30. Ольга Кобилянська і Леся Українка. Стаття Лесі Українки «Малорусские писатели на Буковине».

Л.Українка у своїй статті «Малорусские писатели на Буковине» пише, що Кобилянська не продовжувачкою манери Федьковича. Вона зазначає, що німецький вплив помітно відобразився на стилі письменниці. Що ідейний рівень розвитку Кобилянської вище, ніж у інших буковинських письменників, які розвивалися під впливом польської літератури. Також Л.Українка зазначає, що у своїх творах Кобилянська порушує найрізноманітніші теми. Найбільше відзначений нею тип інтелігентної жінки, що бореться за свою індивідуальність проти середовища. Цій темі присвячено оповідання «Людина» і роман «Царівна». Після них Кобилянська написала багато дрібних оповідань, з яких більшість належить до ліричних віршів у прозі. В них найреальніші картини вона постійно супроводжує ліричними відступами, які нагадують симфонії, де враження пейзажу і руху душі зливаються в одну нероздільну гармонію. Кобилянська, пережила сильний вплив філософії Ніцше, виявляє часто прагнення до ідеалу «надлюдини». Протест собистості проти середовища зображен у «Valse mélancolique», де з великою пластичністю зображені три жіночих типу. Але Українка відзначає, що письменниця не завжди цурається «долин»; доказом служить повість «Некультурна», де під симфонічний акомпанемент розповідається історія селянки-гуцулки, емансипованої не по теорії, а по інстинкту. Ескіз «Банк рустикальний» дає картину горя селянина, пригніченого незрозумілою для нього математикою селянського банку і розуміє тільки одне, що він із господаря перетворився на жебрака. Ця картинка написана зовсім іншою манерою, ніж всі інші оповідання Кобилянської.

31. Сатирична спрямованість оповідань в. Винниченка «Малорос-європеєць» та «Уміркований і щирий».

Оповідання «Малорос-європеєць» (1907) блискуче викриває українського панка Коростенка, який перед репетитором свого сина хизується запровадженими в своєму господарстві технічними новаціями. Він гадає, що двері в будинку, які автоматично одчиняються й зачиняються, кухонна машина, яка перемішує тісто, вивели його в ряд «європейців». Панок весь час говорить про осягнення ним європейської культури. Це один з тих ліберальних балакунів, яких висміювали і Панас Мирний та Михайло Коцюбинський, Леся Українка та Володимир Самійленко. Коростенко із запалом доводить, що селяни бідують не від безземелля, а від відсутності знань. Розмовляє поміщик якоюсь «кумедною» мовою, щоб показати свій «малоросійський» патріотизм.

Автор досягає справжнього сатиричного ефекту у викритті «малороса-європейця», коли показує, як Коростенко, сприйнявши весільний похід за селянський бунт, розстрілює з кулемета невинних людей.

З2.Неоромантизм: традиційне та нове у відображенні світу та людини.

У цій течії відображені класична романтика і її традиції, але на вищому етапі суспільного та духовного розвитку. Неоромантики освоювали здобутки нової філософії, концепцію волюнтаризму Шопенгауера, Ніцше, фрейдизм з його увагою до позасвідомого, боротьби еротичного та фанатичного у людській душі. На перше місце виходить чуттєва сфера людини, емоційне пізнання. Неоромантики відмовляються від типізації. Як і попередники — представники романтизму 19 століття, неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.

Визначальні риси неоромантизму:

- неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

- герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

- головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

- зовнішні події у творах неоромантиків відступають на задній план;

- неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

- відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна».