80/ Розкажіть, що спричинило до нової хвилі української політичної еміграції у 20-х рр. Хх ст. Охарактеризуйте політику керівництва срср та радянської України щодо української інтелігенції.

В історії формування сучасної української діаспори простежуються чотири хвилі масового переселенського руху з України. Другий масовий відтік частини населення за межі своєї батьківщини припадає на період між двома світовими війнами і був викликаний як соціально-економічними, так і політичними обставинами.

Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Після перших доволі масових хвиль повернення емігрантів на батьківщину вимоги до потенційних репатріантів з боку відповідних органів значно посуворішали. Радянській владі було на шкоду велике скупчення емігрантів за кордоном, але коли більшість з них повернулись в Україну та змушені були пристосовуватись до більшовицького устрою, вони теж могли становити загрозу у зв’язку із своїми національно-свідомими поглядами. З другої половини 20-х років більшість з тих, хто повертався, піддавались арештам та численним допитам. А на рубежі 20–30-х років ХХ ст. − сталінському терору.

Роки 1919–1924 так і увійшли в історію міжвоєнної політичної еміграції як таборовий період − найважчий щодо матеріальних умов життя та морально-психологічного стану інтернованих. Табори на території Польщі проіснували до середини 1924 р. Оскільки достовірної інформації про чисельність політичних емігрантів немає, можна лише приблизно підрахувати їхню кількість − 30 тис. осіб станом на 1 жовтня 1923 року Значна частина політичних емігрантів перебувала на територіях Румунії та Чехословаччини.

Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 1920-ті рр., отримала назву українізації або коренізації. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Відсутність фінансування, нестача освітянських та наукових кадрів, класовий підхід до працівників освіти та науки. Інтелегенція була під суворим контролем партії, вводилася цензура. Здійснювалися перевірки щодо приналежності до партії та правлячої ідеології.

41. Проаналізуйте позиції і конкретні прояви діяльності представників радикальної та поміркованої течій в українському козацтві. Чому в 20-30 рр. Хvіі ст. Посилився козацький радикалізм.

Приклад поміркованої течії - Діяльність гетьмана П.Сагайдачного, що не бажала йти на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою. Михайло Дорошенко - укладено мировий договір: число реєстрових козаків, яким уряд мав видавати платню, встановлено на 6 000, а решта козаків повинна була залишити військо і піддатися знову під владу панів. Здебільшого вони пішли на Запоріжжя, де утворювався центр незалежного козацтва. Запорозькі козаки вели переговори з Москвою, західні ми державами, воювали з Кримом та Туреччиною

Приклад радикальної: Після Хотинської війни (1620-1621 pp.), яка принесла славу українським козакам, польський уряд не виконав даних козакам обіцянок, не виплатив їм належну платню, зменшив реєстр. Польський уряд прагнув перетворити козаків, яких не було в реєстрі, у залежних селян. Польська шляхта за підтримки уряду порушувала майнові права українських феодалів, у тому числі гетьманів, незаконно захоплювала їхні володіння. У 20-30-і pp. XVII ст. Україною прокотилася хвиля козацьких повстань. Вони мали такі загальні причини:

- швидке зростання магнатського землеволодіння. (Магнати намагалися захопити землі, що належали козакам, у напрямку на південь України поширювалися фільварки – великі магнатські землеволодіння, на яких використовувалася праця селян-кріпаків. Збіжжя, що вирощували у фільварках, експортувалося на європейський ринок;)

- збільшення панщини до 3-6 днів на тиждень, що викликало збільшення втікачів на Січ;

- переслідування православних міщан, які повинні були відбувати найрізноманітніші повинності, зокрема й панщину.

Все це викликало масове покозачення, тобто радикальні прояви з боку населення.

У 1630-1631 pp. на Переяславщині спалахнуло повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила), що закінчилося підписанням Куруківської угоди з поляками, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тисяч. Значною перемогою українців стало прийняття польським сеймом «Статей для заспокоєння народу руського», за якими розширювалися права православних, відновлено права православної церкви. Однак щоб перешкодити зв'язкам повстанців з Запоріжжям, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, однак у 1635 р. козаки на чолі з І. Сулимою зруйнували її.

Повстання призвели до Нац -Визв війни БХ.