77.Яке місце, на вашу думку, належало махновському руху у подіях громадянської війни? Чим він відрізнявся від інших селянсько-повстанських виступів 1919 –1920 рр.?

Нестор Махно – український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні. У 1906 р. став членом анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”, яка діяла на Катеринославщині. У 1917 р., повернувшись з ув’язнення, розгорнув широку діяльність як політик. Створив місцеву адміністрацію, що провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітню плату робітникам.Створена 1918 р. анархістська організація “Набат”, висунула лозунг проведення “третьої соціальної революції”. Махно відстоював ідею життя трудівників на основі безпартійності і безвладдя. Н.Махно намагався стати третьою силою поряд з Директорією і більшовиками.

Спроба більшовиків втілити політику “воєнного комунізму” привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У червні 1919 р. Махно, об’єднавшись з армією М.Григор’єва, відкрито виступав проти радянської влади. Проти махновців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. під час наступу військ Врангеля у вересні-жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками. Після розгрому військ Врангеля радянське командування розпочало ліквідацію частин махновських військ.

Основні етапи махновського руху

Літо-осінь 1918 р. – селянські повстання проти гетьманату П.Скоропадського.

Початок 1919 р. – боротьба разом з Червоною армією проти Директорії.

Весна – осінь 1919 р. – боротьба з білогвардійськими військами, розрив з більшовиками, організація повстанських загонів у тилу денікінців.

Вересень – листопад 1920 р. – підписання у Старобільську угоди, згідно з якою Махно обіцяв припинити збройну боротьбу проти радянської влади. Спільна з Червоною армією боротьба проти Врангеля.

Листопад – грудень 1920 р. – боротьба радянської влади проти махновців, остаточний розгром махновського руху.

79. Розкрийте особливості впровадження непу в Україні (зміна віх і лібералізація національної політики; проблема українізації).

Нова економічна політика (неп) – економічна політика більшовиків в Ук. в 1921-28 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Особливості непу в Ук.:

• Неп в Ук. був запроваджений пізніше ніж у Росії (1922);

• Висока ставка продподатку;

• Застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;

• Введення непу в умовах голоду 1921-23 рр., що відсунуло нормалізацію становища в сільській місцевості на рік – півтора;

• Широка підтримка укр.. населенням заходів непу

Результати непу:

• Зростання господарчої ініціативи, зацікавленості у результатах праці, що призвело до підвищення продуктивності праці;

• Швидкі темпи відбудови народного господарства країни;

• Зростання життєвого рівня населення;

• Конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою, незмінність авторитарного характеру політичної системи породжували сумніви щодо тривалості непу.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації.

Складові українізації:

• Підготовка та залучення кадрів із представників укр.. національності до партійних і державних органів та установ;

• Запровадження в усіх установах та навчальних закладах укр.. мови;

• Видання газет, журналів, книжок укр.. мовою;

• Усебічний розвиток укр.. культурою і партійне керівництво нею.

Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих підприємств, трестів, російське та русифіковане укр.. міщанство, пролетаріат, інтелігенція (зокрема М. Горький, А. Луначарський), священики Російської православної церкви.