№64

Правова культура юриста — це знання юридичних теорій, чинного законодавства, вміння і навички його реалізовувати, а також дотримання цього законодавства. Ознаки правової культури юриста. Глибокі та міцні знання юридичної теорії — основних юридич них понять, категорій, термінів та закономірностей функціонування державно-правових явищ. Знання чинного законодавства — досконале орієнтування у змісті основних законів (Конституція, інші конституційні закони) і глибоке знання юридичних норм з метою реалізації у професійній діяльності. Навички щодо реалізації законодавства — вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, застосовувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях.

№25

Курсова робота має включати: титульний аркуш; план роботи (зміст); вступ; основну частину (3-4 глави), що розкриває теорію питання та практичний досвід; висновки; список використаної літератури, додатки (якщо це необхідно). План роботи (зміст) має бути розгорнутим, складатися з декількох глав (розділів), які у свою чергу повинні містити ряд параграфів. Проти назв глав і параграфів виставляються відповідні номери сторінок тексту. Примірні плани курсової роботи наведені у Додатку А. У вступі (1-2 сторінки) стисло характеризується сучасний стан розробки проблеми та питань, що вимагають вирішення, обґрунтовується вибір теми, її актуальність й значення у сучасних умовах; формулюються ціль і завдання курсової роботи, що випливають з неї; визначається об`єкт, предмет та методи дослідження, висвітлюється рівень опрацювання проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі, виокремлюються дискусійні питання та невирішені проблеми, вказується інформаційна база дослідження. Основна частина. В цій частині роботи необхідно показати, як з позицій сучасності досліджувана проблема висвітлена в літературі, викласти сутність існуючих підходів до її вирішення, здійснити їх критичний аналіз, провести порівняння та сформулювати власну точку зору. Розгляд теоретичних положень має супроводжуватися (за можливістю) аналізом статистичної інформації, прикладами з практики управлінської діяльності. У цій частині курсової роботи студент повинен продемонструвати свої знання з питань, що досліджується, вміння узагальнювати матеріали, послідовно їх викладати, робити висновки, обґрунтовувати свої пропозиції. Основну частину курсової роботи (загальним обсягом 27-30 сторінок) рекомендується структурно і пропорційно за обсягом сторінок поділити на три-чотири розділи. Перший розділ основної частини. У цьому розділі обов’язково слід представити понятійно-категоріальний апарат дослідження, а саме, висвітлити існуючі різноманітні погляди дослідників на сутність основних понять, які стосуються обраної проблеми (із обов’язковим посиланням на джерело інформації), зробити їх критичний аналіз, здійснити їх критичне співставлення, узагальнення та викласти власний погляд. Наводиться еволюція розробок щодо предмету дослідження, здійснюється їх критичний аналіз. Також в даному розділі мають бути охарактеризовані існуючі підходи до класифікації та висвітлені фактори, що впливають на предмет дослідження, і визначені його роль та місце в загальній системі управління діяльністю підприємства. Другий розділ основної частини. Цьому розділу роботи обов’язково повинен бути притаманний аналітичний характер. Залежно від характеру обраної проблеми висвітлюються існуючі методики її аналізу і оцінки, їх переваги та недоліки. Зокрема, у цьому розділі здійснюється аналіз системи показників, які дозволяють оцінити різні сторони предмету дослідження (рівень, сутність, властивості, особливості, характер змін). При написанні цього розділу курсової роботи бажано використовувати не лише знання, набуті студентами у процесі вивчення дисципліни “Основи менеджменту”, а й знання з таких дисциплін: “Основи економічної теорії”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка” “Теорія ймовірності та математична статистика”, “Інформатика та комп’ютерна техніка” “Статистика”, “Підприємницьке право”.Третій розділ основної частини. Цей розділ повинен бути максимально насиченим фактологічною інформацією, представленою у вигляді таблиць, діаграм, графіків, схем тощо. Залежно від специфіки обраної проблеми особливу увагу слід надати висвітленню особливостей прояву та розв’язання досліджуваної проблеми у практиці вітчизняних підприємств (зокрема, залежно від їхньої галузевої належності або організаційно-правової форми), використовуючи аналіз статистичної інформації щодо предмету дослідження. Інформаційну базу мають складати публікації у періодичних виданнях, статистичні щорічники, монографії, спеціальна література з обраної проблематики. У висновках (2-3 сторінки) потрібно стисло викласти основні результати проведених досліджень і визначити, якою мірою вирішені завдання та досягнута мета курсової роботи, що були сформульовані у вступі. Список використаних джерел повинен включати складений за чинними правилами перелік усіх використаних літературних джерел (додаток Д). Рекомендована навчальна література для виконання курсової роботи наведена в шостому розділі цих методичних вказівок, перелік спеціальної літератури залежить від обраної студентом теми. Інформаційною базою висвітлення практичних засад розв’язання обраної проблеми є спеціальна монографічна література та періодичні видання, які пропонує бібліотека ДонДУУ. Додатки оформлюються в разі необхідності для того, щоб не завантажувати основний текст курсової роботи великою кількістю ілюстративного матеріалу. Обсяг додатків не обмежується. Це можуть бути громіздкі таблиці, схеми, рисунки та ін.

№59

особливе місце політичної культури юриста у його професійній культурі Політична культура юриста Політичній культурі належить важливе місце у професійній культурі юриста, оскільки його діяльність стосується таких важливих політичних сфер, як державна і правова. Політична культура — це система знань про політику, вміння реалізовувати ці знання, а також реально втілювати їх у життя. Політика — це складна система ідей, відносин, дій соціальних суб'єктів, які формують, формулюють, реалізують життєво важливі інтереси великих соціальних груп. Охарактеризуємо складові цієї системи. Ідея — це сукупність думок про напрямок вирішення якої-небудь проблеми. Ідеї реалізуються за допомогою дій соціальних суб'єктів. У процесі діяльності соціальні суб'єкти вступають у політичні відносини. Зазначені ідеї, дії, відносини спрямовані на формування, формулювання і реалізацію інтересів соціальних суб'єктів. Формування — це розвиток, виховання інтересів. Формулювання — зовнішнє відображення інтересів у вигляді програм, декларацій, інших документів і вимог. Реалізація — це задоволення інтересів. Політика спрямована на задоволення економічних, національних та інших життєво важливих інтересів великих соціальних груп (класів, націй, професійних угруповань тощо). Отже, враховуючи викладене, юрист повинен знати такі основні складові політики. Життєво важливі інтереси політичних суб'єктів. Політичні ідеї, спрямовані на реалізацію цих інтересів. Зміст і призначення політики на сучасному етапі. Можливі шляхи реалізації цих ідей. Характер відносин між суб'єктами політики. Політична культура юриста проявляються у реалізації здобутих знань: розумінні закономірностей виникнення конкретних політичних явищ; розумінні суті та призначення цих явищ; умінні прогнозувати політичні явища. Реальне втілення політичних знань і вміння проявляються в тому, що юрист у своїй діяльності враховує такі дані: держава і право, як і інші політичні інститути, існують для того, щоб забезпечувати нормальне життя індивіда; загальнолюдські цінності та інтереси мають пріоритет перед груповими; громадський обов'язок повинен бути важливішим за особисті інтереси; ідеологічні погляди не повинні впливати на професійний обов'язок юриста; дотримання ідей демократії і правової держави.

№93

Основні принципи етичної культури юриста Етична культура юриста Етична культура юриста — це знання юристом його моральних прав і обов'язків та використання їх у професійній діяльності. Мораль — це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість. Етика — сукупність елементарних правил поведінки, особливих навичок у реалізації яких не потрібно. Тому етична культура юриста включає два аспекти: • визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки; дотримання цих норм у професійній діяльності. Основні принципи етичної культури юриста: гуманне ставлення до людини; • чесність і правдивість (справедливості не можна досягти нечесним шляхом); доброзичливість і чуйність (юристам часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили у складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням); простота і скромність (потрібні юристу для того, щоб не бути егоїстом і користолюбним); дотримання професійної таємниці (об'єктивне і повне розслідування кримінальної справи без демонстрації інтимного життя учасників юридичного процесу).

№33

Відповідальність юристів може бути загальною або пов'язаною з професійною діяльністю. Загальна відповідальність (юридична, моральна тощо) має непрофесійний характер і наступає на загальних підставах. Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, до якої юрист притягується за вчинення дисциплінарного проступку, тобто за порушення:¨ законодавства при виконанні професійних функцій;¨ Присяги, яка їм прийнята;¨ вимог статуту відповідного об'єднання юристів.За вчинений дисциплінарний проступок до юристів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:¨ попередження;¨ догана;¨ пониження кваліфікаційного класу;¨ пониження у посаді та звільнення з посади;¨ зупинення на певний строк дії свідоцтва (ліцензії) про право на заняття приватною юридичною практичною діяльністю або його анулювання.До загальних правил притягнення юристів до дисциплінарної відповідальності відносяться такі:¨ за кожний дисциплінарний проступок накладається лише одне дисциплінарне стягнення;¨ дисциплінарне стягнення до юриста застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не беручи до уваги час тимчасової непрацездатності або перебування його у відпустці;¨ якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення юриста не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення;¨ дисциплінарне стягнення може бути достроково знято відповідною комісією;¨ рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржене вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, вищому державному органу або в судовому порядку;¨ якщо юристом не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки, то скасування або зміна рішення, яке прийняв юрист, невизнання його дій або неприйняття доказів, тлумачень нормативно-правових актів не тягнуть за собою його дисциплінарної відповідальності.За дисциплінарні проступки, які потягли за собою істотні негативні наслідки приватні юристи можуть бути позбавлені права на здійснення професійних повноважень, а юристи-державні посадові особи звільнені з посади, наприклад, суддю може бути звільнено з посади в порядку дисциплінарного провадження за неналежне виконання обов'язків, якщо до нього раніше застосовувались дисциплінарні стягнення, грубе порушення службових обов'язків; вчинення аморального проступку, не сумісного з зайняттям посади судді; порушення вимог, передбачених статтею 5 Закону України "Про статус суддів"; з підстав, передбачених пунктами 4, 5 та 7 статті 40 Кодексу законів про працю України.Питання про дисциплінарну відповідальність юристів вирішуються, як правило, кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями. Наприклад, дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Рішення на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, яка утворюється при Кабінеті Міністрів України. До її складу входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.Скарги щодо рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та прокурорів розглядаються Вищою Радою юстиції, яка також вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, чи розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, а також здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів.Розгляд дисциплінарної справа юриста чи дисциплінарне провадження здійснюється в установленому нормативно-правовими актами порядку і включає:¨ перевірку даних про дисциплінарний проступок;¨ відкриття дисциплінарного провадження;¨ розгляд дисциплінарної справи;¨ прийняття рішення.За наслідками перевірки складається висновок з викладенням фактів і обставин, виявлених під час перевірки, і пропозицій. Підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо юриста (за виключенням заяв та повідомлень, які є анонімними або не містять конкретних відомостей про проступки юристів) можуть бути:¨ подання управлінь юстиції за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;

№67

1. Професіоналізм юридичної практичної діяльності.

Професіоналізм - це одна з основних властивостей юридичної практичної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру.Ознака професіоналізму повинна відбивати специфіку юридичної практичної діяльності:¨ відокремивши її від правової поведінки в цілому, що здійснюється в тих або інших ситуаціях всіма суб'єктами права;¨ визначити обсяг і зміст вимог власне до оплачуваної суспільством систематично здійснюваної діяльності та її суб'єктів.Професіоналізм як властивість і вимога до юридичної практичної діяльності закріплюється у відповідних нормативно-правових актах, є метою юридичного навчання, слугує основою для визначення вимог до суб'єктів її здійснюючим і т.д.Поняття професіоналізму пов'язується найчастіше з професією, під якою розуміється праця, що вимагає певної підготовки і що є звичайно джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок.В юридичній літературі викладені різноманітні класифікації признаків професіоналізму діяльності. Наприклад, А. Ринкен відносить до проявів професіоналізму:¨ відповідність діяльності особливому рівню (якості) задач, що вирішуються;¨ особливу кваліфікацію, високу ділову компетенцію, основану на науковій освіті осіб, що належать до професії;¨ особливу професійну корпоративність, в основі якої лежить позаекономічна орієнтація на певні цінності;¨ позапартійну, ділову професійну роботу.А. Є. Жалинський вважає "ознаками професіоналізму як властивістю діяльності юриста:1) здійснення цієї діяльності за правилам, виробленим і закріпленим у встановленому порядку;2) відповідність процесу і результатів діяльності певним вимогам, що можуть носити нормативно-правовий та професійно-етичний характер;3) підконтрольність діяльності державним органам і (або) корпорації спеціалістів;4) оплатність діяльності;5) гарантії її здійснення у встановлених випадках, включаючи доступ до неї заінтересованих осіб".

2. Незалежність юридичної практичної діяльності.

Незалежність притаманна юридичній практичній діяльності як її невід'ємна, "природна", основна та специфічна властивість. Своєрідність юридичної практичної діяльності полягає в тому, що вона здійснюється в різних сферах суспільного життя, є складовою функціональних структур державних та недержавних організацій, установ, об'єднань, їх органів, але, незважаючи на це, є при веденні юридичних справ незалежною від будь-якого впливу, крім залежності від закону, права в цілому, підпорядкована його принципам, вимогам, спрямована на забезпечення правих за своєю сутністю інтересів.Визнання та усвідомлення суспільством, державою незалежності юридичної практичної діяльності є одним із найважливіших чинників безумовного забезпечення прав і свобод суб'єктів права, існування права як ефективного регулятора суспільних відносин. Незалежність притаманна усім видам юридичної практичної діяльності і забезпечує довіру та повагу до неї інших осіб.Незалежність юридичної практичної діяльності виключає вплив на рішення або поради юриста будь-який тиск зовнішніх факторів (телефонного права, підкупу, залякування тощо), особистого інтересу юриста (бажання одержати необгрунтовану додаткову винагороду або інші особисті блага) чи бажання догодити іншим суб'єктам - клієнту, суду, органам влади тощо.Незалежність юридичної практичної діяльності та гарантії її забезпечення, як правило, визнаються ja визначаються на законодавчому рівні. Зокрема, статтею 3. "Незалежність суддів" Закону України "Про статус суддів" визначено, що "судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні", гарантії їх незалежності встановлюються Конституцією та законами України, а державою гарантується фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Згідно до закону, незалежність суддів забезпечується:¨ встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади;¨ передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;¨ таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;¨ забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;¨ відповідальністю за неповагу до суду чи судді;¨ недоторканністю суддів та правом судді на відставку;¨ особливим порядком фінансування судів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;¨ системою органів судового самоврядування.Аналогічним чином охороняються законом професійні права, честь і гідність адвоката:¨ забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю;¨ документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди;¨ забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Республіки Крим, області, міста Києва;¨ не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі;¨ адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу;¨ кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки вищими посадовими особами прокуратури України;¨ адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.Незалежність юридичної практичної діяльності забезпечується також:¨ особистими професійними якостями юриста, зокрема, їх чесністю, порядністю, справедливістю, щирістю, здатністю діяти вільно, чесно та у відповідності з законними інтересами клієнта;¨ справедливою організацією системи юстиції, яка виключає необгрунтоване обмеження незалежності юристів, втручання у ведення юридичних справ, тиску на них при здійсненні професійних функцій;¨ професійними асоціаціями юристів, які повинні створювати і забезпечувати реалізацію професійних стандартів та деонтологічних норм професійної поведінки, захищати своїх членів від порушення їх прав, взаємодію з інститутами суспільства і держави для реалізації цілей правосуддя;¨ забороною чи обмеженням можливостей суміщення здійснення юридичної практичної діяльності з іншими видами соціальної діяльності, у тому числі державною або підприємницькою діяльністю, які можуть вплинути на їх незалежність;¨ створенням умов для надання юристами вільної, справедливої та конфіденційної юридичної допомоги особам, які позбавлені свободи;¨ забезпеченням конфіденційності відносин юриста з клієнтом, захистом звичайної та електронної систем юридичного діловодства від незаконного втручання та вилучення інформації;¨ реальністю прав юриста здійснювати поїздки у межах країни та за кордоном, пов'язаних з веденням юридичної справи; вільного пошуку, одержання та розповсюдження інформації, яка відноситься до ведення юридичної справи; надавати в установленому порядку юридичні послуги будь-яким суб'єктам права.Незалежність юридичної практичної діяльності гарантується й іншими обмеженнями та заборонами. Так, інші суб'єкти не повинні:¨ ототожнювати чи ідентифікувати юриста з його клієнтом, справою клієнта незалежно від популярності чи непопулярності цієї справи, позитивної чи негативної оцінки особи клієнта, його діянь (злочинів);¨ притягати юриста до юридичної відповідальності у зв'язку з наданням їм юридичних послуг клієнту на законних підставах та у відповідності до закону;¨ відмовляти юристу у визнанні його права вести юридичну справу, якщо він має необхідний допуск до юридичної практики.Юрист особисто не повинен як прагнути вплинути на суддю, інших офіційних осіб засобами, забороненими законом, так й брати участь у діях, наміром яких є зрив ведення юридичної справи. Навпаки, він повинен утримуватися сам від подібної поведінки, чинити опір незаконним діям інших суб'єктів.

№34

Як правило, юридична практична діяльність за своєю власною структурою є спільною діяльністю різних суб'єктів чи складовою інших видів соціальної діяльності. Зокрема, судочинство (ведення, розгляд справ у судах) складається з діяльності судді, адвоката, прокурора, експертів тощо, які взаємодіють між собою, їх діяльність координується певним чином, є взаємозалежною. Так, адвокати у судочинстві в цивільних і кримінальних справах надають юридичну допомогу громадянам і організаціям, а прокурор є учасником судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками правами, бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі, крім того, у судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.Кожен суб'єкт виконує у спільній юридичній діяльності декілька функцій. Наприклад, прокурор:¨ бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду своє міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів;¨ має право, в межах компетенції, на внесення касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів, своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор вносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду.може доповнити або змінити внесені протест, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду"", чи при наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, одночасно з витребуванням кримінальної справи, справи про адміністративне правопорушення або розглянутій арбітражним судом справи зупинити на певний строк виконання вироку, ухвали і постанови суду до їх опротестування тощо.Суб'єкти юридичної практичної діяльності, а також суб'єкти, які забезпечують її організаційне, фінансове та матеріально-технічне, інформаційне та інше забезпечення взаємодіють з іншими суб'єктами з метою реалізації поставлених завдань:1. Взаємодія адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління, проявляється в тому, що:а) Міністерство юстиції України:¨ забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги;¨ узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність;¨ сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів;б) місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.2. Арбітражні суди на підставі угод і договорів взаємодіють з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, а також із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по попередженню порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням законодавства у сфері господарських відносин. Вищий арбітражний суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.3. Керівники спеціалізованих установ та відомчих служб, що проводять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, що призначили судову експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства України. Крім того, спеціалізовані установи та відомчі служби, що виконують судові експертизи, користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв'язки з установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав, проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари, обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і криміналістики.4. Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність, а державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.5. Служба безпеки України:¨ взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах;¨ може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод;¨ взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, Національною гвардією України, правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства.

№16

5.1. Навчальний процес: поняття та основні елементи

Навчальнийпроцесувищихзакладахосвіти (надалі — навчальнийпроцес) — цесистемаорганізаційнихідидактичнихзаходів, спрямованихнареалізаціюзмістуосвітинапевномуосвітньомуабокваліфікаційномурівнівідповіднододержавнихстандартівосвіти.

Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення на­укових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки. Він базується на ступеневій системі вищої освіти та принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.

Освітньо-професійна програма підготовки — це перелік нормативних та вибіркових навчальних дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Структурно-логічна схема підготовки — це наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми підготовки.

Стандарт вищої освіти — це сукупність нормативних документів, які визначають вимоги до певного освітньо-кваліфікаційного рівня, які складаються з освітньо-кваліфікаційної характеристики, нормативної частини змісту освіти, тестів.

Освітня характеристика — це основні вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень.

Кваліфікаційна характеристика — це основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних обов´язків.

Тест — це система формалізованих завдань, призначених для встановлення відповідності освітньо-кваліфікаційного рівня особи до вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик.

Основним нормативним документом, що визначає організацію навчального процесу в напрямі освітньо-кваліфікаційної підготовки юристів, є навчальний план — нормативний документ вищого закладу юридичної освіти, який складається на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю.

Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складають робочий навчальний план.

№11

Визначення видів юридичної діяльності залежить певною мірою від того, який критерій взяти за основу класифікації. Нами вже було визначено три види юридичної діяльності за основними формами її здійснення - практична, наукова, освітня, що дуже важливо для її загальної характеристики. Однак, є й інші критерії, використання яких надає змогу охарактеризувати юридичну діяльність в іншій площині, або іншому аспекті через призму науково-дослідницького інтересу. Так, наприклад, виділяють:

•  За змістом: консультування, тлумачення, виступи в юридичних установах, ведення юридичної справи тощо.

•  За професійною спеціалізацією або за суб´єктами здійснення: адвокатська, слідча, прокурорська, судова, нотаріальна.

•  За соціальними сферами: юридична діяльність в сфері економіки, політики, в духовній сфері.

•  За кількістю уповноважених осіб, що здійснюють розгляд юридичної справи: індивідуальна (одноособова), колегіальна (колективна).

•  За змістом інтелектуальної роботи (пізнавально-пошукова, організаційна, реконструктивна, реєстраційна, комунікативна)3

Найбільшого практичного значення має проведення класифікації видів юридичної діяльності за спеціальностями, які історично склалися в межах юридичної професії та значною мірою відбивають зміст окремих професійних напрямів юридичної роботи, їх характеристиці присвячується окремий розділ, в якому будуть визначені особливості кожної юридичної спеціальності, її роль в процедурі розгляду та вирішення юридичної справи, риси схожості та відмінностей по відношенню до інших спеціальностей. Юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.Види юридичної діяльності:

За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється так:

• пізнавально-пошукова  — збирання повної інформації щодо юридичних явищ;

• реконструктивна  — аналіз інформації, розробка версій, напрямку розв'язання юридичної проблеми;

• організаційна  — упорядкування і координація дій суб'єктів при веденні юридичної справи;

• реєстраційна  — передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;

• комунікативна  — спілкування юриста з іншими учасниками і суб'єктами юридичної справи у процесі її вирішення.За суб'єктами розрізняють діяльність судову, арбітражну, слідчу, прокурорську, адвокатську, нотаріальну, юридичне консультування.

