16. Риси художньої своєрідності новел в. Стефаника (Катруся).

Творам видатного новеліста притаманні стислість, лаконічність, прихований але глибокий ліризм і драматизм, відтворення душевних трагедій, породжених соціальними, сімейно-побутовими та іншими причинами. Стислості творів сприяє їх побудова. Автор не захоплюється етнографією, описом сільських звичаїв та обрядів, не змальовує багатопланових пейзажних картин. В його новелах дуже мало зовнішніх подій, нема докладних, поданих у часовій послідовності історій життя персонажів, їх деталізованих портретів. Авторські описи зведені до мінімальних розмірів, і подаються вони переважно на початку чи в кінці твору. Новеліст мало говорить від себе – говорять і думають його персонажі. Тому на першому плані – діалоги і монологи. І глибоким драматизмом, і зовнішньо. Будовою новели Стефаника нагадують маленькі драми.

17. Постать Володимира Винниченка. Загальна характеристика творчості.

В. Винниченко – український прозаїк, драматург, художник, а також політичний і державний діяч. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина». Винниченко написав понад 100 оповідань та повістей, 14 романів, понад 20 драм і двотомну етико-філософську працю «Конкордизм». Розпочинає свою творчість оповіданням «Сила і краса» (1902), а у 1906 р. виходить перша збірка «краса і сила». Він приніс в письменництво 20 ст. нові мистецькі засоби такі як: психологізм, метод контрасту, нова, але по-іншому трактована тематика, різноманітність пейзажу. Винниченку, як автору малої прози, притаманні: опора на динамічну фабулу, в основі якої історія, випадок, екстремальна ситуація, незвичайні ситуації стаюсь моментом істини. Винниченко у малій прозі йде від соціально-психологічного оповідання до новели, в якій соціальні колізіє поступалися психологічним завданням. Письменник художньо досліджує психологію взаємин вождя і народу, психологію натовпу («Салдатики», «Студент»). Винниченко тяжіє до буфонади, фейлетону, анекдоту, фарсу у своїх новелах. Несумісність персонажів підкреслює контрастність. Володимир Винниченко увійшов в історію української літератури не лише як талановитий прозаїк, але і як видатний драматург, адже п'єси В. Винниченка відіграли дуже важливу роль у становленні українського театру П'єси В.Винниченка тяжіють до багатогранності романів. Складні й незвичні за своєю жанрово-стильовою структурою, вони чітко зберігають родову визначеність. Не пориваючи з традиціями нової драми. Основні драми: Дизгармонія, Гріх, Чорна пантера та… ін..

18. Феміністична проза Ольги Кобилянської. Повість «Людина». Проблематика, образи.

Повість «Людина» – це етапний твір у творчості Кобилянської. У ній порушається надзвичайно важлива і злободенна проблема – емансипації жінки. Олена Ляуфлер – головна героїня повісті, уперше серед персонажів української літератури ставить питання про самостійність і матеріальну спроможність жінки. Жінка в тогочасному суспільстві була приречена на довічне рабство, чекаючи на пана, який її ощасливить одружившись на неї і дасть їй смисл життя. Проблема емансипації жінки розглядається в аспекті становища людини у суспільстві. Головна думка твору зображена у його назві. Кобилянська доводить, що її героїня мисляча, працьовита жінка, вона має право посідати поряд з чоловіками. Вона випереджає чоловіків, вона розумніша, вона людина. Бути людиною, для Олени – це бути господинею над своєю долею.

Олена Ляуфлер — молода дівчина з небагатої буржуазної сім'ї — повстає проти традиційного трактування ролі жінки в суспільстві, де домінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими. Олена — це жінка, яка одстоює своє право бути людиною, мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір, мати можливість реалізувати все це. Вона зростає в типовій буржуазній сім'ї, де панує консерватизм та міщанство, де праця вважається чимось безчесним. Дівчина багато читає, тонко відчуває красу в природі, мистецтві, її хвилює музика. Вона прагне протистояти диктатові обивательської моралі, зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання людини. Дівчина зважилася віддати себе в жертву — вийти заміж за багатого, але нелюбого чоловіка. Обставини й обов'язок перед рідними переважують, а нехтування своїми поглядами боляче ранить їй серце.

Образ Лієвича – епізодів, але за своєю ідейною наснагою він виконує важливо смислову функцію. Студент був неподібний до своїх ровесників: поглядами, настроєм, поведінкою. Після студіювання в Швейцарії, озброївшись знаннями природних і філософських наук, він доходить до висновку: що доки існує сучасний устрій у суспільстві, доти остануться жінки малолітніми. Але цей лад не вічний. Майбутнє у руках жінки, єдину зброю, яку пропоную Лієвич для жінки – це знання.