Статья III.Показання до обов’язкової вакцинації дітей проти грипу:

• діти з хронічними захворюваннями бронхо-легеневого тракту; діти з хворобами серця із зміненою гемодинамікою; діти з гемолітичними анеміями; діти з цукровим діабетом; діти, які отримують імуносупресивну терапію; діти з метаболічними захворюваннями; діти з хронічними захворюваннями нирок; діти, які отримують аспіринову терапію у зв’язку з ревматоїдним артритом, тощо; діти з ВІЛ-інфекцією; діти, які знаходяться у закритих дитячих установах.

Вакцина проти грипу повинна вводитися за 1-1,5 місяці до сезонного підйому захворюваності на грип (вересень-листопад).

Всім іншим особам вакцинація проти грипу може проводитися чи за виробничою необхідністю чи за бажанням.

12. Парагрипозна і респіраторно-синцитіальна інфекції у дітей. Особливості клінічних проявів. Лікування, профілактика.

Парагрип у дiтей.

Клiнiчнi прояви

Інкубаційний період 2-7 днів. Розвивається поступово чи гостро. Інтоксикація виражена слабо, t°C тіла субфебрильна. До найчастіших симптомів належать: нежить, грубий сухий кашель з "гавкаючим відтінком", біль у горлі. осиплість голосу, затрудненя дихання, серозні виділення з носа. Помірна гіперемія слизових. Може виникнути круп, а також бронхіоліт.

Лікування Тепле пиття, гірчичники. Відхаркуючі (лазолван, бромгексин, содові інгаляції). Кальцію глюконат. Дімедрол, літична суміш (0,1мл/кг/добу).

Респiраторно-синцитiальна iнфекцiя у дiтей.

Клiнiчнi прояви

Інкубаційний період 3-7 днів. Чхання, утруднення носового дихання, риніт зі значними слизистими або гнійними виділеннями, кашель, помірна гіперемія та набухання слизової оболонки зіва. t°C тіла субфебрильна. У немовлят може приєд-натися бронхіт з астматичним компонентом і бронхіоліт.

Лікування

Призначають лише загальноукріплюючу терапію. Інтерферон у ніс. Еуфілін при наявності бронхообструктивного синдрому.

Профілактика

• римантадин,

• арбідол,

14. Аденовірусна інфекція. Шляхи передачі. Особливості перебігу у дітей раннього віку. Лікування. Профілактика.

ГРВІ - це гострі вірусні хвороби з групи інфекцій дихальних шляхів, які супроводжуються помірною загальною інтоксикацією і ураженням дихальних шляхів, кон'юнктив та лімфатичних вузлів. їх спричинюють різні серовари аденовірусів (містять ДНК).

Джерело інфекції - хвора людина або вірусоносій.

Механізм передачі - повітряно- краплинний чи аліментарний.

Клініка

Інкубаційний період 1-14 днів. Початок гострий: озноб, головний біль. гарячка, їїапетиту. Однак явища токсикозу вираженії незначно, t°С тіла субфебрильна. Виражений нежить. На шкірі розеольозна або папульозна висипка. Помірна поліаденопатія. Найбільш типовою є фаринго-кон'юнктивальна гарячка, нежить; у зіві значна гіперемія; набряк обличчя і повік; сльозотеча; гіперемія склер та кон'юктив. На 3-4 день хвороби на кон'юктиві щільні жовтувато-білі плівки; яскрава ін'єкція судин склер.

Особливості у дітей раннього віку

Протікає з майже відсутньою інтоксикацією. Зате виражені: крововиливи в склеру, керато-кон'юктивіт, лімфаденопатія; часті розлади кишківника. Пневмонія, що виникає з перших днів і характеризується некротичними змінами. Тривалий перебіг.

ЛІКУВАННЯ:

1. Базисна терапія.

ліжковий режим до нормалізації температури; молочно-рослинну, збагачену вітамінами дієту; вживання великої кількості рідини, включаючи чай з лимоном, малиною, лужні мінеральні води, соки, морси тощо; при закладенні носу у дітей до 6 місяців зволожують слизову оболонку носа фізіологічним розчином натрію хлориду. Дітям старше 6 місяців можна призначати судинозвужувальні дитячі краплі для носа, але застосовувати їх не довше 3 днів; при сухому, болісному кашлі призначають протикашльові засоби (декстраметорфан та ін.); при вологому кашлі з важким виділенням харкотиння – муколітичні препарати (амброксол, ацетилцистеїн, гвайфенозин тощо); при довготривалому кашлі – грудні збори (корінь алтея, лист мати-й-мачухи, соснові бруньки та ін.); температуру тіла необхідно знижувати, коли вона перевищує 38,5-39 град.С. Але дітям віком до 2 місяців, а також з перинатальною енцефалопатією, судомами в анамнезі та важким захворюванням серця треба постійно проводити контроль гарячки, не допускати підвищення температури тіла вище 38 град.С. Призначають антипіретики у вікових дозах (парацетамол, ібупрофен тощо). Дітям до 12 років протипоказане застосування ацетилсаліцилової кислоти з метою зниження температури.

2. Противірусна терапія.

• можливе застосування арбідолу, тілорону, інозину, пранобексу.

3. Синдромальна терапія: бронхіоліт; гостра дихальна недостатність; серцева недостатність.

Профілактика ГРВІ:

Для профілактики гострих респіраторних вірусних захворювань можна викор.арбідол, рекомбінантні - інтерферони для назального введення, рослинні адаптогени (ехіноцея, елеутерокок та інші) в комбінації з полівітамінами, під час контакту з хворим показане використання марлевих респіраторів, часте миття рук, полоскання рота та горла.

11. Ангіни у дітей. Етіологічні особливості залежно від віку. Клініка, Діагностика. Дифереціальна діагностика. Лікування. Тактика ведення хворих на ангіни вдома.

Ангiни у дiтей. Тактика ведення хворих на ангiни вдома. Лiкування. Профiлактика.

Ангіна - називають гостре запальне інфекційне захворювання організму, при якому в мигдаликах глотки виникають місцеві гострозапальні явища.

Етіологія У 4/5 збудником є ї-гемолітичний стрептокок, а в 1/5 стрептокок + стафілокок. Інкубаційний період: до 2 діб. Початок гострий, головний біль. їt°C тіла, ломота в суглобах, озноб; водночас: біль у горлі -спочатку при ковтанні, а згодом постійний. регіонарних лімфовузлів, їх болючість; обличчя гіперемійоване, часто герпес.

Катаральна ангіна : гіперемія і набряк мигдаликів, піднебінних дужок та язичка.

Фолікулярна : нагноєння лімфатичних фолікулів на поверхні мигдаликів, про що свідчать виникненя дещо піднятих субепітеліальних абсцесів жовто-білого кольору.

Лакунарна : в лакунах піднебінних мигдаликів накопичується гній у вигляді жовто-білих пробок або нальоту.

Некротично-виразкова : на мигдаликах некротичні ділянки темно-сірого кольору, після відшарування утворюється глибокий дефект слизової з бугристим дном. Може уражатись серцево-судинна система: тахікардія, приглушення тонів, їАТ, на ЕКГ: гіпоксія міокарда, токсичні зміни нирок:мікрогематурія, протеїнурія.

Ангіна Симановського-Плаута-Венсмана (викликається Вас. fusiforмis & Sp. buccalis). Для неї характерно: слабкі явища інтоксикації та розвиток однобічного некротично-виразкового тонзиліту: на фоні незначної гіперемії і набряку мигдалика: сірувато-білий наліт.що легко знімається шпателем, відкриваючи кровоточиву виразку з гладким дном. Триває хвороба 7-10 днів.

Грибкова ангіна

У дітей раннього віку на тлі зниженої опірності організму буває грибкова ангіна, викликана дріжжеподібними грибками. Іноді це захворювання супроводжується порушенням балансу мікрофлори кишечника, що здебільшого виникає в результаті нераціонального застосування антибіотиків. На гіперемійованому (червоному) піднебінному мигдалику звичайно з'являються білуваті нальоти у виді острівців. Грибкова ангіна частіше буває взимку і восени. Усі симптоми хвороби ті ж, що й при фолікулярній та лакунарній ангінах (гострий початок, підвищення температури тощо).

Дифтерійна ангіна

Підвищеної уваги вимагає саме ця форма ангіни. Дифтерія - заразне інфекційне захворювання. Дуже сприйнятливі до неї діти від одного до п'яти років. Викликає хворобу дифтерійна паличка. Зі струменем зараженого повітря збудники потрапляють на слизову оболонку ротової порожнини, зіву, носа і тут, у сприятливому для них середовищі, розмножуються й починають виділяти сильну отруту - токсини. Отрута швидко розноситься з плином крові по всьому організмі. Особливо руйнівний вплив мають дифтерійні токсини на нервову систему, серце, нирки. Якщо дифтерійні палички потрапляють на слизові оболонки малюків із достатнім імунітетом до захворювання, у яких здоровий і загартований організм, то такі діти, не хворіючи на дифтерію, стають бацилоносіями. Вони, як і хворі, можуть передавати захворювання іншим.

Лікування : Етіотропна терапія: пеніцилін, оксацилін; наприкінці біцилін-1 (600000 ОД), еритроміцин. Полоскання зіву 2% содою,напаром звіробою, шавлії, ромашки. Антигістамінні. Полівітаміни. УВЧ на ділянку шиї. Багато пиття.

Тактика ведення хворих на ангiни вдома.

Активне диспансерне спостереження (огляд лікаря не рідше 1разу/тиждень).

Профілактика . Хворих ізолюють до видужання. Санація носіїв стрептококів. Приміщення з хворим дезинфікують. При груповому спалаху їпрофілактичне введення біциліну.

12. Менінгококова інфекція. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми.; Клінічна картина менінгококового менінгіту. Особливості перебігу у дітей 1-го року життя.

Менінгококова інфекція – антропонозна гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка викликається менінгококом і характеризується клінічним поліморфізмом від назофарингіту і простого носійства до генералізованих форм – гнійного менінгіту, менінгоенцефаліту і менінгококцемії.

