47. Охарактеризуйте поняття і види підсудності цивільних справ суду.

Інститут підсудності традиційно виконував функцію поділу справ між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки. Проте єдиного визначення терміна "підсудність" і досі немає. Нерідко, говорячи про підсудність, мається на увазі повноваження конкретного суду або судів певної ланки з розгляду як суд першої інстанції якоїсь групи (категорії) справ. Такий зміст вкладається, наприклад, у поняття "підсудність місцевого суду", "підсудність міського суду" тощо. М.С. Строгович заперечує подібне формулювання: "Це не точний вислів. Підсудність є ознака (властивість) не суду, а справи, і тому правильніше говорити: "Підсудність (такої-то) справи (такому-то) суду".

Вищенаведене свідчить, що підсудність є багатогранним явищем, суть якого не можна розкрити, застосовуючи лише один критерій. Деякі автори, розуміючи це, намагалися відійти від одностороннього погляду на підсудність, але так і не створили єдиного комплексного визначення цього інституту. Одні вчені розглядають підсудність тільки як інститут процесуального права, як властивість, ознаку справи. Інші тлумачать її як частину компетенції суду, тобто виключно з позиції судоустрою. Але рацію мають обидві сторони, бо йдеться про подвійну природу інституту підсудності, про діалектичну єдність його частин. Розуміння цього феномену дістало вияв у деяких авторів. Зокрема, дореволюційний вчений С.В. Познишев вказував, що слово "підсудність" має декілька значень, а саме: "в применении к судебному установленню" та "в применении к отдельному делу или группе дел". Але він роз'єднав ці значення, не встановивши їх єдності.

В сучасній юридичній літературі поширилося дуалістичне розуміння підсудності. М.В. Боровський зазначає: "Термін "підсудність" нерідко використовується для позначення хоча й взаємопов'язаних, проте різних понять". Він не розглядає підсудність як єдине правове явище, говорячи окремо про підсудність справ та судів. Водночас такі науковці, як К.Ф. Гуценко, С.В. Бородін, Г.П. Івлієв та інші, зазначаючи щодо існування декількох розумінь підсудності, віддають перевагу лише одному з них.

Аналізуючи зміст досліджень цих науковців, можна зробити висновок, що вони вбачають різницю між ними поняттями підсудності, але все ж об'єднують їх по суті, бо в кінцевому підсумку визначають суд, який повинен розглядати справу. Подібна взаємозаміна понять стала кроком уперед до системнішого дослідження підсудності, але разом з тим роз'єднане визначення не дає єдиного розуміння цього інституту як цілісного явища, проте дозволяє зробити загальний висновок, що терміном, який найбільш адекватно відображає зміст цього інституту, може бути поняття "відношення", маючи на увазі взаємозв'язок 2 значень підсудності — в судоустрої та в процесуальному праві, а саме — як частини компетенції суду та як сукупності властивостей і ознак справи.

З урахуванням викладеного, підсудність — це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого залежно від сукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому суді повинна розглядатися справа. Існування такого взаємозв'язку справи з судом дозволяє визначати підсудність через коло справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду, виходячи з 3 критеріїв:

1) завдання суду щодо розгляду та вирішення справи (тут, як зазначалося вище, необхідно встановити, до юрисдикції якого суду належить та чи інша справа. Говорячи про підсудність цивільних справ, слід виходити зі ст. 15 ЦПК, відповідно до якої суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства);

2) рід (категорія) справ;

3) зазначення суду.

Залежно віл зазначених критеріїв підсудність відрізняється за функціональними та територіальними ознаками.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. Так. відповідно до ст. 107 ЦПК усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськ-районими судами. Апеляційною інстанцією в цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).

Відповідно до ст. 31 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у системі судів загальної юрисдикції діють виші спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Вищими спеціалізованими судами є Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Виший господарський суд України, Виший адміністративний суд України.

Згідно зі ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Повноваження щодо перегляду рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу чи видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК).