Регуляція дихання. Дихальний центр.

ДИХАЛЬНИЙ ЦЕНТР

Ритмічна послідовність вдиху й видиху, а також зміна характеру дихальних рухів залежно від стану організму (спокій, робота різної інтенсивності, емоційні прояви й т.д.) регулюються дихальним центром, розташованим в довгастому мозку (мал. 26). Дихальним центром називається сукупність нейронів, що забезпечують діяльність апарата дихання і його пристосування умовам, що змінюються, зовнішньої й внутрішнього середовища

Вирішальне значення у визначенні локалізації дихального центра і його активності мали дослідження вітчизняного фізіолога Н. А. Миславского, що в 1885 р. показав, що дихальний центр у ссавців перебуває в довгастому мозку, на дні IV шлуночка в ретикулярній формації. Дихальний центр - парне, симетрично розташоване утворення, до складу якого входять вдихальної й видихальна 1 частини.

Результати досліджень Н. А. Миславского лягли в основу сучасних подань про локалізацію, будову й функцію дихального центра. Вони підтверджені в експериментах з використанням мікроелектродної техніки й відведення біопотенціалів від різних структур довгастого мозку. Було показано, що в дихальному центрі є дві групи нейронів: інспіраторні й експіраторні. Виявлено деякі особливості в роботі "дихального центра. При спокійному диханні активна тільки невелика частина дихальних нейронів, і, отже, у дихальному центрі є резерв нейронів, що використовується при підвищеній потребі організму в кисні. Установлено, що між інспіраторними й - експіраторними нейронами дихального центра існують функціональні взаємозв'язки. Вони виражаються в тім, що при порушенні інспіраторних нейронів, що забезпечують вдих, діяльність експіраторних нервових кліток загальмована. навпаки. Таким чином, однієї із причин ритмічної, автоматичної діяльності дихального центра є взаємозалежні функціональні відносини між цими групами нейронів. Існують і інші подання про локалізацію й організацію дихального центра, які підтримуються поруч радянських і закордонних фізіологів. Припускають, що в довгастому мозку локалізовані центри вдиху, видиху й судорожного дихання. У верхній частині мосту головного мозку (варолієв міст) перебуває пневмотаксичний центр, що контролює діяльність розташування нижче центрів вдиху й видиху й забезпечує правильне чергування циклів дихальних рухів.

Дихальний центр, розташований у довгастому мозку, посилає імпульси до мотонейтронів спинного мозку, що іннервує дихальні м'язи. Діафрагма іннервірується аксонами мотонейронів, розташованих на рівні ІІІ-IV шийних сегментів спинного мозку. Мотонейрони, відростки яких утворять міжреберні нерви, що іннервують міжреберні м'язи, розташовані в передніх рогах ( ІІІ-XII) грудних сегментів спинного мозку.

Дихальний центр - це сукупність нейронів, які забезпечують діяльність апарату дихання та

його пристосування до змінених умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

В дихальному центрі є дві групи нейронів:

інспіраторні – їх збудження забезпечує вдих.

експіраторні – їх збудження забезпечує видих.

Таким чином, однією з причин ритмічної та автоматичної діяльності дихального центру є взаємопов’язані функціональні відношення між цими двома групами нейронів.

Дихальний центр розташований в довгастому мозку.

Гуморальні механізми регуляції дихання.

1.СО₂ – вуглекислий газ, який безпосередньо впливає на інспіраторні нейрони, збуджуючи їх.

Хеморецептори, які чутливі до СО₂, знаходяться в ретикулярній формації, в судинному

руслі сонних синусів та дуги аорти.

Рефлекторні механізми регуляції дихання.

Розрізняють постійні і непостійні ( епізодичні) рефлекторні впливи на функціональний стан

дихального центру.

Постійні рефлекторні впливи виникають внаслідок подразнення:

- рецепторів альвеол ( рефлекс Герінга – Брейера);

- кореня легенів та плеври ( пульмоноторакальний рефлекс);

- хеморецепторів сонних синусів та дуги аорти ( рефлекс Гейманса);

- пропріорецепторів дихальних м’язів.

Непостійні рефлекторні впливи – пов’язані із збудженням різноманітних екстеро - і

інтерорецепторів. До них відносяться рефлекси, які виникають при подразненні:

- рецепторів слизової оболонки носа;

- температурних та больових рецепторів шкіри;

- пропріорецепторів скелетних м’язів.

Кіркова регуляція дихання забезпечує:

- необхідний рівень легеневої вентиляції;

- темп і ритм дихання;

- постійний рівень СО₂ в альвеолярному повітрі та артеріальній крові.