3. Населення Світового океану

З 33-х класів рослин у Світовому океані представлені 15, причому лише морськими формами – 5. З 63-х класів тварин в морі представлені 52, а лише морськими формами – 31. Всього у Світовому океані мешкає біля 150 тис. видів тварин. Найбільш представлені найпростіші (форамініфери та радіолярії), кишковопорожнинні, багатощетинкові черви, веслоногі та вищі раки, молюски (боконервні, черевоногі, двостулкові, головоногі), голкошкірі та риби. З рослин більш за все представлені одноклітинні водорості та кокколітофориди. Меншу роль грають бурі та червоні водорості, ціанобактерії та квіткові рослини.

Ареали мешканців Світового океану можуть бути широкими або вузькими, суцільними або розірваними. Багато видів є ендеміками (лише в Середземному морі зустрічається асцидія Mienosomus claudicans, а сидяча медуза Lucernosa sainthilairei мешкає лише у Білому морі). Ряд гідробіонтів має біполярне поширення (зустрічаються в обох помірних зонах, а в тропіках відсутні – рак Balanus balanus, молюск Mytilus edulis, кит Balaena glacialis, акула Cetorhinus maximus). Існуючі ареали, згідно Л.C. Бергу (1947), можна пояснити історичними змінами клімату на землі (зокрема, оледеніннями).

Н а с е л е н н я п е л а г і а л і. Флора морської пелагіалі представлена переважно бактеріями і водоростями, фауна – найпростішими, кишковопорожнинними, ракоподібними, молюсками, рибами та ссавцями. Бактерії поширені повсюдно, але з віддаленням від берега та зі збільшенням глибини їх біомаса падає.

Водорості найбільш багато представлені перідінієвими і діатомовими, менше значення мають джгутикові, зелені та різноджгутикові. Основна маса фітопланктону зосереджена в шарі 100-150 м. У помірних і високих широтах найбільша концентрація водорослей у поверхневому шарі води, а в тропіках – на глибині 10-15 м. Сумарна кількість фітопланктону у Світовому океані оцінюється у 1,5 млрд. т.

У складі зоопланктону переважають ракоподібні (веслоногі, еуфаузііди, мізиди, амфіпода, гіллястовусі, остракода та личинки вусоногих). Серед найпростіших лідирують джгутикові Phaeocystis і Noctiluca, численні радіолярії, форамініфери та інфузорії з родини Tintinnoidea. Майже 4000 видів кишковопорожнинних представлені в основному сцифоїдними медузами, сифонофорами та реброплавами. Серед 180 видів планктонних молюсків домінують Pteropoda і Heteropoda. Cумарна кількість зоопланктону у Світовому океані оцінюється в 21,5 млрд. т (9 млрд. т – макропланктон, 12 млрд. т – мезопланктон 0,5-1 млрд. т – микропланктон).

Нектон в основному представлений рибами, ссавцями, головоногими молюсками і вищими раками. Риб поділяють на морських, що живуть лише в морі (оселедцеві, тріскові, окунеподібні тощо), прохідних, які годуються і ростуть в морі, а нерестяться в ріках (лососеві та осетрові) та напівпрохідних, що населяють солонуваті води, а нерестяться в пониззі річок (вобла, лящ, сазан, бички). Серед ссавців найбільше значення в нектоні мають китоподібні та ластоногі (особливо – тюлені). Сумарна маса нектону складає 1 млрд. т.

Нейстон представлений невеликою кількістю форм, що мешкають на поверхневій плівці (епінейстон – безкрилі клопи) та значно багатший у приповерхневому шарі води (гіпонейстон – сальпи, сагітти, окремі черевоногі молюски, головогогі Аrgonauta тощо).

Плейстон в основному представлений сифонофорами (Physalia, Velella, Porpita), крабами Planes, що плавають на водоростях, черепахах та різних преметах та ізоподах, що сидять на поплавках відмерлих сифонофор.

Бентос та епіфітон. Донна флора в основному представлена бактеріями, водоростями та деякими квітковими рослинами. Сумарна кількість фітобентосу у Світовому океані оцінюється у 200 млн. т. У фауні переважають черви, черевоногі та двостулкові молюски, голкошкірі. Виключно донний спосіб життя ведуть у дорослому стані всі представники губок, моховаток, плеченогих і майже всі голкошкірі. Сумарна кількість зообентосу в океані оцінюється в 10 млрд. т.

Мешканці різних широт и глибин. Розселення морських організмів повязане з градієнтністю деяких абіотичних факторів. Перш за все – це термічний режим води в напрямі від екватора до полюсів (горизонтальна зональність) та зміна умов існування з просуванням від поверхні на глибину (вертикальна зональність).

Для гідробіонтів має значення не лише похолодання поверхневих шарів води (а також придонних в області континентального шельфу) з віддаленням від екватора, а й зміни амплітуди добових та сезонних змін температури. Біомаса та чисельність гідробіонтів в напрямі до екватора знижується (зоопланктону в 5-10 разів, бентосу – в 40-80 разів, риб – у 2-3 рази). На глибині 100-1000 м ці показники різняться у 15-30, а на глибині 4000 м – у 100 і більше разів. Основна причина – нестача біогенів (N, P, K), що лімітує розвиток фітопланктону (малий винос їх з глибини). Інша причина – висока температура, яка підвищує інтенсивність метаболізму і, як наслідок, потребу в їжі.

На противагу кількісним показникам, видове різноманіття гідробіонтів з просуванням до тропіків зростає. Тропічній зоні притаманні цілі групи видів, що відсутні у високих широтах (коралові рифи, мангрові зарості, сагітти і сальпи).

Як правило, з просуванням з високих широт в низькі розміри гідробіонтів дрібнішають, а жирність (жир, як енергетичний запас) зменшується.

Різко збіднюється видове різноманіття з просуванням у глибину. Із 150 тис. видів, відомих у Світовому океані, на глибині 2,5-4,5 км їх зустрічається всього 990, на глибині 4,5-6 км – 306, а глибше 6 км – 286. Біля 65% усієї біомаси планктону припадає на поверхневий шар товщиною 500 м. Величезне значення в транзиті органічної речовини мають вертикальні міграції тварин (300-400 м і більше).

Зі збільшенням глбини часто спостерігається зміна дрібних видів більш крупними, що пов’язують з дією понижених температур та високого тиску. На великих глибинах вапняковий скелет у гідробіонтів відсутній або недорозвинений через недонасиченість води карбонатами (розчинення вапна). Втрачають вапняковий панцир багато голкошкірих, а у ряду риб скелет не костяніє (абіссальний рахітизм). Умови життя мешканців глибин обмежені джерелами живлення, але, з іншого боку, сприятливі завдяки постійності температури та освітлення.

Характерні риси глибоководної фауни – давнє походження, різко виражений ендемізм і для багатьох - архаїзм, що зростає з глибиною. У вертикальному розподілі фауни чітко виражена стенобатопатія (приуроченість до певних, часто дуже вузьких горизонтів).