Лікування

1. Антибактеріальна терапія.

Антибактеріальні препарати 1 ряду призначаються: при легких і середньо-тяжких формах захворювання емпіричним шляхом при першій зустрічі з хворим.

До них відносяться:

1. препарати нітрофуранового ряду;

2. триметоприм/сульфаметаксазол;

Антибактеріальні препарати 2 ряду призначаються: при неефективності препаратів 1 ряду, при середньотяжких і тяжких формах, при пізній госпіталізації в якості стартових препаратів, переважно в стаціонарі.

До них відносяться:

3. препарати налідіксової кислоти;

4. аміноглікозиди 2 покоління (амікацин, нетилмецин), крім сальмонельоза;

Курс антибактеріальної терапії – 5-7 днів.

При лямбліозі, амебіазі, балантідіазі – метранідазол.

Показанням до заміни препарату є - його неефективність протягом 3 днів. При септичних формах (сальмонельоз, ієрсиніоз, кампілобактеріоз) – лікуються згідно протоколу лікування сепсису.

2. Регідратаційна терапія - при інвазивних ГКІ дегітратація організму дитини зустрічається відносно рідко. При її наявності перевагу віддають оральним методам регідратації з використанням глюкозо- сольових розчинів.

3.Дезінтоксикаційна терапія - проводиться при наявності симптомів інфекційного токсикозу. При легких та середньотяжких формах для цієї мети використовують розчини для оральної регідратації. При тяжких формах - застосовують внутришньовенне введення ізотонічних розчинів глюкози, ізотонічного розчину натрію хлориду, колоїдні розчини (декстрани).

4. Допоміжна терапія:

а) Ентеросорбція: перевага надається сілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання. Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація випорожнень чи затримка випорожнень протягом 2 діб.

б) Пробіотикотерапія: в якості етіотропних засобів при відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5 - 10 днів. Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками ( в своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення мікрофлори кишечника протягом 3 - 4 тижнів.

в) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. Використовують препарати з ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

Курс ферментотерапії 2 - 3 тижні.

5. Дієтотерапія.

В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшення добового об’єму їжі на 1\3 - 1\4. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту.

У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, з раціону виключається цільне молоко, їжа багата на вуглеводи, жирна, смажена, копчена, груба їжа.

У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися. Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ залишають звичайні адаптовані молочні суміші.

Профілактика. Здійснюють раннє виявлення і ізоляцію хворих. За контактними спостерігають 2 тижні. В епідемічному осередку проводять заключну і поточну дезинфекцію розчинами хлораміну, хлорного вапна або гіпохлориту кальцію, приміщення провітрюють і обробляють ультрафіолетовим промінням.

21. Шигельози у дітей, Захворюваність в різних вікових групах. Клініка, діагностика. Лікування. Профілактика.

Дизентерія - інфекційна хвороба людини із запаленням дистального відділу товстої кишки, яка супроводжується явищами інтоксикації та проносом. Збудниками є шигели:

• Sh . dysenteriae (Григор'єва - Шига, Штуцера- Шмітца, Ларджа- Сакса);

• Sh . flexneri ;

• Sh . boydii ;

• Sh . sonnei .

Клініка. Інкубаційний період триває від 12 год до 7 діб (у середньому 2-3 доби).

Клініка дизентерії у дітей раннього віку. Дітям перших 2-х років життя властиві різко виражені явища вторинного токсикозу при не досить вираженому гемоколітично-му синдромі. Домішки крові у випорожненнях спостерігаються досить рідко. Незважаючи на постійні домішки слизу, рідкі випорожнення дітей раннього віку, хворих на гостру дизентерію, нерідко зберігають каловий характер і набувають зеленуватого забарвлення. Живіт здутий, часто виявляють парез сфінктера прямої кишки, тенезми спостерігаються рідко. Значне зневоднення організму, анорексія, схуднення дитини і затяжний характер перебігу хвороби доповнюють клінічну картину. У дітей першого року життя дизентерія може поєднуватися з колідиспепсією (мішана інфекція), що значно погіршує стан хворого і призводить до розладів шлунково-кишкового тракту з хронічним перебігом.

Здебільшого гостра дизентерія, особливо за умови раннього і правильного лікування з постільним режимом і відповідною дієтою, закінчується повним одужанням; проте в окремих хворих дизентерійний процес може тривати до 3—4 місяців (затяжна дизентерія); настають рецидиви то ранні, то більш пізні.

У дітей молодшого віку перебіг гострої дизентерії має ряд особливостей: переважають тяжкі форми (подекуди з вираженою інтоксикацією, зневодненням), часті випорожнення з великими домішками слизу, повільна нормалізація їх. Крім того, в дітей спостерігається особлива схильність до розвитку затяжних форм в разі тривалого виділення збудника з випорожнень.

Лікування. острої дизентерії застосовують такі схеми:

а) левоміцетин: добова доза для дітей до 3 років 0,04 г (40 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших від 3 років — від 0,8 до 1,2 г;

б) синтоміцин: добова доза для дітей до 3 років 0,08 г (80 мг) на 1 кг ваги; добова доза для дітей старших — від 1,2 до 2 г;

в) біоміцин, тетрациклін або тераміцин: добова доза для дітей до 3 років — 20 000—25 000 ОД на 1 кг ваги; добова Доза для дітей старших — 25 000—30 000 ОД на 1 кг ваги.

1. Антибактеріальна терапія.

• препарати нітрофуранового ряду;

• триметоприм/сульфаметаксазол;

• препарати налідіксової кислоти;

• аміноглікозиди 2 покоління (амікацин, нетилмецин), крім сальмонельоза;

2. Регідратаційна терапія

3.Дезінтоксикаційна терапія

4. Ентеросорбція:

5.Пробіотикотерапія:

6.Ферментотерапія:

7. Дієтотерапія.

Профілактика. Заходи щодо профілактики дизентерії слід спрямовувати на неухильне поліпшення санітарного стану населених місць і матеріально-побутових умов населення, зростання культурних навичок. Конче потрібно суворо дотримуватись правил особистої гігієни: мити руки, перед їдою обов'язково обмивати кип'яченою водою сирі овочі і фрукти, вживати для пиття тільки кип'ячену воду і молоко тощо.

22. Сальмонельози у дітей. Етіологія, патогенез. Клінічні форми. Лікування.

Профілактика.

Сальмонельоз — гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, яка спричиняється бактеріями з роду Salmonella і супроводжується явищами гастроентериту та інтоксикації. Відомо близько 2200 сероварів сальмонел, які відрізняються за О- і Н-антигенами.

Етіологія. Відомо близько 2000 серотипів сальмонел, їм властива надзвичайна стійкість до факторів навколишнього середовища. У нашій країні домінантним типом, який спричинює захворювання сальмонельозом у дітей, є Salmonella typhimurium, її внутрішньо лікарняні антибіотикостійкі штами.

Патогенез. Патогенез. Збудник сальмонельозу потрапляє в організм через рот. Місцем первинного втілення та розмноження збудника е епітелій тонкої кишки і мезентеріальні лімфатичні вузли. Ендотоксин, який утворюється в процесі розмноження та загибелі сальмонел, зумовлює явища загальної інтоксикації, ураження судинно-нервового апарату та місцевий запальний процес у кишках. При генералізації інфекції розвиваються тифоподібні і септичні (септицемія та септикопіємія) форми сальмонельозу. В деяких випадках у клінічній картині сальмонельозу прояви ураження травного каналу не дуже виражені або їх зовсім немає. Це екстраінтесгинальний сальмонельоз (наприклад, сальмонельозний менінгіт, остеомієліт, апендицит та ін.).

Класифікація клінічних форм сальмонельозу: гастроінтестинальна форма (гастритний, гастроентеритний, гастроентероколітний варіанти); генералізована форма (тифоподібний і септикопіємічний варіанти); бактеріоносійство (гостре, хронічне, транзиторне).

Клініка.

Інкубаційний період коливається від 2–6 год до 2–3 днів. Основні клінічні явища зв'язані з дією ендотоксинів, які вивільнюються при руйнуванні сальмонел у травному каналі, на судинну і нервову сітки слизової оболонки.

Найчастіше (75–90%) зустрічається гастроінтестинальна форма, яка супроводжується синдромами інтоксикації та ураженням травного каналу. Початок захворювання гострий, симптоми інтоксикації максимально розвиваються протягом 1–2 діб. Спочатку з'являються загальна слабкість, головний біль, розлади сну, озноб, біль у м'язах і попереку, підвищується температура тіла. У наступні години або через добу приєднуються нудота, блювання, біль у животі. Рідше хвороба розпочинається 8 диспепсичних явищ або катару верхніх дихальних шляхів. Блювота частіше багаторазова, напочатку залишками їжі, а далі блювотиння стає водянистим, зеленуватого кольору.

Біль у животі гострий, постійний або переймистий, локалізується переважно в епігастральній та ілеоцекальній ділянках, біля пупка (так званий сальмонельозний трикутник), посилюється перед блюванням і дефекацією. Після блювання біль слабшає.

Пронос починається пізніше, ніж блювота. Випорожнення рясні, кал смердючий, досить швидко стає водянистим, з домішками слизу і зеленуватим відтінком (Мал. 1).

Хворі бліді. Зрідка лице червоне, з ін'єкцією судин склер і кон'юнктиви, на губах герпетична висипка. Пульс частий, артеріальний тиск знижений. Тони серця приглушені. Можуть виникати екстрасистолія, систолічний шум на верхівці. Живіт здутий, при пальпації болючий, бурчить. У третини хворих збільшена печінка.

При легкому перебігу сальмонельозу втрати рідини не перевищують 3% маси тіла, середньої важкості — від 4 до 6%, при важкому перебігу — 7–10%. Останній характеризується яскравою інтоксикацією з вираженими диспепсичними проявами. Якщо не надати хворому допомоги, розвивається гіповолемічний або (і) інфекційно-токсичний шок.

Для гастритного варіанту, крім помірної загальної інтоксикації, характерні неприємні відчуття і біль в епігастрії. Нудота і блювання короткочасні, проносу немає. Гастроентероколітний варіант сальмонельозу починається як гастроентеритний, але на 2–3-тю добу приєднується синдром коліту: нерясні рідкі випорожнення з домішками слизу і крові, спазмована сигмоподібна кишка, рідше тенезми.

- Генералізована форма сальмонельозу розпочинається переважно з ознак ураження травного каналу, але може й не супроводжуватись дисфункцією кишок.

Тифоподібний варіант починається гостро з ознобу, підвищення температури і симптомів гастроентериту. Через 1–2 дні останні стихають і на перший план виступають явища загальної інтоксикації. Можуть спостерігатися нежить і кашель, герпетична висипка на губах і носі, гіперемія обличчя, м'якого піднебіння, інколи лакунарна ангіна, макуло-папульозна або розеольозна висипка. Гарячка триває 6–10 днів і довше. Живіт здутий, печінка та селезінка збільшені.

Септикопіємічний варіант зустрічається рідко. Починається хвороба гостро з ознобу, підвищення температури, явищ гастроентериту. Через декілька днів формується картина сепсису (озноб, гарячка, виражена пітливість, головний біль, безсоння, може спостерігатися геморагічна висипка). Нерідко виникають септичний ендокардит, холецистохолангіт, гломерулонефрит, гнійний менінгіт.

Бактеріоносійство може бути гострим, коли виділення сальмонел продовжується не довше ніж 3 міс після перенесеного захворювання, і хронічним (понад 3 міс).

Діагностика сальмонельозу включає бактеріологічне дослідження крові хворого, калу, сечі, блювотиння, промивних вод, залишків їжі. Посіви роблять на щільні диференціальні середовища (вісмут — сульфіт агар, середовища Ендо, Плоскірєва) і середовища збагачення. Можна також використати жовчний і звичайний м'ясо-пептонний бульйон.

З серологічних методів діагностики частіше використовують РНГА з груповим сальмонельозним діагностикумом і РА (Відаля) з парними сироватками крові, які беруть наприкінці 1-го тижня і через 7–10 днів. Вдруге кров забирають, як правило, після стаціонарного лікування, тобто в КІЗі. Мінімальний діагностичний титр — 1:160. Переконливішим є зростання титру антитіл у динаміці хвороби. Частота позитивних результатів досягає 75% і більше. З метою експрес-діагностики в останні роки застосовують імунофлюоресцентний метод і реакцію коаглютинації.

Лікування .

При гастроінтестинальній формі треба якомога раніше промити шлунок і кишки перевареною водою (краще ізотонічним розчином хлориду натрію), після чого ввести всередину який-небудь сорбент (мікросферичне активоване вугілля, ентеродез або ентеросорб) і дати тепле пиття. Для відновлення водно-сольової рівноваги - глюкосолу або регідрону. Оральну регідратацію цими засобами проводять у два етапи. - Перший етап передбачає корекцію водно-сольового дефіциту, що є на момент лікування (у перші 4–6 год),

- другий — поповнення втрат води і солей, що продовжуються. Для первинної регідратації дорослому потрібно 2–3 л розчину, дитині — 50 мл на 1 кг маси тіла.