№45

Прокурор  - посадова особа, юрист – фахівець, який згідно із ЗУ «Про прокуратуру» покликаний наглядати за дотриманням і правильним застосування законів. Термін «прокурор» охоплює такі посади: - Генеральній прокурор - Прокурор області - Прокурор АРК - Прокурор м.Києва - районний - міський - військовий Принципи діяльності прокуратури (стаття 6 ЗУ «Про Прокуратуру») 1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Ген.прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим 2) здійснює свої повноваження на підставі Конституції України та законів 3) захищають в межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом 4) вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не надходили, поновлення порушених прав і притягнення до відповідальності 5) діють гласно, інформують держ.органи , громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення 6) не можуть належати до будь яких політ.партій Характер прокурорської діяльності потребує від юристів таких здатностей: - побачити за зовнішніми ознаками сутність явища - охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які потребують безпосереднього впливу - швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції незважаючи на нестандартні обставини - самостійно та відповідально приймати рішення та відповідально приймати рішення, керуючись законодавством та правосвідомістю - керувати принципами об’єктивності, неупередженості та всебічного вивчення матеріалів - прогнозувати наслідки прийнятих рішень

№79

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систе­му, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнарод­ного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадя­нам держава забезпечує видання цих актів масовими тиража­ми у найкоротші строки після набрання ними чинності.Згідно з іншим визначенням (Полевой Н.С. 1991), правова інформація — це інформаційно-значеннєвий зміст правових норм: актів вищих та місцевих органів влади та уп­равління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітраж­на практика.Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відно­сять нормативні акти державних органів, акти вищих судо­вих та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти но­таріальних органів, науково-правові дослідження та юри­дичні доктрини.Правова інформація може бути документованою і не доку­ментованою. Правовий документ — це будь-який матеріаль­ний об'єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі і просторі і викори­стовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріаль­ним втіленням правового документа є паперовий документ, сьогодні це також магнітні та інші носії інформації.Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).Правова інформація повинна:X бути істинною, тобто право має віддзеркалювати ре­альні закономірності розвитку суспільства, має бути пристосованим до функціонування в конкретних істо­ричних умовах;>  бути вірогідною, тобто суворо відповідати чинному за­ конодавству X бути повною, бо одне і те ж правове відношення може регулюватися величезною кількістю нормативно-правових актів; повнота інформації є однією із най­важливіших передумов для прийняття правильного рішення;>  своєчасно надходити до споживача (керівного органу).

№28

Юридична діяльність спрямована на право, здійснюється за допомогою правових засобів, регулюється правовими нормами, тягне за собою правові наслідки, оцінює соціальні явища з погляду права й оцінюється правом. Знан­ня права для юриста є професійним обов´язком.Нерозривний зв´язок права і юридичної практичної діяльності, зумов­леність правом більшості її характеристик визначає необхідність розгляду його основних властивостей.Право — складне соціальне явище, і тому може характеризуватись як засіб упорядкування суспільних відносин (управління та регулювання), сукупність особливих правил поведінки, міру значущості чи цінності людини для інших суб´єктів, форма суспільних відносин тощо.Залежно від сфери суспільних знань, в якій використовують цей термін, виділяють його філософське, соціологічне, психологічне тлумачення тощо, які мають загальні та відмінні риси, пов´язані з особливостями предмета на­укового дослідження і засобів, що використовуються для цього.Кожне з тлумачень права відображає лише певні його сторони, аспекти тією мірою, якою право є предметом дослідження окремої науки, тому тільки синтез, інтегрування всіх визначень права спроможні відбити його характеристики як цілісного суспільного явища. Але й у цьому випадку глибина пізнання права залежить від рівня розвитку суспільних наук.Багатозначність використання слова "право" зумовлено ще й тим, що воно веде свій початок від слова "правда", а корінь "прав" лежить в основі бага­тьох слів — "правий", "справедливий", "правило", "правдивий", "правиль­ний", "правити"і т. Ін

.Серед найважливіших тлумачень терміна "право" доцільно виділити такі його значення:

•       як певної можливості, що має соціальний суб´єкт;

•       як сукупності (системи) юридичних норм, за допомогою яких регулю­ються суспільні відносини;

•       як оцінки, показника істинності, дійсності, достовірності певних со­ціальних явищ.

№96.

Естетична культура юриста - це система естетичних вимог як результату оволодіння прекрасним, що проявляються у формі (зовнішня сторона) і зміст (внутрішня сторона) поведінки юриста при виконанні професійних повноважень. Естетична культура юриста - результат морально-естетичного виховання особистості юриста, покликаного забезпечити всебічне збагачення її духовного світу, свідоме ставлення до громадського обов'язку та службовому етикету, розвинене почуття прекрасного, допомагає сприйняттю та виконанню норм та правил правової етики і деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного - естетичного - прояви ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колегам, клієнтам. Можна виділити три основні сфери естетичного пізнання юриста, розкривають його естетичну культуру: різноманітні фактори та явища навколишньої дійсності, створені природою і самою людиною; діяльність юриста, його робота "за законами краси", внутрішня та зовнішня естетична культура працівників юридичної праці, а також твори мистецтва (музика, література, живопис тощо), які переживаються юристом і викликають відповідні психофізіологічні зміни. Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сторони. Зовнішня сторона постає у формах її прояву і характеризує зовнішню сторону діяльності юриста, внутрішня - у вимогах сприйняття прекрасного, які є глибинними властивостями особистості і характеризують внутрішню сторону естетичної культури юриста як особистості, його ідеали, естетичний смак.

№84

Економічна культура юриста – це рівень економіко-правового регулювання суспільних відносин на основі високої економічної обгрунтованості професійних дій з метою розвитку економічної незалежності України.

Принципи: цивілізованість, змобілізованість, компенсаційність, контрольованість, знання тіньового ринку, логічні економічні переконання, діловитість.

Функції: здійснення пошуку ефективних правових регуляторів в економіці, сприяння дотриманню фінансової дисципліни службовими особами й громадянами, недопущення фінансово-господарських зловживань у державі, активне сприяння перетворенню тіньової економіки у державну, запобігання негативним етнонаціональним наслідкам міграційних процесів, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між економічними та правовими явищами, формування нового економічного мислення та свідомості і ін.

Довідка: економіка (від грецьк. оселя і закон) — це правила ведення господарства як 1) сукупності засобів, об’єктів, процесів, що використовуються людьми для задоволення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існування за допомогою праці; 2) науки про господарство та способи його ведення, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами та послугами.

Звідси: основну увагу слід приділити виявленню впливу економічних чинників на різноманітні форми соціальної поведінки, аналіз взаємовідносин таких феноменів як клас, статус, влада, мала група, соціалізація в цілісній системі суспільних відносин, включно з економічними.

Примітка: економічна злочинність — це сукупність суспільно-небезпечних діянь, що посягають на валютно-фінансову систему країни, вчинених на певній території за певний період часу.

Економічна культура юриста допомагає йому глибше зрозуміти суть економічних реформ ринкового типу, ознайомитись з основними методами саморегулювання господарства і особливостями розвитку нових форм господарювання, поглибити знання економічного потенціалу нашої держави і взагалі визначити наукові закономірності розвитку економіки.

Потрібно вміти систематизувати економічні судження для проведення аналізу протиправних дій, вирішувати значні логічні економічні завдання у правових явищах, зокрема стримувати інфляційні процеси у державі, захист прав вітчизняного виробника, на середню ланку власників, які можуть реально вивести країну з економічної кризи

№22 Науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищому навчальному закладі Науково-методичне забезпечення навчального процесу передбачає: державні стандарти освіти, навчальні плани, навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої та інших видів практик; підручники і навчальні посібники; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні навчально-дослідні завдання; контрольні роботи; текстові та електронні варіанти тестів для поточного і підсумкового контролю, методичні матеріали для організації самостійної роботи студентів, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт. Навчальний план - документ, який визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення та кількість годин (кредитів), що відводяться на їх вивчення, графік навчального процесу, форми і методи поточного та індивідуального контролю навчальних досягнень студентів. Навчальний план відображає також обсяг часу, який відводиться на самостійну роботу студентів. Базовий навчальний план розробляється на основі вимог Державного стандарту підготовки фахівців зі спеціальності на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми та затверджується керівником ВНЗ. На основі навчального плану розробляється робочий навчальний план на поточний навчальний рік, який затверджується деканом відповідного факультету. Для забезпечення якості навчання у вищій школі необхідно звертати особливу увагу на систему планування і організації навчального процесу. При цьому слід ураховувати, що навчальний процес у ВНЗ будується відповідно до вимог державних нормативно-правових документів, зокрема Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. Планування і організація навчального процесу здійснюється на основі чинного навчального плану. У навчальному плані для кожної спеціальності визначено графік навчального процесу, яким передбачено: бюджет годин у тижнях, такі аспекти навчальної діяльності як теоретичне навчання, екзаменаційна сесія, практика, державні іспити, виконання дипломних робіт, канікули. У навчальному плані з кожної дисципліни чітко окреслюється кількість годин, що відводяться на лекції, лабораторно-практичні та семінарські заняття, терміни виконання курсових робіт, складання заліків та іспитів. Графік і план навчального процесу є основою для складання розкладу занять - важливого документу, яким регламентується академічна робота студентів і викладачів. При складанні розкладу навчальних занять необхідно враховувати: - вимоги навчального плану; - анатомо-фізіологічні і психологічні особливості учасників навчального процесу; - можливості навчально-матеріальної бази ВНЗ; - можливості аудиторного фонду; - дидактичну доцільність віднесення навчальних дисциплін у розкладі на робочий тиждень і конкретний день. У руслі виконання Болонських угод в українських ВНЗ відбувається переорієнтація навчальних планів з лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму навчання, на посилення ролі самостійної роботи студента. У зв'язку з цим доцільною є практика організації навчально-пізнавальної діяльності з використанням індивідуальних навчальних планів студентів.

56 Захист — це функція, протилежна функції кримінального переслідування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підозра у скоєнні злочину й обвинувачення. Участь захисника в кримінальному судочинстві — необхідна умова реалізації принципу змагання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту) можливості найповніше обґрунтувати свої позиції, надати всіх необхідних доказів і запобігти вірогідним зловживанням своїми правами якоюсь однією стороною.  Протиставлення доказів обвинувачення і захисту при виробництві у кримінальній справі дає змогу уникнути обвинувального ухилу, сприяє справедливому вирішенню справи. Сказане визначає різноманітні процесуальні функції прокурора і захисника. Проте незважаючи на протилежні позиції між ними можливі й обов'язкові нормальні ділові взаємини. Основу їх становить загальна для прокурора і захисника мета діяльності — надавати допомогу у здійсненні правосуддя, в установленні істини в справі. Стосунки, що складаються між адвокатом — захисником і прокурором — державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні кожним із них наданих прав і обов'язків, на розумінні завдань суду.  Спілкування між прокурором і захисником у суді відбувається як:  1) контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення конкретного завдання судового розгляду;  2) контакт статусно-рольовий, який відзначає соціальну роль осіб, які спілкуються. Це не спілкування двох друзів, які розмовляють у комфортній обстановці, а взаємодія людей, котрі займають протилежні позиції у тій самій справі;  3) контакт пізнавально-оціночний. У судовому розгляді прокурор і захисник подають судові свої докази, розкривають причини скоєння злочину, дають психологічну характеристику підсудному і т. п. Висловлення одного з них сприймається іншим, оцінюється і, виходячи з цього, будується відповідне висловлення;  4) контакт міжособистісний — спілкуються особистості, які певним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або антипатії, намагаються вплинути один на одного і т. д.  Отже, спілкування між прокурором — державним обвинувачем і адвокатом — захисником у суді має складний, різнобічний характер і є психологічно насиченим актом. Щоб спілкування між ними було по-справжньому діловим, розумним і сприяло виконанню завдань правосуддя, слід дотримуватися певних психологічних правил. Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокурора — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядкування спілкування між ними вирішенню завдань правового виховання. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і правопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихованню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, законів, норм і правил поведінки. Елементи виховання інших людей у діях, поведінці і словах прокурора і захисника виявляються з моменту їхньої появи в залі до закінчення засідання суду. Енергію, що виховує, несе не тільки зміст запитань, висловлювань, судових промов цих осіб, але й їхні взаємини, помітні всім присутнім. Гармонійна побудова відносин між державним обвинувачем і захисником, які щонайкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого-педагогічного такту — серйозна й суттєва передумова підвищення виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників.

№90 Етична культура юриста — це знання юристом його моральних прав і обов'язків та використання їх у професійній діяльності. Мораль — це норми поведінки, які базуються на поняттях про доб ро і зло, честь і обов'язок, правду і справедливість. Етика — сукупність елементарних правил поведінки, особливих навичок у реалізації яких не потрібно. Тому етична культура юриста включає два аспекти: • визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки; дотримання цих норм у професійній діяльності. Основні принципи етичної культури юриста: гуманне ставлення до людини; • чесність і правдивість (справедливості не можна досягти нечес  ним шляхом);

№45 доброзичливість і чуйність (юристам часто доводиться спілку ватись з людьми, які потрапили у складні життєві ситуації. Од нак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням); простота і скромність (потрібні юристу для того, щоб не бути егоїстом і користолюбним); дотримання професійної таємниці (об'єктивне і повне розсліду вання кримінальної справи без демонстрації інтимного життя учасників юридичного процесу).

№ 20Практична підготовка студентів

Практична підготовка студентів є обов’язковим компонентом освітньо-професійної програми

для здобуття кваліфікаційного рівня і має на меті набуття ними професійних навичок та вмінь. Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами,формами,засобами майбутньої професійної діяльності,її організації,формування професійних умінь і навичок,виховання потреби систематичного поновлення.

Практика студентів:

-є складовою частиною процесу підготовки спеціалістів в вищих навчальних закладах;

-передбачає безперервність та послідовність її проведення при одержанні потрібного достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до різних освітніх та кваліфікаційних рівнів:молодший спеціаліст,бакалавр,спеціаліст,магістр;

-проводиться,в першу чергу,на базі навчальних закладів,наукових установ,юридичних об єднань правоохоронних органів та органів державного управління,а також на підприємствах і в організаціях,установах різних галузей господарства.

