4. Підземні води та їх населення.

Підземні води поділяють на грунтові, артезіанські та мінеральні. Грунтовими називаються води, що залягають над першим від поверхні землі водонепроникним горизонтом. Характеризуються відсутністю напору; області їх живлення і поширення співпадають. У свою чергу грунтові поди підрозділяють на печерні (приурочені до великих пустот в земній корі), фреатичні (заповнюють тріщини і капіляри глибоких шарів землі) та інтерстіціальні (капіляри між частками поверхневих піщаних відкладів). Артезіанські води залягають між двома водонепроникними горизонтами, внаслідок чого знаходяться під тиском, а області їх живлення і поширення не співпадають. Мінеральні води приурочені до тектонічних тріщин.

Мешканці підземних вод називаються троглобіонтами. З грунтових вод найкраще обстежені печерні та інтерстіціальні.

П е ч е р н і в о д и. В результаті розчинення вапняків, гіпсу, доломітів та деяких інших гірських порід у їх товщі виникають пустоти – печери, в яких часто присутня вода (калюжі, озера, струмки та ріки). Живляться вони за рахунок інших грунтових вод або атмосферних опадів. Іноді наземна ріка ховається під землю і дає початок підземному потоку, або ж, навпаки, підземний потік виходить на поверхню, утворюючи виток струмка чи річки.

Особливості прояву абіотичних факторів (відсутність світла та відносно низька постійна температура) у печерних водах визначають своєрідність їх населення. Лише в дуже глибоких печерах у зв’язку з підвищенням температури землі (приблизно 1ºС на 30 м глибини) водойми можуть бути теплими.

Сольовий склад підземних вод відрізняється високою концентрацією йонів кальцію і магнію (підвищена жорсткість). Газовий режим печерних вод часто відрізняється пониженим вмістом кисню через відсутність фотосинтетичної аерації.

Населення печерних вод складається лише з бактерій і тварин. Серед тварин – виключно первинноводні форми, серед яких багато ендеміків.Найбільш різноманітні веслоногі раки Harpacticidae (понад 120 видів), бокоплави (понад 100 видів) і креветки. Є ряд організмів, що мають родинні зв’язки з морськими формами. За виключенням недавніх вселенців населення печер складається з дуже древніх форм, що являють собою осколки фаун, які давно загинули на поверхні землі і збереглися в підземних водах завдяки постійності умов життя та відносно слабкій напруженості боротьби за існування.

Чисельність і біомаса печерних тварин незначні. Через постійність температури періодизація життя в печерних мешканців відсутня. Розмножуються вони цілорічно, ростуть з постійною інтенсивністю (на мушлях молюсків відсутні річні кільця). Забарвлення тварин білувате або жовтувате. Очі редуковані, але добре розвинені органи дотику і нюху, кінцівки дуже довгі.

І н т е р с т і ц і а л ь н і в о д и. Вода (солона або прісна), що міститься між окремими піщинками, зустрічається не лише поблизу водойм, а й у інших місцях. Суттєво відрізняються між собою поверхневі (проточність, газовий режим, сольовий склад, світло) та глибинні (термостабільність, низькі температури, відсутність світла, висока мінералізація) інтерстіціальні води. Серед глибинних виділяють особливий біотоп – гіпореал – шар піску під ложем річок та струмків.

Населення поверхневих інтерстіціальних вод, що заповнюють простори між піщинками, отрималь назву псаммон. На розрізі піску, заселеного псаммонтами, розрізняють верхній безбарвний шар, далі йдуть зелений, бурий, попелястий і незабарвлений шари. Товщина верхнього шару коливається від кількох міліметрів до 15 см, зеленого – від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Основна маса псаммонтів зосереджена в зеленому шарі (бактерії, одноклітинні водорості, інфузорії, коловертки, війчасті, круглі та малощетинкові черви тощо). Представники інтерстіціальної фауни відрізняються невеликими розмірами (не більше кількох міліметрів), вкороченими кінцівками та червеподібним тілом.