59 Питання: Визначте основні напрямки національно-визвольного руху в Україні в період першої буржуазної демократичної революції в Росії.

Українська революція 1917-1918 рр. охоплювала всі українські землі і була продуктом розпаду двох імперій, які перебували у стані війни одна з одною.

Революція почалася в Петрограді з масових мітингів, присвячених міжнародному жіночому дню 8 березня. Повсталі створили 12 березня Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів.

Одночасно з Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів виник парламентський політичний центр – Тимчасовий комітет Державної Думи. 15 березня, коли Микола ІІ змушений був зректися влади, комітет утворив Тимчасовий уряд з представлених у парламенті партій – здебільшого кадетів та октябристів.

17 березня був утворений представницький орган українських громадських організацій – Українська Центральна Рада (УЦР). 20 березня було обрано провід УЦР на чолі з М. Грушевським.

За мету УЦР ставило, щоб цей орган представляв інтереси всього українського народу.

У перших відозвах до українського народу кінцева мета національно-визвольного руху або замовчувалася, або ставилася у прихованій формі: готуватися до Установчих зборів, на яких домагатись автономії України в перебудованій на федеративних засадах Росії. Національна програма визначалася в переважно культурницькій площині: закладати українські школи і просвітницькі організації, гуртуватися в культурні й економічні спілки, підтримувати українську пресу.

Політика в Україні в 1917р. була надзвичайно різноманітна. За мандати в Установчі збори і в органи влади всіх рівнів боролися десятки загальноросійських, українських, єврейських, польських та інших політичних партій.

Утворилася Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою.

На відміну від УСДРП, яка була створена ще у 1905 р., але потім вщент розгромлена, Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) виникла вперше. На чолі її стояла студентська молодь: М. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Северюк, П. Христюк та ін. Саме до цієї партії як найбільш масової приєднався Михайло Грушевський.

60 Розкрийте суть української проблеми напередодні і під час і світової війни.

Напередодні Першої світової війни

Українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Бони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині. Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

Українські землі в роки першої світової війни

Реалізація аграрних реформ була перервана Першою світовою війною, що спалахнула у 1914 р.. Ця війна виросла із протиріч двох угруповань європейських держав, які змагалися за розділ і перерозподіл світу. Чільне місце у планах ворогуючих блоків відводилось українським землям. Царська Росія намагалася посилити свій вплив на Балканах, для чого необхідно було добитися ослаблення Австро-Угорщини шляхом відторгнення від неї Галичини та Буковини. Австро-Угорщина не тільки наполягала на збереженні свого панування на цих територіях, а й обґрунтовувала, необхідність включення до свого складу Волині та Поділля. З українськими землями були пов'язані інтереси великих німецьких промислових монополій, які розраховували значно ослабити Росію відторгненням від неї українських земель і включення їх до складу Німеччини. На приєднання українських земель Бессарабії й частини Буковини за сприятливими для себе умовами розвитку війскового конфлікту розраховувала Румунія. Усе це призвело до того, що в урядових колах обох угрупувань під постійним контролем перебувало так зване українське питання. Для чого робилися, спроби спровакувати і всіляко підтримати сепаратистські настрої у протилежному таборі для ослаблення потенційного противника. Уже з самого початку Першої світової війни, яка з боку обох ворогуючих таборів вважається Імперіалістичною, несправедливою, загарбницькою, державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту, а українські землі стали плацдармом кровопролитних боїв упродовж кількох років. В арміях обох сторін було чимало українців. Кілька мільйонів їх було мобілізовано до лав російської армії, а понад 250 тис. українців, а також кілька тисяч українських січових стрільців воювали на боці австро-німецького блоку. На 450-кілометровому фронті розгорнулася одна з найбільших у Першій світовій війні Галицька битва(18 серпня-21вересня1914р.) за участю з обох боків понад 1,5 млн солдатів і офіцерів. Вона була успішною для Росії. Із завойованих нею територій було утворено чотири губернії, об'єднаних у військове генерал-губернаторство. До спеціально створеного табору було кинуто ЗО тис. українофілів і русофілів . Під час відступу австрійська армія вдалася до репресій щодо українського населення, запідозрюваного у симпатіях до Росії. Після приходу в Галичину російських військ почалося переслідування прибічників Австро-Угорщини і уніатського духовенства. Навесні-влітку 1915 р. австро-угорські війська внаслідок масштабного контрнаступу повернули більшу частину втраченої території. Почалися нові репресії проти мирного населення, особливо тих, хто з різних причин співпрацював з російською адміністрацією. Після брусилівського прориву навесні 1916р. Росія знову захопила Галичину і Волинь, і події почали розвиватися за відомим сценарієм. Тим часом війна суттєво підірвала продуктивні сили. В Україні у 1914-1916 рр. закрилося понад 1400 підприємств , значно скоротилися посівні площі, на 200 млн пудів знизився збір зерна порівняно з 1913 р. Війна, таким чином, не тільки не виправдала сподівань царизму на зміцнення свого панування та нові територіальні придбання, а навпаки, значно прискорила його загибель. Початок XX ст. у житті українського народу насичений подіями-великої історичної ваги. Національно-визвольний рух піднявся на новий щабель розвитку. На його стан, а також на зміцнення робітничого і соціал-демократичного руху безпосередній вплив справили демократична революція у Росії та Перша світова війна.