Джерело інфекції хвора людина і носії. При назофа-рингіті заразні 3-4 неділі.

Механізм передачі повітряно-крапельний. Максимум захворювання на лютий-квітень.

Патогенез

Ворота інфекції - носоглоткаї менінго-кокцеміяї ураження ендотелію судинїї потрапляння у судинне сплетення й епендиму шлуночківїураження судинної оболонки очейїїпоширення периваскулярними просторами у головний мозокїмозкова гіпертензіяїзміщення головного мозку вздовж церебральної осі защемлення довгастого мозку з паралічем центрів дихання й судинного шок.

Клінічні форми

Розрізняють локалізовані та генералізовані форми менінгококової інфекції. До локалізованих відносять здорове бактеріоносійство та менінгококовий назофарингіт, до генералізованих - менінгококцемію (сепсис), менінгіт, менінгоенцефаліт.

Клініка (менінгококовий менінгіт) розвивається гостро, самостійно або у поєднанні з менінгококцемією, ринофаринптом. Температура тіла підвищується до 39 °С та більше, з'являються нестерпний головний біль, повторне блювання. Характерною є гіперестезія шкіри та підвищена чутливість до світлових подразників. З'являються і швидко наростають симптоми подразнення мозкових оболонок ригідність м'язів потилиці, позитивні симптоми Керніга та Брудзінського. У тяжких випадках спостерігається типова менінгеальна поза: хворий лежить на боці із закиненою головою і підтягнутими до запалого живота колінами.

Особливості перебігу у дітей 1-го року життя.

У дітей грудного віку спостерігається напруженість та випинання переднього тім'ячка. При діагностичній спинномозковій пункції ліквор витікає під підвищеним тиском, каламутний. У деяких випадках менінгококовий менінгіт поєднується з ознаками ураження речовини мозку — менінгококовий менінгоенцефаліт. Відмічається порушення свідомості різного ступеня (оглушеність, сопор, кома), з'являються психічні розлади (галюцинації, делірій тощо), судороги, парези, паралічі, гіперкінези та інші симптоми.

13. Менінгококцемія, клінічна картина. Лабораторна діагностика. Основні принципи лікування. Профілактика. Невідкладні стани при менінгококовій інфекції (інфекційно-токсичний шок, набряк мозку), діагностика, лікування на догоспітальному етапі і в стаціонарі.

Менінгококцемія - генералізован форма менінгококової інфекції.

Клініка.

Менінгококцемія характеризується гострим початком, гарячкою, типовим висипанням. Часто уражуються суглоби (артрит)] та судинна оболонка очей (ірит, іридоцикліт). Висип при менінгококцемії на ранніх етапах хвороби може бути розеольозним, але найчастіше з самого початку він геморагічний: від точкових петехій до значних крововиливів у товщу шкіри. Великі елементи висипу мають неправильну «зірчасту» форму. Висип локалізується переважно на сідницях, нижніх кінцівках. Значно менше елементів висипу є на верхній частині тулуба, руках та обличчі. У багатьох випадках менінгококцемія ускладнюється недостатністю надниркових залоз, що клінічно проявляється судинною недостатністю: зниженням артеріального тиску та температури тіла (іноді до субнормальних чисел), ціанозом, появою прижиттєвих трупних плям.

Лабораторна діагностика

1) клінічної симптоматики хвороби. 2) спинномозкова діагностична пункція: ліквор каламутний, вміст білка підвищений, різко підвищеним є цитоз (з 3—7 клітин на 1 мм3 до тисячі — десятків тисяч). Цитоз нейтрофільний. У нейтрофілах та за їхніми межами при бактеріоскопії осаду ліквору виявляють грамнегативні диплококи (менінгококи). Завдяки бактеріологічному дослідженню можна зробити заключне етіологічне розшифрування хвороби: менінгокок можна виділити з крові, ліквору, елементів висипу, слизу носоглотки. 3) серологічні реакції.

ЗАК: нейтрофільний лейкоцитоз або гіперлейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ.

ЛІКУВАННЯ: Догоспітальний етап лікування:

1. Забезпечення венозного доступу.

2. Антибактеріальна терапія – левоміцетін сукцинат натрію по 25мг/кг (разова доза) в/в.

3. Глюкокортикоїди – преднізолон, гідрокортизон або дексазон по 2-3мг/кг по преднізолону – без ІТШ, 5 мг/кг - при ІТШ І ступеню, 10 мг/кг – при ІТШ ІІ ступеню, 15-20 мг/кг – при ІТШ ІІІ ступеню.

4. Інфузійна терапія сольовими розчинами або реополіглюкіном для стабілізації ОЦК.

5. Інотропи (допамін) – для підтримки гемодинаміки.

Госпітальний етап лікування:

1. Антибактеріальна терапія: при наявності ІТШ препарат вибору - левоміцетин сукцинат в дозі 100мг/кг/добу, при виведенні хворого з ІТШ призначають пеніцилін 200 мг/кг/добу, або цефалоспорини третьої генерації – цефатоксим 100-200мг/кг/добу, цефтриаксон 100мг/кг/добу.