Перелік видів практик для кожної спеціальності або спеціалізації,їх форми,тривалість і терміни проведення визначаються в навчальних планах.

Основними видами практики в вищих закладах юридичної освіти є:

-позанавчальна,що проводиться у формі залучення студентів у вільний від планових занять час до роботи в юридичних установах та об єднаннях,заходах з охорони громадського порядку,профілактики правопорушень серед молоді. Даний вид практики передбачається в різних планах та графіках проходження навчального процесу вищого закладу освіти за поданням відповідних кафедр;

-ознайомча,яка призначена для первинного ознайомлення студентів з різними видами юридичної діяльності,формування професійних ціннісних орієнтацій,покращення професійного відбору;

-стажування-є завершальним етапом навчання і проводиться після опанування його теоретичної частини та перед виконанням кваліфікаційної роботи або дипломного проекту,з метою підготовки майбутніх спеціалістів-юристів до самостійного виконання професійних функцій на певній посаді чи сфері професійної діяльності,набуття ними необхідних професійних навичок та умінь,збору фактичного матеріалу для виконання кваліфікаційної та дипломної роботи,складання державних екзаменів. Під час цієї практики поглиблюються та закріплюються теоретичні знання з усіх дисциплін навчального плану.

Зміст і послідовність практики визначається відповідними програмами та іншими методичними документами,які розробляються вищим закладом освіти згідно з навчальним планом,затверджується ректором або представниками замовників-фахівців:

-наскрізною програмою практики,яка повинна відповідати нормативним документам Міністерства освіти України,інших міністерств та відомств,вимогам замовників,навчальному плану,освітньо-професійній програмі спеціальності,кваліфікаційній характеристиці спеціалістів;

-робочі програми відповідних видів практики,які зокрема містять рекомендації щодо видів,форм,тестів перевірки рівня знань,навичок,яких студенти мають досягти.

Практика студентів проводиться на базах практики,які мають відповідати вимогам програми,визначаються вищим закладом освіти та замовниками на підготовку фахівців. Студенти можуть самостійно з дозволу відповідних кафедр або циклових комісій підбирати для себе місце проходження практики і пропонувати його для використання.

Організація,проведення,керівництво і контроль за проходженням практики студентами здійснюється керівниками вищих навчальних закладів,відповідними кафедрами або предметними комісіями,в окремих вищих закладах освіти-керівниками практики. а в технікумах,коледжах та інших навчальних закладах еквівалентного рівня-заступником директора з практичного навчання.

Організація,проведення, керівництво і контроль за проходженням практики передбачає:

-контроль за підготовленістю баз практики;

- розподіл студентів на практику з урахуванням замовлень на підготовку спеціалістів і їх майбутнього місця роботи після закінчення навчання;

-проведення перед початком практики організаційних заходів:інструктажів про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання студентам-практикантам необхідних документів(направлення,програми,щоденника,календарного плану,індивідуального завдання і дипломних робіт,методичних рекомендацій );

-інформування студентів про встановлену систему звітності з практики,а саме: письмового звіту,виконання кваліфікаційної роботи,порядок оформлення виконаного індивідуального завдання,підготовка доповіді ,повідомлення,виступу;

-призначення базами практики керівників практики,визначення їх обов язків;

-контроль за забезпеченням нормальних умов праці і побуту студентів та проведення з ними обов язкових інструктажів з охорони праці і техніки безпеки;

-контроль виконання студентами-практикантами правил внутрішнього розпорядку,ведення табелю відвідування студентами бази практики;

-складання заліків з практики.

Для студентів,які навчаються без відриву від виробництва,може передбачатися практика тривалістю до одного місяця.

За наявності вакантних місць студенти можуть бути зараховані на штатні посади,якщо робота на них відповідає вимогам програм практики. При цьому не менше 50% часу відводиться на загально-професійну підготовку за програмою практики. Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконання програми та індивідуального завдання,як правило,у формі письмового звіту,підписаного і оціненого керівником від бази практики,а також складають залік. Письмовий звіт разом з іншими документами,установленими навчальним закладом подається студентом на рецензування керівнику практики від навчального закладу.

Залік приймається у студентів комісією на базах практики в останні дні її проходження,або у вищому навчальному закладі протягом перших десяти днів семестру,який починається після практики.

Студенту,який не виконав програму практики без поважних причин,може бути надано право проходження практики повторно при виконанні умов, визначених вищим навчальним закладом. Студент,який отримав від комісії негативну оцінку з практики, відраховується з вищого навчального закладу.

Під час практики у період роботи на робочих місцях і посадах з виплатою заробітної плати,за студентами зберігається право на одержання стипендії за результатами підсумкового контролю. Усім студентам-практикантам державних вищих закладів освіти на період практики,що проводиться за межами місця знаходження вищих закладів сплачуються добові за рахунок витрат на практичну підготовку,а також їх проїзд залізничним,водним і автомобільним транспортом до місця знаходження баз практики і назад,проживання у гуртожитках баз практик або в орендованих для цього житлових приміщеннях.

№54 питання

Особливості мислення прокурора передбачають наявність у нього

певних якостей, зокрема:

- глибина — вміння якнайглибше проникати у бачене, у суть фактів,

зрозуміти зміст того, що трапилось, передбачити найближчі та віддалені,

прямі та побічні результати явищ і дій;

- широта — вміння охоплювати широке коло питань і фактів, застосовуючи

знання з різних галузей наук та практики;

- мобільність — здібності до продуктивного мислення, мобілізації та

використання знань у складних та звичайних умовах;

- швидкість — вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швидко

оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;

- самостійність — вміння ставити мету і завдання, а також шляхи їх

реалізації без сторонньої допомоги;

- цілеспрямованість — вольова спрямованість мислення на розв'язання

певного завдання, здібність тривалий час тримати його у свідомості, а

також послідовно, планомірно думати над його розв'язанням;

- критичність — вміння осмислювати повідомлення, факти, пропозиції,

включаючи помилки та перекручування, розкривати причини їх виникнення;

- гнучкість — вміння розглядати явища з різних точок зору,

встановлювати їх залежність і зв'язки; перебудовувати власну діяльність

і змінювати прийняті рішення відповідно до нової ситуації.

Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурора

нерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — усної

та письмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так

само, як і вміти мислити, слухати, чути, а також говорити.

В прокурорській діяльності потрібно виявляти неабиякі вольові

якості.

Визначаючи задачі прокурорів у цивільному судочинстві на

сучасному етапі, Генеральний Прокурор України пропонує підлеглим

прокурорам зосередити особливу увагу на дотриманні правового режиму в

промисловості і сільському господарстві, захисті гарантованих

Конституцією України й інших законів прав і воль громадян, забезпеченні

законності при здійсненні правосуддя по цивільних справах, усуненні і

викорінюванні порушень законності. У судах України щорічно розглядається

понад два мільйони цивільних справ. Біля дев'яносто відсотків

задовольняються судами. Це свідчить про обґрунтованість заявлених

позовів і зрослої активності громадян по захисту своїх прав і

охоронюваних законом інтересів.

Прокурор та його помічник.

Для досягнення успіху у діяльності прокурор та його помічник повинні мати певні якості.

Мислення, яке розкриває причини будь-яких явищ, називається причинно-насліцковим. Саме такий характер має мислення прокурора, оскільки основним змістом його розумової діяльності є встановлення наслідків.

Такі особливості мислення прокурора передбачають наявність у нього певних якостей, зокрема:

• глибина — вміння якнайглибше проникати у бачене, у суть фактів, зрозуміти зміст того, що трапилось, передбачити найближчі та віддалені, прямі та побічні результати явищ і дій;

широта — вміння охоплювати широке коло питань і фактів, застосовуючи знання з різних галузей наук та практики;

мобільність — здібності до продуктивного мислення, мобілізації та використання знань у складних та звичайних умовах;

швидкість — вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швидко оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;

самостійність — вміння ставити мету і завдання, а також визначати шляхи їх реалізації без сторонньої допомоги;

цілеспрямованість — вольова спрямованість мислення на розв'язання певного завдання, здібність тривалий час тримати його у свідомості, а також послідовно, планомірно думати над його розв'язанням;

критичність — вміння осмислювати повідомлення, факти, пропозиції, включаючи помилки та перекручування, розкривати причини їх виникнення;

гнучкість — вміння розглядати явища з різних точок зору, встановлювати їх залежність і зв'язки; перебудовувати власну діяльність і змінювати прийняті рішення відповідно до нової ситуації.

Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурора нерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — усної та письмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так само, як і вміти мислити, слухати, чути, а також говорити. Прокурор повинен виявляти неабиякі вольові якості; його професійна діяльність часто потребує особистої ініціативи, наполегливості, цілеспрямованості та організаційних здібностей.

10. Зміст юридичної діяльності 

Зміст юридичної діяльності у кожному конкретному випадку складають конкретні дії, перелік яких суттєво впливає на визначення обсягу, сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних зв´язків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу спробуємо обґрунтувати зазначену закономірність. Професійна діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні вили: cavere (складати нові позиви та угоди), agere (вести справу у суді), respondente (давати відповіді).1 Найтиповішою функцією юрисконсультів було "respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх представників. Авторитет римських юристів, набутий у судови засіданнях, був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх особистої участі у судовому розгляді справи. У зв´язку з тим, що за консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Цицерон порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який супроводжував виступ актора на сцені.2 З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридично значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовихов-ноїта науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності...На цій підставі можна визначити перелік найбільш важливих дій, які складають основу юридичної діяльності, вимагають наявності спеціальних знань, навичок та професіоналізму: ¨ ведення юридичної справи, як здійснення певного комплексу процесуальних юридично значущих дій, пов´язаних з вирішенням конкретної життєвої ситуації - винесення рішення про прийняття до свого провадження, обшук приміщення, допит підозрюваного, проведення експертного дослідження та давання по ньому заключения, перевірка доказової інформації, побудова версії щодо справи тощо; ¨ складання юридичних документів, в яких відображається або посвідчується інформація, що має правове значення (позов до суду, протест прокурора, протокол про адміністративне правопорушення, нотаріально завірений договір дарування або купівлі-продажу); ¨ юридичне консультування, що передбачає надання порад, рекомендацій, визначення обсягу повноважень, роз´яснення правового статусу, перспектив судового вирішення справи тощо. Таким чином, здійснюється передача необхідної інформації зацікавленій особі, виходячи із наявності спеціальних правових знань юриста-фахівця та його практичного досвіду правової роботи; ¨ виступи в юридичних установах, в яких в офіційній формі оголошуються заяви, клопотання, вимоги, висновки аналітичної та експертної роботи, які мають безпосереднє значення для вирішення юридичної справи; ¨ тлумачення текстів нормативно-правових актів та інших юридичних документів, за текстуальною формою яких криється істинний зміст норми або воля законодавця. Шляхом роз´яснення окремих теоретичних конструкцій, термінів їх словосполучень, конкретизуються вимоги правової норми або рішення уповноваженого органу, визначається коло суб´єктів даного правовідношення, що стало предметом, розгляду по справі і т.п.;. ¨ правове виховання, правова агітація та пропаганда правових знань За допомогою цих дій здійснюється бажаний вплив на свідомість суб´єктів права, а значить і на їх поведінку, яка націлюється у русло правомірних дій; ¨ правове навчання в юридичних навчальних закладах. Це окремий вид дій, які пов´язані із процесом отримання спеціальних правових знань, набуття навичок практичної діяльності, формування юридичного світогляду та з іншими процесами, передбаченими навчальними програмами, кваліфікаційними характеристиками, які дозволяють готувати на достатньо професійному рівні юриста-фахівця своєї справи.

44. Суддя та зміст судової діяльності 

Суддя - особа, що входить до складу суду та здійснює правосуддя; в сучасній теорії поділу влади - особа, наділена судовою владою. У Російській Федерації суддя не є посадовою особою.

Зміст судової діяльності:

1. Поняття правосуддя в Україні

2. Цивільне судочинство  3. Господарське судочинство  4. Кримінальне судочинство  5. Конституційне судочинство 

1.Правосуддя – особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовних до прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карних заходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправлення невинних.

2.Цивільне судочинство – порядок розгляду справ із спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження.

3.Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. Статус і система арбітражних судів визначаються законом УРСР "Про арбітражний суд” від 4 червня 1991р.

В Україні діють Вищій арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Верховною Радою України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть утворюватися й інші ланки арбітражних судів (міські, міжрайонні, районні арбітражні суди тощо). Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до арбітражного суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

4.Кримінальне судочинство – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, пов'язаних із виконанням вироку. Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону, щоб кожного, хто вчинив злочин, було притягнуто до відповідальності, а жодного невинного не було покарано.

5.Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на території України. Діяльність Конституційного Суду України базується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності судів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості винесених ним рішень.

78. Поняття правової інформації 

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систе­му, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Сектор правової інформації виник на українському та російському ринку одним з перших і є найбільш розвиненим. Цьому процесу сприяла безкоштовність самої правової інформації та стабільно високий попит з боку комерційних структур в умовах постійної зміни законодавства. В секторі правової інформації домінують комерційні структури (на російському ринку за деякими оцінками їх доля складає більш ніж 80%). Але й велику роль виконують державні служби, бо вони є монопольними оперативними джерелами самої правової інформації. Тому значна частина ко­мерційних структур або виділилася з цих державних служб, або працює з ними в тісній взаємодії. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнарод­ного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації та публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадя­нам держава забезпечує видання цих актів масовими тиража­ми у найкоротші строки після набрання ними чинності. Згідно з іншим визначенням (Полевой Н.С. 1991), правова інформація — це інформаційно-значеннєвий зміст правових норм: актів вищих та місцевих органів влади та уп­равління, нормативні акти, судова, нотаріальна та арбітраж­на практика. Джерела правової інформації поділяються на офіційні та неофіційні. До офіційних джерел правової інформації відно­сять нормативні акти державних органів, акти вищих судо­вих та арбітражних органів. Інші джерела є неофіційними. Так, неофіційними джерелами є накази, вказівки керівників організацій, судові вироки, рішення та визначення, акти но­таріальних органів, науково-правові дослідження та юри­дичні доктрини. Правова інформація може бути документованою і не доку­ментованою. Правовий документ — це будь-який матеріаль­ний об'єкт, в якому фіксуються різноманітні знання про право, які призначені для передачі в часі і просторі і викори­стовуються в суспільній практиці. Традиційним матеріаль­ним втіленням правового документа є паперовий документ, сьогодні це також магнітні та інші носії інформації. Документи поділяються на текстові (книги, журнали, окремі сторінки), графічні (креслення, графіки, схеми, плани) та аудіовізуальні (звукозаписи, кіно- та відеострічки).

