95. Визначте поняття, особливості наказного провадження.

Застосування загальних вимог позовного провадження до вирішення всіх без винятку матеріально-правових спорів, незалежно від характеру і складності справи, призводить до затягування цивільного процесу, чим на значний строк відкладається безпосередній захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів. Маються на увазі випадки, коли вимоги заявника не викликають сумнівів щодо їх підстав враховуючи зміст і якість доказів, наданих заявником в обґрунтування своїх вимог.

З огляду на зазначене включення законодавцем до ЦПК нового виду провадження - наказного провадження - є одним з кроків до удосконалення роботи суду при розгляді цивільних справ, що, в свою чергу, дозволило розумно спростити розгляд справи, підвищити ефективність та дієвість судового захисту.

Як свідчать матеріали практики, наказне провадження є ефективним засобом вирішення безспірних справ і нині все частіше застосовується судами1.

Введення інституту наказного провадження у цивільний процес України також відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини. Зокрема, у Рекомендації № 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя2 та Рекомендації № 5 щодо принципів цивільного судочинства1 визначено, що з метою вдосконалення судової системи для справ, пов'язаних з безспірним правом, мають бути передбачені спеціальні правила для прискорення їх розгляду.

Історія розвитку наказного провадження є досить тривалою. Подібні за своїм призначенням юридичні процедури були відомі ще римському праву (наприклад преторські інтердикти). Існувало наказне провадження і в дореволюційному російському процесі. Досвід використання судових наказів у ті часи засвідчив, що вони слугували зручним і вигідним способом вирішення більшості безспірних справ. У тій чи іншій формі наказне провадження існує і в сучасних зарубіжних країнах.

Розгляд справ у наказному провадженні врегульовано розділом II ЦПК, що зумовлено його специфікою порівняно з позовним та окремим провадженнями. Метою наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано, що відповідає принципу процесуальної економії. Порядок розгляду справи про видачу судового наказу є менш тривалим і більш простим з організаційної точки зору, адже у ньому відсутня стадія попереднього судового засідання, він не потребує виклику сторін для заслуховування їх пояснень, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями. У наказному провадженні також не можуть застосовуватись такі процесуальні інститути: забезпечення доказів; призначення експертизи; передача справи до іншого суду за підсудністю; заміна неналежної сторони; зупинення провадження; закриття провадження у справі; залишення заяви без розгляду.

Отже, наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного судочинства, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, який одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом.

Характеризуючи наказне провадження, треба підкреслити, що основною умовою вирішення справи в порядку цієї судової процедури є наявність безспірної вимоги заявника, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. Даний вид провадження свідчить не про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключається спір щодо наявності самого права. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне й тривале позовне провадження - достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як заявника (кредитора), так і суду.

За термінологією ЦПК сторонами у наказному провадженні є стягувач і боржник, хоча в деяких інших статтях (наприклад у ч. 2 ст. 26 ЦПК, п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК) стягувач зветься заявником, а боржник - заінтересованою особою.

Стягувачем (заявником) виступає особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового вирішення. Стягувач може брати участь у наказному провадженні через представника. У такому випадку до заяви про видачу судового наказу повинно бути додано документ, що підтверджує повноваження представника (ч. 4 ст. 98 ЦПК).

Також у випадках, встановлених законом, до суду із заявою про видачу судового наказу можуть звертатись органи та особи, визначені у ст. 45 ЦПК, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Боржником виступає особа, з якої треба стягнути грошові кошти для погашення вимоги заявника.

Вирішення справи у порядку наказного провадження стосується видачі судового наказу. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ч. 1 ст. 96 ЦПК. Вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, підлягають судовому захисту виключно у порядку наказного провадження, оскільки ч. З ст. 118 ЦПК передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 ЦПК, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Перелік вимог, які можуть розглядатися в порядку наказного провадження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У зв'язку з тим, що судовий наказ водночас є судовим рішенням і виконавчим документом, він, відповідно, підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження.

Загальною характеристикою вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є те, що вони є безспірними. Відповідно до цієї ознаки закон визначає вимоги, за результатами розгляду яких суд має право видати судовий наказ:

- вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. У постанові Пленуму ВССУ "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" від 23 грудня 2011 р. № 14 (далі - Постанова від 23.12.2011 р. № 14) зазначається, що у разі подання заяви за цією вимогою судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати відповідно до законів України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. та "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 р.

Для отримання відповідного наказу необхідно надати суду докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Зауважимо, що розгляд вимог про стягнення заробітної плати в порядку наказного провадження у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП на зазначену вимогу не поширюється позовна давність, тому у випадку порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з заявою про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з ч. 2 цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати;

- вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Відповідна заява може бути подана після проведеного органами внутрішніх справ розшуку відповідача у випадках, передбачених ст. 78 ЦПК (якщо невідоме місцеперебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи), а також розшуку боржника - фізичної особи, дитини - за виконавчими документами про відібрання дитини, розшуку транспортних засобів боржника відповідно до ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року;

- вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. У цьому випадку судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.

Якщо окрім вимоги про стягнення основної суми заборгованості одночасно заявлена вимога про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, до заяви мають бути додані документи, що чітко підтверджують їх розрахунок, у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань (п. 13 Постанови від 23.12.2011 р. № 14);

- вимога про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо вона не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб. У цьому випадку судовий наказ видається на підставі відповідних норм СК (зокрема статей 181-184). Суддя повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі п. 1 ч. З ст. 100 ЦПК, якщо така вимога пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб (зокрема особи, яка вже отримує аліменти від боржника);

Останньою вимогою згідно з ч. 1 ст. 96 ЦПК є вимога про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів. Видача судового наказу за заявленою вимогою можлива лише за наявності преюдиційного рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухваленого на користь невизначеного кола осіб.

Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження (п. 15 Постанови від 23.12.2011 р. № 14).

За іншими вимогами, незалежно від того, чи є вони безспірними, суддя повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу на тій підставі, що вони не передбачені законом.