103. Дайте характеристику розгляду судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Надання фізичній особі повного обсягу цивільної дієздатності (емансипація) є новим інститутом у цивільному праві. Відповідно до ст. 35 ЦК повного обсягу цивільної дієздатності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у наступних випадках: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини. Набуття повного обсягу цивільної дієздатності здійснюється на підставі рішення органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. І тільки у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ визначений ст.ст. 242-245 ЦК.

Ще однією підставою для надання повного обсягу дієздатності є бажання фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, займатися підприємницькою діяльністю, однак у цьому разі ЦК не передбачає можливості надання повного обсягу у судовому порядку.

Предметом судової діяльності є встановлення підстав для надання неповнолітній фізичній особі повного обсягу дієздатності, визначення відповідності встановлення нового правового стану інтересам самої особи, якщо батьки (усиновлювачі), піклувальник не дають згоди на емансипацію.

Право на звернення до суду має сама неповнолітня особа, при чому може звернутися в її інтересах представник, якого особа уповноважила, але не може виступати законний представник, зважаючи на особливість цієї категорії справ, яка вказує на бажання особи звільнитися від необхідності користуватися таким способом подолання обсягу дієздатності, якого не вистачає.

Заява подається до суду за місцем проживання неповнолітньої особи (ст. 242 ЦПК, ст. 29 ЦК). У заяві повинно зазначатися дані про те, що особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком відповідно до актового запису цивільного стану. Заява оплачується судовим збором.

Розгляд справи. Справа розглядається у судовому засіданні за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Обов’язковою є участь представників органів опіки і піклування (ст. 244 ЦПК).

Судове рішення. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Якщо буде встановлено, що надання повного обсягу дієздатності неповнолітній фізичній особі відповідає її інтересам, а також при наявності встановлених законом підстав, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги. У цьому разі повного обсягу дієздатності така особа набуває після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду видається заявникові, а також надсилається органові опіки і піклування, зокрема для зняття піклування.

104. Охарактеризуйте порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

а) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

б) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

в) у заявника не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

г) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

За правилами про підсудність справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).

Заявниками у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути громадяни, які заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цього залежить можливість реалізації їх суб'єктивних прав.

Ст. 256 ЦПК містить перелік фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку. Ними є факти:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Але цей перелік не є вичерпним. Суд за наявності зазначених у законі умов може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, зокрема: визнання батьківства, реєстрація батьківства, володіння будинком на праві власності, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій ори виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород тощо. До юрисдикції суду також не належить встановлення факту належності особі документів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Разом з тим суди вправі розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування у госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військкоматів та інших органів військового управління про загибель або пропажу без вісті певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадний книжок, трудової книжки та іншого документа про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу.

Заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення повинна відповідати вимогам щодо змісту і форми позовної заяви, які встановлені ст. 119 ЦПК, а також спеціальним вимогам, які передбачені для цієї категорії справ. Важливе значення має вимога про обов’язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним, і чи тягне він правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини неможливість одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та вказати докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справу.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно відповідати загальним вимогам щодо судових рішень. Особливістю рішення про встановлення фактів, які мають юридичне значення, є те, що в резолютивній частині, крім висновку про задоволення заяви, суд повинен чітко сформулювати, який факт встановлено, та мету його встановлення. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.