12. Правові дії та юридична діяльність

Нами вже було зазначено, що в сфері юридичної, а також і не юридичної діяльності використовуються одночасно правові та неправові засоби, що являється природною потребою здійснення всякого роду діяльності. На цій підставі окремі операції з правовими засобами називають правовими діями або правовою діяльністю, що ставить деякі проблеми термінологічного характеру. Використовуються дуже схожі за змістом юридичні терміни. Виходить, що і юристи і не юристи можуть вчиняти правові дії, використовуючи правові засоби, викликати правові наслідки. Наприклад, право посвідчувати документи, факти, копії документів надається нотаріусу,4 але відповідні дії в обмеженому обсязі здійснюють і відділи кадрів, адміністрація підприємств. Це випадки, коли необхідно офіційно підтвердити оригінал підпису, посвідчити дійсність факту перебування особи в даному місці вданий час, згідно плану відрядження, підтвердити дійсність правових відносин, що виходять з трудового договору або договору купівлі-продажу. Інший приклад - в системі МВС існують спеціальні органи, які здійснюють досудову підготовку матеріалів у формі дізнання та слідства. Однак, право на дізнання мають й інші органи, які не являються юридичними установами.В чому ж полягає різниця, якщо правовими засобами користується таке широке коло суб´єктів, і в чому тоді полягає юридизм правових форм діяльності?В результаті аналізу використання правових форм в юридичній та неюридичній сферах можна зробити деякі висновки: В неюридичній сфері діяльності правові засоби та процедури використовуються як допоміжні для забезпечення інших. завдань і функцій (виховної, виробничої, культурно-освітньої, організаційної, політичної тощо). В межах юридичної діяльності здійснення правових дій є основним завданням і функцією органу або установи, які повинні здійснюватись особливо професійно на високому якісному рівні. Водночас інформаційні, виховні та інші засоби являються допоміжними по відношенню до правових дій. В неюридичній сфері головною метою здійснення правових дій є вплив на поведінку або свідомість людей, створення належних умов для забезпечення інтересів індивіда, колективу або організації. В більшості випадків це виявляється в актах фіксації владних розпоряджень або формальному закріпленні стану учасників правовідносин (створення нормативних актів, видання актів індивідуально-владного характеру, винесення рішення контрольно-ревізійної комісії, підписання договору, видача свідоцтва про шлюб або диплому про освіту тощо). В сфері юридичної діяльності головною метою здійснення правових дій є забезпечення відповідності стану суспільних відносин вимогам права, охорона відносин від протиправних посягань і їх відновлення в разі порушення. Так, індивідуально-владні приписи рішень суду забезпечують відновлення порушеного права, відшкодування збитків, притягнення до відповідальності винних осіб, подолання перепон на шляху реалізації права або законного інтересу. В іншому випадку, наприклад, якщо у ході підписання трудового договору адміністрація або власник підприємства мають на меті забезпечення робочою силою процесу виробництва, то головне завдання юрисконсульта - це забезпечення законності даної процедури та взаємних прав і обов´язків сторін.Юридизм правових форм ще проявляється в тому, що в сфері юридичної діяльності вони здійснюються на досить кваліфікованому рівні, набагато ефективніше, з використанням спеціальних знань та умінь, із знанням всіх тонкощів юридичної процедури та правових механізмів. Таким чином передбачається, що в юридичній діяльності правові засоби використовуються на професійній основі. В межах неюридичної діяльності правові дії вчиняються або взагалі далекими від цієї справи людьми, або тими, хто має первинну правову підготовку як необхідного кваліфікаційного мінімуму у відповідності до посадових обов´язків.Якщо порівняти юридичну та неюридичну діяльність за кількістю правових форм, які використовуються в ході їх здійснення, то виявляється, що в сфері юридичної діяльності їх набагато більше як офіційно визнаних форм здійснення юристами своїх повноважень. Наприклад, давати роз´яснення окремих положень закону може і робітник підприємства, але лише для юридичної діяльності консультування з правових питань являється офіційною формою виконання професійного обов´язку. Теж саме стосується правової допомоги у захисті законного інтересу громадян, складанні документів, виступів в суді, розслідування в суді, розслідування правопорушень, а також виконанні значного переліку юридично значущих дій, які виконуються суддями, прокурорами, нотаріусами та іншими юристами-фахівцями.

46.Нотаріус та його особливе становище в юридичному діловодстві

Нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій, а не послуг, з метою надання їм юридичної вірогідності посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності, складають Нотаріат України.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, або займаються приватною нотаріальною діяльністю. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Ураховуючи значення нотаріальної діяльності в розбудові правової держави, сприянні громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України та Української нотаріальної палати установлено в Україні професійне свято - День нотаріату, яке відзначати щорічно 2 вересня.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Перелік нотаріальних дій

Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1. посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо)

2. вживають заходів щодо охорони спадкового майна

3. видають свідоцтва про право на спадщину

4. видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя

5. видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів)

6. видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися

7. провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме

8. видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса

9. накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації

10. засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них

11. засвідчують справжність підпису на документах

12. засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу

13. посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту

14. посвідчують факт, що фізична особа є живою

15. посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці

16. посвідчують час пред'явлення документів

17. передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам

18. приймають у депозит грошові суми та цінні папери

19. вчиняють виконавчі написи

20. вчиняють протести векселів

21. вчиняють морські протести

22. приймають на зберігання документи.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

Діловодство (документаційне забезпечення управління) — діяльність окремих працівників або підрозділів щодо створення документаційно-інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій в процесі здійснення управління підприємством.

Суб’єктами документаційного забезпечення управління є органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, об’єднання громадян, фізичні особи, які здійснюють документування та організацію роботи з документами.

Діловодство — сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації і організацію роботи зі службовими документами^[1].

Діловодство — Робота з документами від початку їх утворення до здачі в архів.

Основними завданнями служби діловодства є встановлення єдиного порядку роботи з документами в установі, документаційне забезпечення на основі використання сучасної техніки, автоматизованої технології роботи з документами і скорочення кількості документів. Єдина номенклатура посад службовців визначає ряд посад працівників діловодства: начальник канцелярії, помічник керівника установи, методист, завархіву, архіваріус, редактор, коректор, інспектор, секретар, діловод, стенографістка, друкарка, експедитор, кур’єр та ін. Значення діловодства як однієї зі сфер управлінської діяльності визначає ряд чинників, перш за все його універсальність. Основу інформаційної сфери будь-якого підприємства, організації, фірми складають традиційні машинописні, рукописні, друковані документи. Інформація, яку вони містять, може бути використана тільки внаслідок здійснення ряду діловодних операцій. Діловодні операції займають значну частку у загальному обсязі управлінської праці. Діловодство, забезпечуючи контроль за виконанням документів і прийнятих рішень, сприяє зміцненню державної та виконавчої дисципліни. Від правильної організації діловодства залежить повнота комплектування Національного архівного фонду. Вдосконалення діловодства здійснюють відповідно до державних стандартів і основних положень Єдиної державної системи діловодства (ЄДСД). Діловодство забезпечує канцелярія.

Основні функції канцелярії як установи:

• прийом, реєстрація, розподіл документів і доведення їх до виконавців;

• оформлення і відправка вихідних документів;

• стенографування і друкування документів;

• контроль за виконанням документів;

• формування справ і здача їх в архів;

• зберігання і забезпечення використання документів;

• методичне керівництво службою документації у всіх структурних підрозділах;

• підвищення кваліфікації працівників установи щодо роботи з документами;

• контроль за веденням операцій з документами.

В невеликих установах цю функцію виконує секретар керівника установи.