3 Функції тдп

Функції Теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи

Політичний напрям дослідження і вивчення — це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства.

Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ.

Методологічна функція напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод — це теорія, яка звернена до практики дослідження.

Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.

Евристична — напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.

Прогностична — визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку.

Онтологічна (констатуюча) функція — це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.

Системоутворююча функція — напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.

Практично-організаторська функція — це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику

Інформаційна функція — напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.

Комунікативна функція — напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.

4 Місце тдп у системі сусп та юр наук

Держава і право — суспільні явища, які характеризуються багатогранністю, системністю, складноструктурністю, багатофункціональністю тощо. Тому вони е предметом вивчення багатьох юридичних і суспільних наук, кожна з яких має власні дослідні завдання, мету, підходи.

Теорія держави і права, маючи свій предмет, функції та методи, посідає специфічне місце в системі суспільних та юридичних наук.

Систему суспільних (неюридичних, гуманітарних) наук становлять філософія, історія, соціологія, політологія, економічні науки тощо. Але жодна з цих наук не замінює теорію держави і права під час вивчення державно-правових явищ. Вони лише сприяють кращому розумінню держави і права, оскільки вивчають їх природу в більш широкому контексті.

Філософія пояснює найбільш загальні закономірності суспільного буття, зокрема й ті, які стосуються держави і права. Понятійний апарат філософії є теоретико-методологічним орієнтиром для всіх суспільних наук, у тому числі теорії держави і права та інших юридичних наук.

Історія, досліджуючи в хронологічному порядку етапи розвитку суспільства, конкретні факти державно-правового життя народів, не дає узагальнюючих висновків, не шукає в них, на відміну від теорії держави і права, загальних закономірностей.

Соціологія, досліджуючи суспільство в цілому, окремі його інститути, процеси, групи, вивчає державу і право лише в їх зв'язках з елементами соціуму.

Політологія предметно наближена до держави і права, оскільки держава — важливий суб'єкт політичної системи суспільства, вона впроваджує певну політику в життя через правове регулювання суспільних відносин. Але політична влада, політичні відносини, процеси, партії, лідери вивчаються як самостійні явища.

Це можна сказати й про структурно-функціональні елементи економіки, соціального управління. Держава і право тісно пов'язані як з економічним життям суспільства, так і з управлінням суспільством. Проте і економічна наука, і наука соціального управління мають свій предмет дослідження.

Система юридичних наук охоплюється загальним для них поняттям "юриспруденція".

Юридичні науки — це система знань про загальні та окремі політико-юридичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Систему юридичних наук становлять:

• історико-теоретичні науки — теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових учень;

• галузеві науки — конституційне, цивільне, трудове, адміністративне, кримінальне право тощо;

• спеціально-юридичні (прикладні) науки — криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова психологія, судова бухгалтерія, оперативно-розшукова діяльність тощо;

• науки, що вивчають міжнародне право та право зарубіжних країн — міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, європейське право, конституційне право зарубіжних країн тощо.

Роль теорії держави і права як самостійної галузі наукового знання та місце в системі юридичних наук характеризуються тим, що вона є:

• загальною наукою, тобто призначена вивчати ті закономірності державно-правової дійсності, які "працюють" в усіх галузях юридичного знання;

• узагальнюючою наукою, тобто її висновки за своєю природою є інтегративними, це систематизовані знання, накопичені окремими юридичними науками; методологічною наукою, оскільки її висновки як загальнотеоретичні фундаментальні положення застосовуються під час вирішення конкретних питань у межах окремих юридичних наук.

5 Поняття і структура суспільства

Суспільство є продукт взаємодії людей, певна організація їх життєдіяльності, внутрішньо протирічний організм, сутність якого здійснюється в різноманітних (економічних, релігійних та ін.) зв'язках та відносинах між людьми, їх об'єднаннями.

Це складна система зв'язків людей, об'єднана економічними, сімейними, груповими, етичними, класовими відносинами та інтересами.

Суспільство розглядається як система суспільних відноси економічні (матеріальні) відносини, в зв'язку з чим суспільство можна розглядати за такими принципами:

1) конкретно-історичний принцип виділяє різні суспільні економічні формації (рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, соціал-демократична);

2) виявляти специфіку головних сфер суспільного життя (економічного, політичного, духовного);

3) чітко визначати суб'єктів соціальних відносин (особистість, сім'я, нація). Суспільство виникло тоді, коли люди виділилися зі світу тварин. Людина-головна причина виникнення суспільства. Важлива риса суспільства заключається в тому, що воно представляє собою систему взаємозв'язків розумних істот.

Поступово структура суспільства ускладнюється: зі зміною економічних відносин з'явились соціальні групи, класи, які мають свої інтереси та особливості.

6 Взаємозв"язок сусп та Держави

7 Право і суспільство

Свобода, що є сутністю права, виявляє себе в правових явищах, легітимується та забезпечується за допомогою юридичних засобів. У цивілізованому суспільстві, що перебуває на високому рівні розвитку, свобода людини є не тільки напрямком, метою, але й засобом його прогресивного руху. Об'єктивні закономірності цього процесу виявляються через діяння членів суспільства, котрі є умовою, процесом і результатом його життєдіяльності. Межі свободи суспільства обумовлені не тільки ефективністю його функціонування взагалі, але й наявною сферою свободи кожного з його членів, причому умови для прогресивного розвитку суспільства створюються переважно не будь-якою окремою групою, прошарками членів суспільства, а їх більшістю. Тому й право як сфера свободи формується не державою, політиками, вченими тощо, а безпосередньо членами суспільства. Держава, її політики виробляють ймовірні напрями розвитку суспільства, базуючись на тих тенденціях, умови для яких вже почали створюватись у ньому. Правові ідеї, державні чи політичні рішення ще не є правом, вони лише є, тією чи іншою мірою, суб'єктивним відображенням можливого напрямку дії об'єктивних закономірностей. Правом вони стануть лише тоді, коли, втілюючись у діяннях членів суспільства, зазнають перевірки на вірогідність, набудуть кількісних характеристик, наберуть сили домінуючих тенденцій суспільного життя.