При вираженій дегідратації проводять інфузійну терапію (трисоль, дисоль, лактасоль, квартасоль, 5% розчин глюкози тощо) в умовах стаціонару. При дуже важких формах, глюкокортикоїди (преднізолон 60–90 мг, гідрокортизон 125–250 мг), поліглюкін, реополіглюкін, гемодез внутрішньовенне. Призначають хлорид кальцію, димедрол.

При тривалому проносі (понад 2 доби), при тифоподібній і септичній формах доцільно застосовувати етіотропну терапію: препарати нітрофуранового (фурагін, фуразолідон) або оксихінолінового ряду (ентеросептол, мексаформ), антибіотики (левоміцетин, мономіцин, або канаміцин). Однак хіміотерапевтичні препарати малоефективні. У комплексному лікуванні великого значення надають стимулюючим засобам (метилурацил, індометацин). Дієта має бути механічно щадною, в перші дні показане вживання великої кількості рідини.

Виписати зі стаціонара можна після повного клінічного одужання, не чекаючи результатів контрольного бактеріологічного дослідження калу і сечі. Останнє роблять через 2–3 дні після закінчення етіотропної терапії. Працівникам харчових підприємств і особам, які прирівняні до них, роблять дворазове (з перервою 1–2 дні) дослідження випорожнень і одноразове — жовчі. Якщо висіяли сальмонели, спостереження (і при потребі — лікування) здійснюють амбулаторно.

Осіб, які перенесли гострі форми хвороби, після одужання допускають до роботи. Бактеріоносіїв, які працюють на харчових підприємствах, до роботи за фахом не допускають, їх лікують ампіциліном або неграмом.

Профілактика.

В епідемічному осередку, за яким спостерігають протягом 1 тиж, виявляють і знешкоджують джерело інфекції, проводять бактеріологічне дослідження харчових продуктів і осіб, котрі їх приготували і спожили. Після госпіталізації хворого роблять заключну дезінфекцію, якщо ж він залишився вдома — поточну.

23. Еширихіози у дітей. Етіологія. Клінічні особливості у дітей різних вікових груп залежно від збудника. Лікування, Профілактика.

Ешерихіоз (син. колі-інфекція) - гостра інфекційна хвороба, яка викликається патогенними кишковими паличками і характеризується синдромом гастроентериту або гастроентероколіту та порушенням водно-електролітного обміну.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є людина (частіше - хвора, рідше - бактеріоносій), котра виділяє з калом патогенні кишкові палички, які належать до роду Escherichia coli . Джерелом інфекції інколи можуть бути тварини і птахи (переважно для осіб, які професійно пов'язані з тваринництвом). За О-антигеном і особливостями клініки хвороби, яку ешерихії викликають, вони поділяються на 4 підгрупи: ентероінвазивні ентеропатогенні ентеротоксигенні ентеро-геморагічну, що викликає гемоколіт. Механізм передачі - фекально-оральний. В дитячих колективах інфекція розповсюджується через іграшки, предмети догляду, руки персоналу. Після перенесеної інфекції залишається нестійкий типоспецифічний імунітет.

Клініка. Інкубаційний період триває 2-6 днів, зрідка - довше. Ентероінвазивні кишкові палички викликають хворобу, що нагадує дизентерію. Початок гострий з підвищення температури тіла до 37,5-39 °С, болю голови, слабості, болю в нижній частині живота. Нудота та блювання бувають рідко. Частота стільця до 10 разів на добу, кал рідкий, з домішками прозорого слизу, іноді прожилків крові. При дуже важкому перебігу хвороби випорожнення втрачають вигляд калу, містять велику кількість слизу і крові. Шкірні покриви бліді, сухі. Язик вологий, вкритий білим або сірим нальотом. Пульс частий. Живіт здутий, м'який. Кишечник бурчить, товста кишка ущільнена, спазмована, болюча при пальпації, особливо в дистальному відділі. Через 1-2 дні температура тіла знижується до норми, а ще через 2-3 дні нормалізується стілець, хоча спазм і болючість товстої кишки тримається довше.

холероподібний ешерихіоз. Основним в клініці є синдром гастроентериту. Захворювання супроводжується кількаразовим блюванням, гострим болем в епігастрії. Зразу ж з'являється частий водянистий стілець без патологічних домішок. Температура тіла не підвищується. Видужання наступає протягом тижня.

Ряд ентеропатогенних кишкових паличок викликають захворювання за типом харчової токсикоінфекції. Інкубаційний період скорочується до 2-8 год. Характерними є раптове підвищення температури, мерзлякуватість, біль голови, запаморочення, нудота, блювання (1-2 рази), виражений біль в животі (переважно в навколопупковій ділянці). Швидко приєднується пронос, частота стільця З-10 разів на добу. Видужання через 4-5 днів.

