8. Розкрийте поняття цивільної процесуальної форми.

Судочинство у цивільних справах здійснюється у певній процесуальній формі, яка визначена законом. Цивільна процесуальна форма має велике значення у встановленні певного стандарту юрисдикції, який, з одного боку, надає певних гарантій правомірного розв'язання справи, а з іншого — створює для суду умови, що дозволяють правильно застосувати матеріальні та процесуальні норми, а відтак — винести обґрунтоване і законне рішення у справі.

Цивільна процесуальна форма — це система встановлених цивільним процесуальним законом правил, що регламентують порядок здійснення судочинства у цивільних справах, а також порядок діяльності кожного з учасників цивільного процесу, що здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів.

Цивільна процесуальна форма характеризується наявністю З ознак: провадження, стадій та процесуального режиму.

Провадження це система цивільних процесуальних дій, об'єднаних кінцевою процесуальною метою.

Вид цивільного провадження — це порядок розгляду передбачених у законі і поєднаних у певні групи цивільних справ у суді першої інстанції, що зумовлений матеріально-правовою природою справ, що входять до цієї групи. Вид провадження характеризується самостійними засобами і способами захисту прав і інтересів, а також певними особливостями судової процедури, що випливають із цього.

ЦПК встановлюється особливий предмет судової діяльності у кожному виді провадження. Таких проваджень виокремлюють 3: позовне провадження, наказне провадження, окреме провадження.

Позовне провадження є основним провадженням цивільного судочинства, правова природа якого визначається особливостями відповідних матеріальних правовідносин, що характеризуються рівністю суб'єктів. Будь-який учасник цих правовідносин, який вважає поведінку іншого суб'єкта неправомірною, може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів або для вжиття передбачених ЦПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Засобом порушення цивільної справи є позов. Позовна форма захисту права характеризується рівністю сторін спору, а також дією принципів змагальності та диспозитивності. Предметом позовного провадження традиційно є спір про суб'єктивне право цивільне, тобто такі спірні матеріальні правовідносини, взаємне становище сторін у яких характеризується рівністю та диспозитивністю.

Наказне провадження, на відміну від позовного, є спрощеним і скороченим провадженням у суді першої інстанції, ґрунтується на достовірних письмових доказах, має на меті захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов'язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, за якими може бути виданий судовий наказ.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК.

Наказне провадження запроваджене ЦПК з метою спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу. Завданням наказного провадження є прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов'язані зі стягненням з боржника грошових коштів або витребування майна. Характерними ознаками наказного провадження є: документарність, спрощеність, відсутність цивільної процесуальної форми, здійснення в межах правової процедури, передбаченої ЦПК. У наказному провадженні немає стадії попереднього досудового засідання, ухвала про відкриття провадження не постановляється, наказ не проголошується.

Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав, підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

Окреме (особливе) провадження є самостійним видом цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб і організацій.

Характерними ознаками окремого провадження є те, що: у порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне; мета судового розгляду — встановлення наявності або відсутності факту; факт, що встановлюється судом в порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення; факт повинен мати безспірний характер. Якщо підчас розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК); закон у більшості випадків точно встановлює коло осіб, які можуть порушити справу; справи окремого провадження розглядаються судом за участю заявника, заінтересованих осіб або організацій (справи порушуються за заявою, а тому немає позовної заяви — немає і позову; немає сторін, тому що не вирішується спір про право, а є заявники, заінтересовані особи); немає окремих інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (співучасті, зустрічного позову, забезпечення позову, мирової угоди, третіх осіб тощо)1.

Цивільний процес, оскільки це певний, встановлений у законі порядок судового розгляду цивільних справ, складається з декількох послідовних стадій.