Вчення про ноосферу.
Вінцем творчості В.І. Вернадського стало вчення про ноосферу, тобто сферу розуму.
Оцінивши масштаби втручання людини в хід біосферних процесів, В.І. Вернадський прийшов до висновку, що людський розум вже став на Землі чинником геологічного значення. Ще в 1927 р . французькі вчені Леруа і Тейяр де Шарден ввели поняття ноосфера - сфера розуму. Вважаючи розум абстрактної субстанцією, вони розглядали ноосферу як якусь «надбіосферную» оболонку Землі, область матеріального прояву його діяльності. Інший сенс надав цьому терміну Вернадський. Обговорюючи роль людського розуму як геологічного фактора, в 30-і і 40-і роки в ряді робіт він розвинув уявлення про ноосферу як такому стані біосфери, в якому проходять в ній процеси будуть не тільки осмислюватися, але і управлятися розумом.
І до наших днів зберігаються два розуміння ноосфери. Частина вчених вважає, що сам факт сильного впливу розумної діяльності людини на біосферні процеси дозволяє говорити про те, що біосфера вже перейшла в стан ноосфери. Інші, послідовно розвиваючи концепцію Вернадського, вказують на те, що до тих пір, поки вся міць людського розуму спрямована переважно на досягнення «одномоментного» благополуччя ціною руйнування майбутнього біосфери, і розум відіграє в основному деструктивну роль в біосферних процесах, можна говорити про технобіосфере, про стадії ноогенеза, тобто зародження ноосфери, але ще не про існування ноосфери.
Реалізація будь-якого проекту глобального масштабу вимагає об'єднання зусиль всього людства. Хоча в більшості випадків практичне вирішення проблем грунтується на принципі «мислити глобально, діяти локально», будь-які локальні дії можуть призвести до глобального ефекту з найбільшим успіхом лише в тому випадку, якщо вони будуть узгодженими. Вирішення тих проблем, які вже зараз усвідомлені як глобальні, визначить перехід людства і біосфери у стан ноосфери і тим самим створить основу для нового етапу його розвитку. Нездатність людей об'єднатися для вирішення цих важливих завдань буде, мабуть, означати настання епохи біосферних катастроф антропогенного походження, що супроводжуються грандіозними і небувалими за масовістю людськими трагедіями.
Накопичивши величезний науковий багаж про еволюцію біосфери протягом геологічних періодів, узагальнений з біогеохімічних, а також з соціальних і філософських позицій, вчений незадовго до своєї смерті пише теоретичну роботу «Кілька слів про ноосферу» (1944), якій призначено було зіграти важливу роль у прогнозі та екологічної оцінки наслідків існуючих і, головним чином, потенційних техногенних трансформацій у структурі та функціонуванні біосфери.
Під ноосферою натураліст розумів «такого роду стан біосфери, в якому повинні проявлятися розум і направляється їм, людини як нова небувала на планеті геологічна сила». Через ноосферу встановлюється зв'язок між геологічними процесами і історією людства.
У новітній літературі запропоновані й інші назви для сучасного етапу розвитку біосфери - нообіосфера, технобіосфера, антропобіосфера та ін Всі вони відображають якісно новий стан біосфери, що утворилася в результаті техногенного впливу людини. М.А. Голубець ввів в екологічну літературу нове поняття - інтеллектосфера.
Початок розвитку ноосфери Вернадський пов'язував з періодом формування потужних античних держав, з відносно розвиненим землеробством і великими містами. Ця економічна основа сприяла швидкому розмноженню людини і зростання «культурної біогеохімічної енергії людства», а отже, зростанню і прояву в суспільному житті наукової думки.
В.І. Вернадський як натураліст-гуманіст, що включав у сферу свого пізнання і людини, завжди вірив у силу наукових знань. Він стверджував, що наука є прояв в людському суспільстві дії сукупності людської думки. Закономірне розвиток цієї думки, хоча і різними темпами, супроводжувало людство всю його складну історію. У нашому столітті, висловлюючись словами вченого, спостерігається «вибух наукової творчості», який був підготовлений всім геологічним минулим біосфери. Двадцяте століття Вернадський вважав переломним і винятково важливим у ролі людства, новою епохою в його історії, тому що вперше людина охопила своїм техногенним впливом всю верхню оболонку планети.
Наукова думка як геологічна сила, виявляється в біосфері не тільки у трансформації її в ноосферу, а й в тих можливостях, якими вона володіє зараз, при регулюванні техногенного впливу на життєве середовище. «Перед вченими, - писав з цього приводу Вернадський, - стоять для найближчого майбутнього небувалі для них завдання свідомого напрямки організованості ноосфери, відійти від якого вони не можуть, так як до цього направляє їх стихійний хід росту наукового знання».
Вирішення цих завдань стало життєво необхідним у наш час, коли негативні геохімічні наслідки індустріально-промислового потенціалу, відчутні в глобальному масштабі і передбачувані певною мірою Вернадським, стали причиною виникнення незворотних процесів у функціонуванні біосфери. Екологами встановлено, що існує загроза руйнування озонового горизонту, що захищає органічний світ від ультрафіолетового опромінення. Обумовлене глобальним «парниковим ефектом» підвищення температурного режиму планети може призвести до зміщення кордонів природно-кліматичних зон та підвищенню рівня вод Світового океану з усіма непередбаченими екологічними наслідками. Забруднення біосфери мутагенними речовинами створює загрозу для процесу еволюції органічного світу та генетичної структури самої людини. Тому такі актуальні ідеї Вернадського про роль наукової думки у свідомому напрямку організованості біосфери і ноосфери та створення системи глобального екологічного контролю.
Вчення Вернадського про біосферу, його думки про свідоме напрямку організованості ноосфери та необхідності створення наукового апарату фактів, в якому була б зосереджена наукова пам'ять людства про природу, надзвичайно актуальні в наш час у справі організації міжнародної мережі біосферних заповідників (БЗ), що є своєрідним «науковим екологічним апаратом »стеження за природними та антропогенними змінами в біосфері і ноосферу.
Ідея створення глобальної мережі заповідників (Biosphere reserves) зародилася в 1973 році в координаційному комітеті ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ) і була підтримана Організацією з охорони навколишнього середовища ООН (ЮНЕП), ФАО, МСОП та іншими міжнародними організаціями.
У світлі вчення Вернадського про роль живої речовини в еволюції біосфери конструктивні інтегральні природоохоронні заходи повинні бути спрямовані в першу чергу на підтримку біогеохімічних функцій живої речовини і тим самим на підтримку організованості всієї біосфери, що сформувалася протягом геологічних періодів і що є екологічною основою її динамічної стабільності.
Класичні праці Вернадського про біосферу та трансформації її в якісно новий стан - ноосферу - видатне узагальнення наукових знань у галузі природничих, соціальних і філософських наук і переконливий приклад далекоглядності вченого, логічно пов'язане загальні закономірності природних явищ з соціальними процесами в прагненні втілити теоретичні розробки в суспільно корисну сферу оптимізації життєвого середовища людства. Саме тому вони є науковою платформою для розвитку геосозологіческіх наук, які вивчають складні процеси взаємодії суспільства і природи. Своїм вченням Вернадський підтвердив сили можливості розуму в гармонізації відносин суспільства і природи. Тобто необхідно оптимізувати взаємовідносини суспільства і природи в такому напрямку, щоб життєве середовище задовольняла всі зростаючі потреби сучасного та майбутніх поколінь.
Класичне вчення Вернадського про біосферу та ноосферу завжди буде служити екологічною основою такої оптимізації.
Вчення великого натураліста-мислителя, яка турбується про екологічну долю всього людства, свідчить не тільки про його науковому талант і передбачливості, а й про наукове талант і передбачливості, а й про наукове гуманізм і високому громадянський обов'язок.