13. Життєвий і творчий шлях в. Стефаника. Два періоди творчості. Загальна характеристика.

В.Стефаник – український письменник, майстер експресіоністичної новели. Народився 4 травня 1871 року в селі Русів (Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. У 1880 р. батько віддав його до другого класу початкової школи в Снятині. Потім він навчався у польських гімназіях у Коломиї та Дрогобичі. Був виключений з Коломийської гімназії через участь у «Покутській трійці» — таємному творчому об'єднанні, до складу якої входили також Лесь Мартович та Марко Черемшина. По закінченні Дрогобицької гімназії вступив до медичного факультету Краківського Університету (1892). Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 покинув університет. У 1903 р. Стефаник познайомився з рядом діячів української літератури, у тому числі Михайлом Коцюбинським і Лесею Українкою. У 1904 р. одружувався, мав чотирьох синів. У 1910 р. Стефанику перейшов батьківський спадок у рідному селі, куди він переїхав і де прожив до кінця життя.

Усю творчість Стефаника поділяюсь на два періоди:

1) До 1916 року.

1896-1897 рр. – це час напружених шукань Стефаника. Він намагається відійти від попередніх оповідних манер, описовості. Він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою, але вона не зацікавила видавців і письменник знищив рукопис. Кілька поезій, що лишилися в архівах друзів були опубліковані після смерті, серед них такі: Амбіції, Чарівник, Ользі присвячую. У 1897 р. у чернівецькій газеті «праця» світ побачили перші реалістичні новели: Виводи з села, Лист, Побожна, в корчмі, Стратився, Синя книжечка, Сама самісінька. «Синя книжечка» – перша збірка новел, яка принесла Стефанику визнання. Автор зосередив увагу на трагедії селянства. У 1900 р Стефаник видає другу збірку новел «Камінний хрест», для неї характерне посилення громадського пафосу («Підпис». Головна тема збірки – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Третя збірка Стефаника – «Дорога», у цій збірці переважають новели ліро-епічні, безсюжетні («Давнина», «Май», «Сон»). Четверта збірка «Моє слово», в якій уперше була надрукована новела «Суд».

2) Від 1916 року до 1926 р.

У 1916 Стефаник повертається до літературної творчості. Стефаник пише новелу «Марія», яку присвячує пам'яті Франка. У За «Марією» письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду («Діточа пригода» і «Марія») склали п'яту збірку — «Вона — земля», видану 1926р.

15. Українська драматургія на межі XIX - п. XX ст. Загальна характеристика.

У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.

Перша видатна українська професіональна трупа була заснована в Києві в 1883 році, її очолив М. Старицький. Починаючи з 1886 року, гастролі українських труп стали постійною складовою частиною столичних театральних сезонів.

На рубежі 19-20 століття переважає соціально-психологічна драма. Потім, як відгук на суспільно-політичну ситуацію початку 20 століття, виникає політична драма. Людські характери досліджуються драматургами («Кассандра» Лесі Українки). Саме в творчості Лесі Українки чи не вперше в українській драматургії сягає свого апогею інтелектуальна, неоромантична драма, в якій увага з побутових обставин переноситься на психологію персонажів, досить складні й витончені інтелігентні переживання.

Новим кроком у розвитку драми стала творчість В. Винниченка, який наполегливо розробляв морально-етичну тематику, прагнучи осмислити суспільно-політичні проблеми засобами психологічної драми («Молода кров», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»). Українська драматургія останніх десятиліть ХІХ — початку ХХ ст. явила літературі і театру новаторські концептуально, різнопланові за стильовими ознаками, художнім мисленням сценічні твори. Ядром цього потужного мистецького потоку стала «нова драма». Її символіка, зосередженість на внутрішній боротьбі характерів, пристрасна дискусійність, наповненість психологічно-екзистенційними ситуаціями означили відхід у слові і театральній дії від традиційної драми, утвердження нових стильових, виражальних можливостей у письмі та на сцені.