3. Адміністративно-правове регулювання у галузі підприємництва

Конституція гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42). Підприємницька діяльність суб’єктів господарювання в Україні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядом норматив­но правових актів інших галузей права. Законодавство закріплює економіко правові основи підприємництва, зокрема статус суб'єктів підприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.

При визначенні поняття "підприємництво" прийнято вихо­дити саме з його теоретико-економічної основи, яка пояснює його суть та призначення. Таким чином, сучасне публічне адміністрування підприємництва, у широкому його розумінні, поєднує економічну і політичну основу, рівень техніки й технології, морально-психологічний стан суспільства, його цін­ності зі станом юриспруденції в країні.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяль­ності — це заснована на нормах законодавства форма державного впливу на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов підприємницької діяльності фізич­них та юридичних осіб, що забезпечується можливістю засто­сування правових санкцій при порушенні зазначених правил.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності необхідне як додатковий до системи саморегулю­вання ринку механізм, спрямований на коригування економічної поведінки в інтересах суспільства.

ГК містить основні положення щодо державно-правового регулювання підприємницької діяльності. Так, глава 2 ГК ви­значає основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання. Окремими сферами державного регулювання підприємництва є: банківська діяль­ність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринок цінних паперів; страхова діяльність; якість про­дукції, робіт та послуг тощо.

ГК розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Так, ч. 1 ст. З ГК визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як правова категорія підприємництво отримало визначення у ст. 42 ГК, відповідно до якої підприємництво — це самос­тійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (під­приємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Для характеристики підприємництва як об’єкта адміністра­тивно-правового регулювання важливим є визначення його родової та видової належності, його класифікація. Сучасне адмі­ністративне право розглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих суб’єктів. За колом суб’єктів під­приємництво поділяють на: індивідуальне (колективне) підпри­ємництво громадян (фізичних осіб); підприємництво юридичної особи. За правовим статусом "підприємця”: підприємництво власника; підприємництво посередника; делеговане підприєм­ництво. За роллю у суспільному виробництві: виробниче (про­мислове); комерційне (торговельне); фінансове. За розміром (масштабом): мале; середнє; велике.

Також існують й багато інших класифікацій підприємництва, які у сукупності відображають систему об’єктів державно-право­вого впливу на економічну сферу.

Відповідно до ст. 12 ГК держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різно­манітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого в тому числі адміністра­тивно-правового впливу держави на діяльність суб’єктів госпо­дарювання є: державне замовлення; ліцензування, квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів адміністративно-правового регулювання господарської діяль­ності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприєм­ництво, встановлюються Конституцією та законами України.

Важливе значення під час здійснення державного регулю­вання підприємницької діяльності має державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (державна регуля­торна політика), яка відповідно до Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання госпо­дарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття еко­номічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, змен­шення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встанов­лені Конституцією та законами України.

Принципами державної регуляторної політики є: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Регуляторним актом як одним із найважливіших важелів впливу є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господа­рювання. Регуляторний акт — це прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосову­ється неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який (або окремі положення якого) спрямований на правове регулю­вання господарських відносин, а також адміністративних від­носин між регуляторними органами або іншими органами державної влади га суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

До регуляторної діяльності віднесено й інші види діяльності державних регуляторних органів у галузі економіки, підпри­ємництва та промисловості, але ці види діяльності регулюються відповідними нормативно-правовими актами. До таких видів належить здійснення регуляторної діяльності, пов’язаної з прийняттям:

1. постанов Верховної Ради України;

2. актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спря­мовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 ч. 1 ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта;

3. актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії;

4. стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів уста­леної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у перед­бачених законом випадках обов’язковий характер, встановлю­ють вимоги до суб’єктів господарювання щодо проведення обов’язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випро­бувань тощо за допомогою третіх осіб;

5. санітарних норм, державних норм і правил у сфері місто­будування, у тому числі державних будівельних норм, держав­них норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загально­державних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих норма­тивних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, технологічних регламентів виготовлення лікарською засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб’єктів господарювання щодо проведення обов’язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб;

6. актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголо­шення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації;

7. актів, що містять державну таємницю України;

8. актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та ін­дивідуально-конкретні приписи;

9. актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань рішення органів, які є вищестоящими щодо органів, які приймають ці акти.

Центральні органи виконавчої влади та їх територіальні ор­гани та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них законом повноважень у здійсненні держав­ної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.

Вчені-юристи, які вивчали проблеми адміністративно-право­вого регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності акцентували увагу на необхідності розв’язання проблеми визначення міри і ступеню державного втручання в цю сферу. З цією метою розроблялись, зокрема, пропозиції про вико­ристання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання:

• відкритість формування державної політики щодо під­тримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження ін­тересів усіх заінтересованих сторін, використання механізмів зворотного зв’язку;

• гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм дер­жавної підтримки національного підприємництва;

• урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональному рівні;

• спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу;

• обов’язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетних асигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності;

• координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях;

• використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, які перебувають у державній власності, як дже­рела ресурсного забезпечення малого і середнього бізнесу;

• покращення системи обліку і державної статистики під­приємництва;

• узгодженість і несуперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності;

• організація систематичних наукових досліджень та ефек­тивної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулю­вання підприємницької діяльності в Україні.

Адміністративно-правове регулювання у сфері підприємництва забезпечується наступними засобами державного впливу: