3. Болота.

Болота – це неглибокі скупчення води, частково або повністю закриті зверху рослинністю, в яких утворюється торф. Розрізняють низовинні болота (живляться грунтовими водами, стариці річок) і верхові (живляться за рахунок атмосферних опадів). Болота можуть утворюватися в результаті заболочування озер, коли від берегів на їх вільну поверхню наростає сплавина, або зибун – рослинний килим, що лежить на воді.

Через закисленість води населення боліт має обмежений видовий склад (відсутність форм з вапняковим скелетом), наявністю специфічних форм (мох сфагнум, багульник, клюква, голубика; коловертки, гіллястовусі тощо). Характерна відсутність у верхових болотах комарів Culex і Anopheles.

3.4. Штучні водойми.

Найбільше значення серед водойм, що створюються людиною, мають водосховища, ставки, судноплавні та зрошувальні канали. Численними є також різні відстійники, дренажні споруди, рисові чеки, різноманітні водойми іригаційної системи.

В о д о с х о в и щ а. Створюються на річках, і озерах, головним чином з метою використання гідроенергії, створення судноплавних систем і для зрошення. В залежності від типу водойм, на яких вони споруджуються, водосховища поділяють на: а) рівнинно-річкові, характеризуються великою площею та відносно невеликими глибинами; б) гірсько-річкові – з меншими площами, але більш глибокі; в) гірсько-озерні та г) рівнинно-озерні. За формою водосховища поділяють на лощинні, або руслові (лежать в межах долини тої річки, на якій споруджуються; дуже витягнуті у довжину) та лопатеві (біль-менш округлі, виходять за межі долини рік).

Характерна особливість водосховищ – часті та значні коливання рівня, пов’язані з особливостями графіка запасання та використання води, що негатино позначається на мешканцях прибережної смуги. У зв’язку зі значними коливаннями рівня та існування осушної зони сублітораль не утворюється. Показником гідрологічного режиму слугує коефіціент водообміну – співвідношення річного стоку з водосховища до його об’єму (коливається в межах від 1-2 до 5-10).

Населення водосховищ за видовим складом і кількісному багатству займає ніби проміжне положення між річковим та озерним. У водосховищах лощинного типу у верхній ділянці зберігаються річкові умови і річкове населення, по середині флора і фауна мають проміжний характер, а в приплотинній частині набувають озерних рис. Населення водосховищ лопатевого типу ближче за своїм складом до озерного.

Процес формування фауни водосховища на великих рівнинних ріках проходить три стадії: 1) руйнування існувавших до затоплення реофільних, фітофільних та інших угруповань організмів і заселення затопленого суходолу й товщі води екологічно різнорідним населенням; 2) формування тимчасових угруповань: в бентосі масове заселення у перший рік личинками хірономід, в зоопланктоні - масова поява коловерток і дрібних ракоподібних; 3) третя стадія настає через 3-4 роки і супроводжується сильним зниженням біомаси бентосу.

Планктон сформованих водосховищ складається в основному з бактерій і ціанобактерій, діатомових і зелених водоростей, коловерток і ракоподібних.

Бентос і перифітон рясні у водосховищах, утворених на річках з прозорою водою і набагато бідніший, коли вода каламутна а дно засипається мінеральними осадами.

Нектон практично складається з риб (в основному осідлих). Реофільні форми щезають, а лімнофільні стають чисельнішими.

С т а в к и споруджуються для риборозведення, водопостачання населених пунктів, зрошення полів, водопою тварин тощо. Ставки бувають греблевими (результат загачення річок, ярів та балок); копаними (наповнюються атмосферними опадами та грунтовими водами); наливними (наповнюються водою через спеціальні канали з річок і струмків).

Населення ставків (приклад агрогідроценозу) відрізняється видовою одноманітністю, хоча чисельність та біомаса його можуть переважати озерне. Рівень розвитку флори і фауни пов'язаний також і з типом ставків – спускні чи неспускні. Нектон в основному представлений рибами, що штучно розводяться (короп, карась, товстолобик, білий амур, канальний сомик, форель тощо).