрямована на задоволення економічних, національних та інших життєво важливих інтересів великих соціальних груп (класів, націй, професійних угруповань тощо).

Отже, враховуючи викладене, юрист повинен знати такі основні складові політики.

Життєво важливі інтереси політичних суб'єктів.

Політичні ідеї, спрямовані на реалізацію цих інтересів.

Зміст і призначення політики на сучасному етапі.

Можливі шляхи реалізації цих ідей.

Характер відносин між суб'єктами політики.

Політична культура юриста проявляються у реалізації здобутих знань:

розумінні закономірностей виникнення конкретних політичних

явищ;

розумінні суті та призначення цих явищ;

умінні прогнозувати політичні явища.

Реальне втілення політичних знань і вміння проявляються в тому, що юрист у своїй діяльності враховує такі дані:

держава і право, як і інші політичні інститути, існують для того,

щоб забезпечувати нормальне життя індивіда;

загальнолюдські цінності та інтереси мають пріоритет перед

груповими;

громадський обов'язок повинен бути важливішим за особисті

інтереси;

ідеологічні погляди не повинні впливати на професійний обов'я­

зок юриста;

дотримання ідей демократії і правової держави.

94. Гуманність юриста до людини

Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість¹. Ці якості повинні вияв­лятися в усіх видах взаємовідносин: «керівник — підлеглі», «між колегами», «юрист — клієнт». Гуманне ставлення до людини — це ставлення до її життя і здоров'я, честі і гідності як вищої соціальної цінності. Для юриста важливо усвідомлювати свою роль, як представника держави у справі створення умов для реального здійснення основних прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, а також їх юри­дичної охорони і захисту. Однієї високої кваліфікації (диплома і ате­стації) недостатньо для того, щоб відбувся професійний працівник юридичної сфери. Необхідно турботливе ставлення до людини, з якою він стикається в процесі виконання своїх службових обо­в'язків. Кожен, хто за обставинами має спілкування з прокурором, слідчим, суддею, адвокатом і т. д., очікує, поряд із кваліфікованим виконанням обов'язків, поважного ставлення до себе. У ході про­фесійного контакту з особами, що вчинили злочин, юрист не пови­нен втрачати витримки і самовладання, зобов'язаний шанувати їх права. Сформоване в моральній свідомості суспільства поняття поваги передбачає: справедливість, рівність прав, можливість найбільш повно задовольнити інтереси особи, довіру до неї, уважне ставлення

9 основні риси що характеризують юридичну діяльність

1Юридична діяльність здійснюється у сфері права.

що наявність права в суспільстві передбачає наявність юридичної діяльності, яка і забезпечує функціонування права, тобто його дію. У випадку відсутності правових норм, права в цілому, юридична робота перестає бути такою, тому що втрачає свій об'єкт впливу, та свій основний інструментарій. Сфера права - це всі структурні рівні та види суспільних відносин, де право реально здійснює свій вплив. 

2 Юридична діяльність здійснюється юристами — фахівцями на професійній основі. Це означає, що в сфері юридичної діяльності працюють спеціалісти-професіонали, які володіють спеціалізованими правовими знаннями, відповідними навичками роботи, виконують кваліфіковано юридично-значущі дії, що визначають зміст їхньої роботи.

3 Юридична діяльність спрямована на організацію діяльності інших суб'єктів права. 

Відомо, що право по відношенню до всіх його суб'єктів здійснює формально однаковий вплив, що обумовлюється формальною рівністю суб'єктів права перед силою правових приписів. Однак, не зважаючи на це, виділяється спеціальна група суб'єктів, які крім виконання своїх статусних обов'язків повинні визначати правове положення інших осіб, слідкувати за якістю здійснення ними правових норм, допомагати їм у реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, створювати належні умови для забезпечення високого рівня ефективності реалізації правових норм. Своєю діяльністю юристи створюють закони і підзаконні акти, які регламентують життєдіяльність досить значної частини населення. Крім того, на підставі цих актів фізичні та юридичні особи звертаються до юристів за допомогою у вирішенні конкретних життєвих ситуацій. Розподіл майна, отримання спадщини, реєстрація шлюбу, написання позову до суду

4Метою юридичної діяльності являється впорядкування та узгодження суспільних відносин

Право, як відомо, встановлює певні межі можливостей людини, за які не можна виходити, тому що порушується межа свободи іншої особи, відбувається втручання у сферу прав іншого суб'єкта. Завдання, які вирішуються в ході юридичної діяльності, в основному полягають в тому, щоб встановлювати межі можливої поведінки суб'єкта, наповнювати його можливості змістом, захищати сферу можливого від протиправного втручання інших суб'єктів та зобов'язувати винних до відновлення порушеної межі. Якщо за якихось умов цей механізм не спрацьовує, то між учасниками правових відносин виникають певні неузгодженості, суперечності, що не дозволяють задовольнити свій життєвий інтерес, використовувати соціальні блага. Це приводить до суперечності відносин, конфліктності ситуацій, що далеко не на користь окремим особам та суспільству в цілому. 