8 Взаємозв"язок держави і права

9 Характеристика первіснообщинного суспільства

Пізнання держави і права варто починати з питання про походження держави — чи завжди в історії людського суспільства існував цей соціальний інститут, чи він з’явився на певному етапі розвитку суспільства. Тільки такий методологічний підхід, що реалізує принцип історизму, дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, її характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх організаційних форм життя суспільства. А починати необхідно з комплексної характеристики первісного суспільства, головною ознакою якого був колективізм.

Почнемо з економічної сфери. Первісна людина займалася полюванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто присвоєнням продуктів природи. Для цього вона використовувала примітивні знаряддя праці, що виготовлялися з природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована на суспільній власності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що здобувалось, надходило до загального кошика і усе здане перерозподілялося, кожен одержував певну частку. На інших засадах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приречене на вимирання.

Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила привласнюючий характер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах не могли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство економічно рівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний розвиток економіки йшов по двох зв’язаних між собою напрямах: удосконалення знарядь праці та удосконалення способів, прийомів і організації праці.

Соціальна організація первісного суспільства характеризувалася сімейною родовою общиною, якою керували її найбільш авторитетні і досвідчені представники. В основі сімейної общини лежали родинні стосунки, існувала фіксована система поділу праці, розподілу здобичі, шлюбно-сімейних відносин.

На більш пізніх стадіях розвитку первісного суспільства виникають племена, що об’єднали близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних структур було вигідне суспільству: воно дозволяло ефективніше протистояти силам природи, створювало можливість для спеціалізації управління, дозволяло успішніше відбивати агресію сусідів. Разом з тим укрупнення сприяло швидшому освоєнню нових знарядь і прийомів праці.

Однак сама можливість об’єднання вирішально залежала від рівня розвитку економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла прогодувати певна територія. Словом, така соціальна організація первісного суспільства забезпечувала гармонійну взаємодію людини і природи.

Управління і влада первісного суспільства характеризувались наступними ознаками. Усі найважливіші питання вирішувалися загальними зборами. Кожен дорослий мав право брати участь в обговоренні й вирішенні будь-якого питання. Для здійснення оперативного управління обирався старійшина — найшанованіший член роду. Посада ця була не тільки виборною, але й змінюваною: як тільки з’являвся сильніший, розумніший, досвідченіший, він замінював старійшину. Особливих протиріч при цьому не виникало, оскільки, з одного боку, жодна людина не відокремлювала себе (і своїх інтересів) від роду, а з другого — посада старійшини не давала ніяких привілеїв (крім поваги): він працював разом з усіма й одержував свою частку, як і усі. Влада старійшини ґрунтувалася виключно на його авторитеті, повазі до нього інших членів роду.

Плем’я очолювала рада старійшин, що представляли відповідні роди. Рада обирала вождя племені. Ця посада на ранніх етапах суспільного розвитку також була змінюваною і не давала привілеїв. Союз племен керувався союзом вождів племен, що обирав вождя союзу (іноді двох, один із яких був військовим вождем).

Нормативне регулювання було притаманне і первісному суспільству, яке не може існувати без певного порядку у відносинах. У первісному суспільстві існували своєрідні правила поведінки, які мали звичаєвий характер. Ці правила відображали інтереси всіх членів суспільства, передавались із покоління в покоління і виконувались добровільно, за звичкою. Порушення правил засуджувалось всім суспільством, включаючи і примусові заходи (смертну кару або вигнання з роду).

Розвиток первісного суспільства відбувався досить повільно, і ті істотні зміни в економіці, структурі, управлінні та ін., про які йшлося, почалися порівняно недавно. Первісне суспільство багато тисячоліть практично не змінювалося. Найсуттєвіші зміни починають відбуватися в період неолітичної революції (від неоліт — новий кам’яний вік). У цю епоху відбувається якісний переворот у всіх сферах життя людства від привласнюючого до відтворюючого господарства, тобто від полювання, рибальства і збирання до землеробства, скотарства і металообробки, керамічного виробництва. Цей перехід зайняв кілька тисячоліть.

10–12 тис. років тому відбулися несприятливі зміни клімату, почалося вимирання великої фауни (мамонтів) — основного джерела харчування людини в деяких регіонах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового способу існування — до відтворюючої економіки.

На етапі переходу до відтворюючої економіки в різних регіонах були одомашнені рослини і тварини. Заняття сільським господарством привело людство до осілості — ще одного великого перевороту. Сільське господарство дозволяло створювати запаси і переживати несприятливі часи, насамперед зиму (у певних регіонах).

Підсумок неолітичної революції — виникнення в деяких регіонах земної кулі ранніх землеробських суспільств. На їх основі виникають перші цивілізації і відбувається становлення ранньокласових суспільств.

Відтворююча економіка вже на перших етапах становлення характеризується таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала вперше в історії створювати надлишковий продукт.

Селекція рослин, поливне землеробство привели до небувалих урожаїв, а згодом і до подальшого поділу праці. З’являються організатори виробництва, які здійснюють облік праці і розподіл її результатів. Виникнення і привласнення надлишкового продукту приводить до становлення нових форм власності, до переходу від колективістської форми власності до колективної, групової і приватної; до подальшого соціального розмежування суспільства. Нова організація виробничої діяльності (її ускладнення, поява нових управлінських функцій) також сприяє соціальній диференціації суспільства.