5. Формування особистості о. Кобилянської. «Про себе саму». Автобіографії, щоденник, оточення.

В її письменницькому доробку маємо аж три автобіографії: 1903, 1927 і 1928 років. Остання з них найповніша, підсумкова. Написана вона у формі листів до відомого мовознавця й літературознавця, професора Степана Смаль-Стоцького, що жив тоді у Празі, на його. прохання (готуючись до тридцятилітнього ювілею літературної праці письменниці, вчений збирався виголосити реферат і надрукувати окремі матеріали про неї).

Оскільки йшлося про письменницький ювілей, О. Кобилянська в автобіографії докладно оповідає про свій творчий шлях, особливості й секрети літературного процесу, що увиразнює її естетичні погляди та критерії, історію багатьох оповідань і повістей, а також поглиблює уявлення про неї як про особистість в цілому. Довіряючи і симпатизуючи доктору Смаль-Стоцькому, О. Кобилянська пише про себе по-особливому щиро. Визначальне місце в автобіографії письменниця відводить автопортрету на широкому тлі родинного, громадсько-культурного й літературного оточення, взаємин зі світом. Розповідь «про себе саму» О. Кобилянська починає з портретів «вічно трудящого батька» і «святої матері» своєї, котрим вона завдячувала всім тим, чого досягла і ким стала. Першопричиною того, що О. Кобилянська взялася за перо, була відсутність гармонічного її душі оточення, брак спілкування. Творчість виповнювала її єство до дна, становлячи і зміст, і смисл життя: Джерелом творчого натхнення була для письменниці природа, впливала на неї «найсильніше зі всього». Ця закоханість у природу дала змогу письменниці не тільки краще пізнати її таємничу мову, а й себе саму, бо допомогла зосередитися, вислухати свій внутрішній голос, вести діалог зі своїм «я». Можливо, саме тому улюбленим образом письменниці є жіночий образ. Психологізація образу в творчості О. Кобилянської — від самозаглиблення, спостереження над зміною передусім свого настрою і почуття. Найбільший вплив при доборі матеріалу (тем, ситуацій, образів) мали на О. Кобилянську не літературні побратими чи навіть літературні авторитети, а життєві враження.

6. Проблема митця й мистецтва в драмі в. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь»: основний конфлікт.

Драма Винниченка «Чорна пантера…» ґрунтується на проблемі митця (Корнія) й мистецтва. Л.Дем’янівська писала, що ця проблема постає у співвідношенні з життям. У центрі увазі подружжя – Корній та Рита. Рита відстоює життя дитини, своє материнське життя, а Корній – право дати нарешті такий художній твір, який би розкрив би саму суть життя. Звідси і витікає конфлікт (подружжя) – це боротьба самолюбства і волі та водночас це противоборство чоловічої та жіночої засад життя, так це бачила Т.Свербілова. М.Зубрицька наголошувала на тому, що у цій п’єсі перед читачами постає конфлікт між обов’язками перед своєю сім’єю і перед своїм «я». Всі ці думки мають право на існування, бо всі вони правильні і всі постають у п’єсі. Ця п’єса про трагедію митця, що стоїть на межі між чіпкою буденністю й вабливою урочистістю вільного творення. Будене життя – це життя у шлюбі з Ритою, виховування сина та ставлення до власної творчості як до чогось другорядного, бо сім я це головніше. Таким чином можна побачити низку проблем: це екзистеційна (життя та смерть), морально-етичні (нова сім я, покликання художника). Проблема митця і мистецтва пронизує увесь твір, бо усю драму Корній відстоює своє покликання художника, він хоче творити, але його творчість вбиває власного сина та руйнує родину.