5 В ході здійснення юридичної діяльності використовуються як правові, так і не правові засоби. Зрозуміло, що в сфері права неможливо обійтися без таких засобів, які так чи інакше пов'язані з правом і виконують роль основного інструментарія у реалізації повноважень юристів-фахівців. Такими засобами вважаються норми права, правові відносини, права та обов'язки, юридично значущі документи та вчинки, індивідуально-правові вказівки, розпорядження, правова свідомість, акти реалізації права тощо. Всі вони походять від права, являються явищами права. Однак, функціонувати їм доводиться у різних сферах життя суспільства та у взаємодії із неправовими явищами. Останні виконують роль супутніх або допоміжних засобів, що використовуються в практичній діяльності юристів та сприяють підвищенню ефективності їх роботи. Тому, характеризуючи юридичну діяльність, слід говорити про поєднання правових і неправових засобів здійснення своїх повноважень. Наприклад, поряд із складанням протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про визнання підозрюваним особі, яка є учасником даного процесу, роз'яснюються права та обов'язки, сутність вини, протиправних дій та можливі негативні наслідки. Таким чином, одночасно із фіксацією юридично значущих дій або рішень використовується інформування суб'єкта, що являється неправовим засобом і не несе для суб'єкта правові наслідки. Також можуть бути використані організаційні або виховні засоби, які у поєднанні з правовими дозволяють досягнути певної мети. Наприклад, поряд із посиленням роботи патрульно-постової служби міліції використовуються такі засоби як інформування населення про стан правопорядку в районі та надання рекомендацій на випадок протиправних посягань на майно громадян. А з метою попередження правопорушень в умовах виробництва можуть вживатися не тільки заходи посилення контролю за трудовою дисципліною, але й роз'яснення необхідності збереження майна, можливості негативних наслідків, що являє собою елемент виховної роботи.

6 Правова регламентація юридичної діяльності. Право само по собі - дуже впливовий засіб, що пояснюється його державно-владним походженням. Тому застосування права по відношенню до інших осіб є однією із форм прояву влади. Правові дії юристів тягнуть за собою певні наслідки для інших суб'єктів, іноді дуже серйозні. Тому діяльність юристів досить чітко регламентується нормами права, хоча можна говорити й про регулятивну роль інших соціальних норм (норми моралі, корпоративні норми). Існування цілісної системи органічних законів, що регламентують діяльність суду, прокуратури, адвокатури, міліції, нотаріату, а також наявність системи процесуальних законів і норм свідчать про відповідну регламентованість здійснення правової процедури. 

7Юридична діяльність здійснюється у формі практичної, наукової та освітньої діяльності

Між ними існує тісна взаємодія, ідо пояснюється єдиним походженням цих форм діяльності, їх існування на цій підставі слід розглядати комплексно, виходячи із специфіки функціонального призначення кожної окремо взятої форми. Так, якщо конкретні життєві ситуації вирішуються шляхом здійснення практичної роботи (форма практичної діяльності), в ході якої реалізуються права та обов'язки інших суб'єктів, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість у реальне життя тощо, то підготовка фахівців-практиків для юридичної роботи можлива лише за умов здійснення освітньої форми юридичної діяльності. В системі освіти майбутні фахівці отримують спеціалізовані знання, набувають вмінь, навичок правової роботи, формують свою правову свідомість, формально-логічне мислення. В свою чергу, функціонування системи юридичної освіти неможливе без узагальнення юридичної практики, виявлення закономірностей, методів та форм її здійснення, без вироблення правових концепцій соціального розвитку, без формування окремих юридичних термінів - тобто без наукового дослідження правової дійсності, яке разом із всією системою засобів та умов виробництва нових знань складає окрему форму та напрям юридичної діяльності.

