2. Бентос і перифітон.

Бентосні організми мешкають на поверхні грунту і в його товщі, у відповідності з чим населення дна підрозділяють на епі- та ендобентос. За тим же принципом виділяють представників епі- та інфауни.

За ступенем рухливості розрізняють фрми бродячі, або вагільні (краби, осьминоги, морські зірки тощо), седентарні, що нерухомо лежать на грунті (деякі молюски, морські їжаки), та прикріплені, або сесильні (губки, моховатки, коралові поліпи).

За розмірними ознаками виділяють організми макро-, мезо- і мікробентосу. До мезобентосу відносять форми розміром 0,1-2,0 мм, до макробентосу – крупніші, до мікробентосу – дрібніші. Виділяють евмікробентос (дорослі організми з граничним розміром 0,1 мм) та псевдомікробентос (розміром до 0,1 мм на личинкових стадіях). За тим же принципом мезобентос поділяють на евмезобентос та псевдомезобентос.

Терміном «перифітон» А.Л.Бенінг назвав у 1928 р. населення субстратів, що вводяться у воду людиною (кораблі, плоти, сваї тощо). Ще раніше для позначення організмів, що поселяються на живих і мертвих субстратах в товщі води, Е.Гентшель запропонував термін «обростання». В наш час обидва терміни використовуються паралельно для позначення тварин і рослин, що мешкають в товщі води на живих і мертвих субстратах.

Пристосування гідробіонтів до бентосного та перифітонного оспособу існування полягають у: а) розвитку засобів утримання на твердому субстраті; б) захисті від засипання осадовими породами; в) виробленні найбільш ефективних засобів пересування. Також характерними є пристосування до тимчасового переходу до планктонного способуіснування (для зміни біотопів та розселення).

2.1. Утримання на твердому субстраті. Утримання організму в певному біотопі попри дії різних сил зміщення (рух води, гравітація тощо) досягається збільшенням питомої ваги, прикріпленням до субстрату, заглибленням у нього тощо.

Підвищення питомої ваги досягається задяки утворенню масивного скелету (молюски, голкошкірі, краби), відсутності повітроносних порожнин та накопичення жиру.

Прикріплення до субстрату може бути тимчасовим (пиявки, актинії, молюски) і постійним (губки, моховатки, вустриці, вусоногі раки тощо).

Заглиблення в субстрат здійснюється у формі часткового або повного закопування в грунт (молюски, голкошкірі, олігохети, личинки комах, деякі риби), а також занурення в тверді породи шляхом їх сверління і проточування (губки, молюски, ракоподібні, голкошкірі).

У ряду форм фіксація досягається сплощенням тіла, утворенням виростів, побудовою прикріплених або не прикріплених домиків тощо.

2.2. Захист від засипання. Завислі часточки, що осідають на дно, можуть бути смертельними для прикріплених гідробіонтів. У зв’язку з цим у багатьох із них конвергентно виробляється одна спільна властивість – здіймання над грунтом. Це досягається витягуванням самого організму (губки, черви, молюски), формуванням стебелець (морські лілії), поселенням на субстратах, що піднімаються над дном (вусоногі раки, дрейсени, моховатки) та швидким наростанням стебел рослин.

2.3. Рух. Найбільшу щільність мають кам’янисті грунти, задяки чому на них можуть утримуватися та пересуватися більш крупні організми. Рух по поверхні твердого субстрату здійснюється шляхом бігання або ходіння (ракоподібні, водні комахи та їх личинки, павукоподібні та хребетні); повзання (амеби, черви, інфузорії, молюски); стрибання (деякі молюски, личинки бабок) , лазіння (комахи та їх личинки, деякі риби – морський коник, риба-стрибун).

Рух у грунті здійснюється пересуванням у вузьких проміжках між часточками, їх розсуванням або заковтуванням з наступним викиданням через анальний отвір (дрібні організми з нитчастим тілом - інфузорії, коловертки, нематоди, личинки двокрилих).

Механізм занурення в грунт у різних організмів (актинії, поліхети, молюски, голотурії) принципово схожий і заснований на почерговій дії «якоря занурювання» і «термінального якоря».

2.4. Міграції. Регулярні масові переміщення бентонів відбуваються по поверхні дна, у товщі грунту та шляхом спливання у товщу води, де вони, підхоплені різними течіями, іноді переносяться на сотні і тисячі кілометрів. Найбільш суттєві горизонтальні міграції на грунті здійснюють крупні ракоподібні. Для відгодівлі з відкритих частин моря до побережжя мігрують креветки, краби, омари, лангусти тощо. Зокрема, на відстань до 200 км від узбережжя у відкрите море мігрує восени камчатський краб, а весною повертається назад.

Міграції вниз за течією струмків і річок здійснюють ракоподібні та личинки комах щоб забезпечити зміну біотопів. Як правило, спливання в товщу води відбувається вночі, коли небезпека виїдання менша. В стоячих водах донні тварини (хірономіди, олігохети, пиявки), періодично спливаючи у товщу води, розселяються за рахунок активних рухів.

Вертикальні міграції у товщі грунту мають добовий і сезонний характер. Добові переміщення зазвичай повязані із захистом від виїдання, розселенням, харчуванням, диханням.