Клінічні особливості у дітей різних вікових

У маленьких дітей хвороба починається, як правило, поступово, з проносу. Випорожнення рясні, водянисті, бризкаючі, безбарвні або жовтого чи оранжевого кольору, з помірними домішками слизу. Протягом декількох днів зростають симптоми інтоксикації. З першого дня спостерігається нечасте блювання. При легкому перебігу хвороби стан майже не порушений. Форма середньої важкості характеризується гарячкою, неспокоєм, значним проносом, здуттям живота, відсутністю прибавки у масі тіла. При важкому перебігу виражені токсикоз і ексикоз, висока гарячка (39-40°С), повторне блювання, анорексія; дитина худне, розвиваються симптоми зневоднення - знижений тургор тканин, складки шкіри не розгладжуються, слизові оболонки сухі, очні яблука і тім'ячко западають. Шкіра бліда, тони серця глухі, артеріальний тиск знижений, олігурія.

ЗАК. В крові помірний нейтрофільний лейкоцитоз, паличко-ядерний зсув, незначний відносний моноцитоз, помірне збільшення ШОЕ. Копрограма вказує на наявність слизу, неперетравленої клітковини, лейкоцитів, рідше - еритроцитів. При ректороманоскопії знаходять катаральний, рідше - катарально-ерозивний або катарально-геморагічний проктосигмоїдит.

Лікування .

якомога раніше промити шлунок і кишки перевареною водою (краще ізотонічним розчином хлориду натрію), після чого ввести всередину який-небудь сорбент (мікросферичне активоване вугілля, ентеродез або ентеросорб) і дати тепле пиття. Для відновлення водно-сольової рівноваги - глюкосолу або регідрону. Оральну регідратацію цими засобами проводять у два етапи. - Перший етап передбачає корекцію водно-сольового дефіциту, що є на момент лікування (у перші 4–6 год),

- другий — поповнення втрат води і солей, що продовжуються. Для первинної регідратації дорослому потрібно 2–3 л розчину, дитині — 50 мл на 1 кг маси тіла.

При вираженій дегідратації проводять інфузійну терапію (трисоль, дисоль, лактасоль, квартасоль, 5% розчин глюкози тощо) в умовах стаціонару. При дуже важких формах, глюкокортикоїди (преднізолон 60–90 мг, гідрокортизон 125–250 мг), поліглюкін, реополіглюкін, гемодез внутрішньовенне. Призначають хлорид кальцію, димедрол.

При тривалому проносі (понад 2 доби), застосовують етіотропну терапію: препарати нітрофуранового (фурагін, фуразолідон) або оксихінолінового ряду (ентеросептол, мексаформ), антибіотики (левоміцетин, мономіцин, або канаміцин). Однак хіміотерапевтичні препарати малоефективні. У комплексному лікуванні великого значення надають стимулюючим засобам (метилурацил, індометацин). Дієта має бути механічно щадною, в перші дні показане вживання великої кількості рідини.

Осіб, які перенесли гострі форми хвороби, після одужання допускають до роботи. Бактеріоносіїв, які працюють на харчових підприємствах, до роботи за фахом не допускають, їх лікують ампіциліном або неграмом.

Профілактика. суворе дотримання санітарно-гігієнічного режиму в по¬логових будинках, відділеннях новонароджених, ясельних групах, бу¬динках дитини. профілактичною метою можна використовувати специфічний бактеріо¬фаг і бактерійні препарати типу лактобактерину і біфідумбактерину.

25. Псевдотуберкульоз. Епідеміологічні особливості у дітей. Патогенез. Клініка. Діагностика. Лікування, профілактика.

Псевдотуберкульоз (далекосхідна скарлатиноподібна лихоманка) – гостре інфекційне захворювання, яке викликається Yersinia pseudotuberculosis і характеризується вираженим поліморфізмом клінічних симптомів з перевагою токсико-алергічного синдрому, скарлатиноподібного висипу, ураженням шлунково-кишкового тракту, печінки, нерідко має затяжний рецидивуючий перебіг.

Клінічні форми псевдотуберкульозу:

Типові форми:

• скарлатиноподібна; абдомінальна; артралгічна; жовтянична; комбінована; генералізована (тифоподібна, мононуклеозоподібна); септична.

Атипові форми:

• катаральна; стерта; субклінічна.

За тяжкістю:

легка; середньотяжка; тяжка.

За перебігом:

гладкий; із загостреннями і рецидивами; із ускладненнями.