43

Слідчий — службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України, здійснювати досудове розслідуваннякримінальних правопорушень

Слідчі дії: допит, експеримент, пізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Виконання кожного з них пов'язане з використанням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кримінальною наукою. Одна й та ж задача може вирішуватися різними прийомами та засобами, одна й та ж обставина встановлена різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: зшити справу, згідно правил документоведення, надрукувати текст документу, скласти топографічний план місцевості, виробити зліпок, зробити фотозйомку. Для професії слідчого не якою-небудь рисою повинно бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або навіть в деяких випадках і макрогруп. Слідчий у пошуках істини по справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених в цьому осіб - учасників процесу. Найбільш зацікавленою особою в такому повороті справи являється сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадженню слідства. Успіх слідства містить в собі загрозу життєвим інтересам винної особи, що обумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у положенні слідчого та вище названих осіб пов'язана також і з тим, що останні знають, які обставини справи можна приховати, щоб пом'якшити свою вину. В той же час слідчий постійно має в своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої таємниці. Процес слідства неминуче пов'язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та сугубо інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне зчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато випадків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові засоби звершення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні зберігати таємницю. Необхідне також дотримування спеціальних вимог конспірації, вміння зберігати службові секрети, запобігання їх проникнення за межі того кола осіб, які займаються роботою по цій справі.

1. Соціальний аспект. Працівники слідства виступають як відокремлена професійна група, з діяльністю якої суспільство пов'язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист потерпілих від правопорушення. Слідчі знаходяться на передньому краї боротьби із злочинністю і в безпосередньому контакті з її представниками. Ефективність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справедливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвитку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.

2. Комунікативний аспект. Як вказує Васильєв В.Л., в світі існує досить значна група професій за типом "людиналюдина". Це, наприклад, професії лікаря, педагога, судді, продавця тощо. Слідчий також відноситься до цієї категорії професій, тому що спілкування з різними категоріями громадян є одним з основних шляхів отримання інформації. Тобто, до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння направляти розмову в необхідне русло.

3. Організаційний аспект. Вміння планувати свою-роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у всякій роботі. Однак, планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації своїх повноважень. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий, як головний виконавець впровадження по справі, особисто виконує переважну більшість різноманітних за своїм характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи — більш проста справа, ніж, скажімо, організація колективної пращ*. Виникає необхідність розподілу обов'язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, узгодження та контролю за виконанням. Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами - спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призначені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру, затримання злочинця після вчинення злочину (затримання "по гарячих слідах"). Працюючи по розкриттю злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов'язково повинний думати про перспективу даної кримінальної справи, про те, яким кінцевим результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство. Для цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання по виявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як правило, у дискомфортних умовах, більша частина їх часу використовується на виконання роботи поза стінами службових кабінетів. Службові завдання нерідко треба вирішувати в умовах невизначеності. Часом виникає необхідність діяти негайно у відповідності з обставинами, що складаються, коли не зрозумілі її параметри, коли виникають раптово ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами, інструкціями.

Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов'язана з конфліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним і фізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише справжні, належним чином підготовлені професіонали. Діяльність оперативних працівників вимагає від них високої фізичної підготовки, великої особистої сміливості, здібності миттєво реагувати на події, що виникають під час проведення оперативно-розшукових заходів. Необхідними-умовами успішної роботи інспекторів ОВС по розкриттю злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум, вміння відновити картину злочину. Ознакою високого класу оперативного працівника є його організаторські здібності, вміння спілкуватися з людьми, схиляти їх до щирої і відвертої розмови, викликати у них бажання сприяти роботі ОВС. Значною підмогою у діяльності інспектора ОВС є знання особливостей криміногенного контингенту, їхніх звичаїв, лексикону. Його зусилля мають бути спрямовані на запобігання злочину, створення таких умов, які б перешкоджали здійсненню злочинних намірів.

77

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов'язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства. Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гостротапочуттів у професійній діяльності.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. У зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста-меланхоліка.

эТак, сутність психологічної культури юриста сангвінічного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін. Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, наразі такого, який супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи неприємності. Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

