91. Визначте зміст судового рішення.

Судове рішення як акт правосуддя має не тільки сутністні характеристики з точки зору змісту і функцій, воно повинно характеризуватися і як процесуальний документ.

Рішення суду як процесуальний акт-документ фіксує висновок суду к акта судової влади, в якому відображається і завершується процес застосування судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні цивільних справ. Рішення суду як процесуальний документ дає можливість вищестоящим судам при необхідності перевірити його з точки зору законності й обґрунтованості, а також формувати судову практику, аналіз якої дозволяє зробити висновок про стан законності і якості застосовуваних судом законів.

Згідно із ст. 215 ЦПК рішення суду як акт-документ складається з вступної, описової, мотивувальної резолютивної частин. У вступній частині рішення зазначаються: час та місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог.

Описова частина рішення повинна містити: узагальнений виклад позиції відповідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; інші докази, досліджені судом. По складних цивільних справах у випадках, коли цивільна справа була предметом розгляду не перший раз через те, що рішення скасовувалось судами апеляційної або касаційної інстанцій і справа передавалась на новий розгляд, у рішенні слід викладати рух справи в різних судових інстанціях.

У мотивувальній частині рішення повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно - правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; рішення повинно грунтуватися на доказах з урахуванням вимог

про їх належність і допустимість. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову, він повинен це мотивувати.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на норми матеріального права, якими суд керувався при вирішенні спору, норми процесуального права і інші джерела права.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 8 ст. 8 ЦПК), і при цьому слід конкретизувати, на яких загальних засадах він обґрунтовує своє рішення.

У мотивувальній частині рішення викладаються всі розрахунки суду по визначенню розміру майна, що присуджується, мотиви різних процесуальних дій, наприклад про відстрочку чи розстрочку виконання рішення тощо.

Резолютивна частина судового рішення містить у собі висновки по суті розглянутих вимог. У ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визначено або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення майна не виявиться у наявності; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом має захищатися порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його

допустити.

Якщо в одному провадженні об'єднано кілька вимог або прийнято зустрічний позов чи позов третьої особи, яка має самостійну вимогу, в цій частині належить сформулювати, що саме ухвалив суд по кожній позовній вимозі.

Резолютивна частина рішення завжди викладається з урахуванням конкретних обставин і відповідно до норм матеріального права, якими суд керувався. Так, вирішуючи справи про визнання наявності або відсутності тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний у разі необхідності зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо). У справі про розірвання шлюбу суд, крім того, повинен: визначити, при кому з подружжя, що розлучається, і хто з дітей залишається, а також із кого з батьків і в якому розмірі стягуються кошти на утримання дітей; встановити порядок поділу майна в натурі або в частковому відношенні між подружжям, що розлучається; визначити до сплати суму в передбачених законодавством розмірах, яка підлягає сплаті подружжям (одним або обома) при реєстрації розірвання шлюбу.

Якщо по справі відповідачами є декілька осіб, то в резолютивній частині слід вказати, які обов'язки покладаються на кожного зі співвідповідачів. Як зазначено в ч. 1 ст. 543 ЦК, у разі солідарного обов'язку

боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У такому випадку в резолютивній частині рішення суд повинен вказати одне зобов'язання відповідачів перед позивачем чи позивачами.

У зв'язку з цим у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 ≪Про судове рішення у цивільній справі≫ підкреслено, що вимоги щодо порядку ухвалення рішення суду, його змісту, а також проголошення рішення суду як єдиної процесуальної форми вирішення справи є обов'язковими для позовного та

окремого провадження1.

Рішення суду ухвалюється негайно після закінчення розгляду справи і проголошується прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів із дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Рішення суду, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду

і приєднане до справи (ч. З ст. 209 ЦПК).