№2

Відомо, що деонтологія, а тим більше - юридична деонтологія як наука виникла порівняно недавно. За словником іншомовних слів, «деонтологія - це розділ етики,що вивчає проблеми обов'язку, сферу обов'язкового, всі форми моральних вимог та співвідношення їх». Слово «деонтологія» грецького походження. Його вперше ввів англійський філософ права Ієремія Бентам у праці «Деонтологія» (1834 p.). Деонтологія, основи якої досліджував Бентам, є вчення про професійні обов'язки і врахування результатів їх виконання людиною. У кожній дії важливий результат, вчить Бентам, тобто та користь, яку дія приносить. Як зазначає В. Г. Сокуренко, початок користі (за Бентаном) становить основу деонтології. Сокуренко В. Г. започаткував дослідження ідей (засад) правничої деонтології. У вступі до монографії А. М. Савицької («Возмещение ущерба, причиненного ненадлежаним врачеванием» (1982p.) він розглядає медичну деонтологію з позиції юриста, права і моралі. Вчений зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно вимогам, які стосуються лікаря. У другій половині 80-х pp. вперше була запроваджена навчальна дисципліна «Деонтологія». Її започаткував проф. В. М. Горшеньов у Харківському юридичному інституті як пропедевтична, вступна,можливо й експериментальна. У 1988 p. видано відповідний навчальний посібник.По суті погляди на правничу деонтологію, викладені професорами В. Г. Сокуренком та В. М. Горшеньовим, діаметрально протилежні. Якщо перший приділяє основну увагу внутрішнім процесам, які відбуваються у юриста при виконанні службового обов'язку, то другий - здебільшого надає перевагу зовнішнім. Існування різних підходів до деонтологічних проблем – безумовно збагачують правничу науку, роблять її більш змістовною,ґрунтовною.

37.

Складові елементи юридичної діяльності: суб!экти, об!экти, засоби, форми ,методи,функції.

Суб!єкти юридичної діяльності- це професійні юристи,їх державні та недержавні об!єднання,установи та організації,які залежно від професійної діяльності,кола питань,що розглядаються мають за законом певні права та обов!язки,професійні юридичні знання та вміння їх реалізувати.

Об!єкти юридичної діяльності- це явище дії суб!єктів права,процеси та предмети навколишнього світу,по відношенню до яких здійснюється правовой вплив.

Засоби юридичної діяльності- норми права,правові категорії,юридична техніка та елементи матеріального світу,які допомагають у досягненні мети юридичної діяльності.

Форми здійснення юридичної діяльності: освітня, наукова, практична, усна, письмова, установча,правоохоронна, правозастосовча.

Методи здійснення- це способи ,прийоми, які використовуються для досягнення наміченого результату.Методи поділяються:

1)метод примусу;

2)метод заохочення.

Зміст юридичної діяльності:

1.

• Ведення юридичної справи( включає в себе пошук,аналіз та узагальнення,рцінку юридичних фактів, тягне за собою правові наслідки, має офіційний характер, здійснюється уповноваженими органами або особами)

• Встановлення фактичних обставин справи( відносять факти самого випадку,події,фрагменту ситуації,стосовно якої використовуються правові норми або докази)

• Доказування(діяльність спрямована на встановлення зп допомогою доказів,обставин справи,результатом якої є відтворення того чи іншого фрагменту діяльності всіх обставин необхідних для вирішення справи)

• Вибір і аналіз правових норм (вибір правовой норми,що підлягає застосуванню,перевірка чинної норми)

• Правова кваліфікація ( це юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення данного випадку до певних юридичних норм)

• Вирішення юридичної справи (процесс ведення юридичної справи завершується її рішенням в якому містяться конкретні приписи або встановлюються права і обов!язки суб!єктів соц. ситуації)

• Виконання рішень з юридичної справи

2.Складання юридичних документів

3. Юридичне консультування

4. Виступи в юридичних установах

5. Тлумачення текстів нормативно-правових актів

6. Правове виховання,правова агітація та пропаганда правових знань

7. Правове навчання в юридичних навчальних закладах

№3 Термін деонтологія грецького походження, що в перекладі означає наука про належне. Деонтологія- як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом. Автор відстоював своє бачення моралі і обов"язку. Мораль,на думку Бентама, може бути математично-обрахованою, а задоволення індевідуального інтересу слід розглядати як засіб забачення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей" Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності і правопорядку

№5  Юридична деонтологія-це система загальних знань про юридичну науку та практику, про вимого до особистих та професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей. Юридична деонтологія дає загальне уявлення про юридичну науку і практику; формуя знання про вимоги до проф. і особистих якостей юриста; розкриває систему формування проф. та особистих якостей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяльності. До характерних ознак наюки "юридична деонтологія" слід віднести: це одна з юридичних наук яка входить до наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань; юридична деонтологія розкриває зміст та взіємозв"язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції; юд вивчає систему, форми, методи, засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів, молода за своїм віком наука, яка знаходится на стідії свого становлення та поступово набуає заслуженого авторитету в системі юридичних знань.