6. Текст як об’єкт професійного мовлення

Текст (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – це цілісне і зв’язне повідомлення, лінійна послідовність висловлювань, об’єднаних змістом і структурою. Визначальна функція тексту – бути засобом соціальної комунікації в усіх сферах суспільного життя⁶. Він складений для передачі та збереження інформації.

Інформацію, що містить текст, залежно від її характеру поділяють на фактологічну, концептуальну, методичну, естетичну, інструктивну. Ступінь насиченості тексту інформацією свідчить про його інформативність. Важливими текстовими ознаками є також адресованість, цілісність, членованість, зв’язність та модальність.

Кожен текст містить певний обсяг фактів, знань про предмети, явища об’єктивної дійсності, відбір яких підпорядкований темі. Саме тема (від грецьк. thema – положення, основа) є однією з найважливіших ознак будь-якого тексту. Вона „скріплює” текст, надає йому цілісності. З теми як основної думки починається не тільки створення зв’язного тексту, але і його сприйняття. Найчастіше тема, заради якої творять текст, відображена в заголовку, ключових словах. Для усвідомлення змісту тексту важливо насамперед правильно зрозуміти тему.

Текст розглядають як результат послідовного розгортання основної теми. Додаючи нові аргументи, мовець розвиває головну думку, тобто створює мікротеми (підтеми), які реалізуються в структурі абзацу чи одиницях більш масштабного виміру тексту – параграфах, підрозділах, розділах.

Зважаючи на характер закладеної інформації тексти поділяють на художні та нехудожні (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний). Зокрема, зміст інформації нехудожнього тексту чітко співвідноситься з певною ділянкою дійсності і зорієнтований на конкретне коло адресатів⁷.

Композиційно і тематично текст членують на три частини: 1) теза – основне твердження, чітко сформульована думка; 2) докази, аргументи, які найкраще підтверджують сформульовану тезу; 3) висновок, що логічно випливає із доказів.

Залежно від змісту і будови тексти поділяють на три смислові типи: розповідь, опис, роздум.

Розповідь – це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі за схемою: початок – розвиток – кінець дії (події).

Опис – це висловлювання про певні властивості предмета чи явища, характеристика, перелічення їхніх суттєвих ознак. Описи поділяють на пейзажні, портретні, описи інтер’єру, характеристика людини, предмета, явища.

Роздум – це висловлювання про причини подій, ознак, якостей та їх наслідок. Роздуми бувають індуктивні та дедуктивні, роздум-твердження та роздум-спростування, заперечення, роздум з прямими доказами, роздум з доказом від супротивного.

Тексти усіх типів бувають різних видів. Для прикладу існують такі види розповіді: власне розповідь (оповідання), повідомлення, відповідь, перелік, найменування, оголошення. Кожен із видів може мати свої підвиди. Так, у повідомленні розрізняють власне повідомлення, звіт, інформацію, рапорт, донесення тощо.

Найменшою одиницею тексту є речення. Окреме речення набуває ознак одиниці тексту лише тоді, коли на ньому концентрується особлива увага, воно винесене в позицію абзацу і має смислову та структурну автономність.

У текстах ділового мовлення перевагу має складне речення, тобто речення, яке складається з двох і більше граматичних одиниць, що становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність. На відміну від простого речення, що складається із слів та словосполучень, складне речення будується із предикативних частин, які за будовою подібні до простого речення, однак відзначаються особливістю розташування у структурі складного речення та засобами зв’язку в єдине синтаксичне ціле (текст).

Існують різні структурні засоби зв’язку між компонентами у межах речення як мінімальної одиниці, а також між окремими реченнями у системі складного синтаксичного цілого (тексту), а саме: ритмомелодійні, морфологічні, лексичні, синтаксичні, графічні. Вони є важливими складовими процесу творення тексту, тому знання цих засобів зв’язку і вміння їх використовувати є необхідною умовою правильного та успішного текстотворення.

Ритмомелодійні засоби допомагають організувати усний текст через дотримання відповідної інтонації, підвищення та посилення висоти тону, використання пауз тощо. Інтонація відіграє особливу роль як засіб зв’язку всіх видів одиниць тексту, зокрема частин складного речення. Визначальною є її роль у безсполучниковому складному реченні. Між частинами безсполучникового речення інтонація може бути різною: 1) перелічення; 2) протиставлення чи зіставлення; 3) умови; 4) причини; 5) пояснення. Безсполучникові складні речення сприяють динамічності мовлення, однак у текстах офіційно-ділового стилю їх використовують обмежено, напр.: Установи банків зберігають у таємниці відомості про вкладників, такі відомості дають за письмовими запитами нотаріальних, слідчих, судових органів дізнання у встановленому законодавством порядку.

Формалізованими є морфологічні засоби зв’язку структурних частин тексту – сполучники і сполучні слова, співвідносні слова, морфологічні форми дієслів.

Сполучники і сполучні слова з’єднують частини складносурядного та складнопідрядного речення. Сурядні сполучники допомагають виражати синтаксичні відношення: 1) єднальні; 2) зіставно-протиставні; 3) розділові; 4) приєднувальні; 5) градаційні; 6) пояснювальні. Їх вибір залежить від змісту речення, напр.:

Теорія без практики суха і фактично нереальна, а практика без теорії не має необхідного керівництва.

Сильні соціал-демократичні принципи у шведській моделі ринку забезпечують мінімальну диференціацію населення за матеріальним становищем, а соціальна політика здатна забезпечити високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі, тобто широкою є система безкоштовних послуг і послуг за пільговими цінами.

Сполучники і сполучні слова допомагають пов’язати в одне ціле частини складнопідрядного речення, тобто приєднати підрядну частину до головної і виразити наявні поміж ними відношення – часові, умовні, причинові, порівняльні, наслідкові, допустові, означальні, з’ясувальні, мети, способу дії, міри або ступеня, напр.: Інвестор – це особа, організація або держава, що робить інвестицію; Інвестувати означає купувати акції якої-небудь компанії, щоб стати її співвласником або одержувати дохід на вкладений капітал. Саме такий тип складних речень переважає у текстах професійного мовлення, зокрема у словникових дефініціях.

В окремих різновидах складнопідрядних речень сполучникам і сполучним словам у головній частині можуть відповідати співвідносні слова (вказівні, означальні займенники та прислівники), які мають семантичне наповнення у підрядній частині, напр.: Сьогодні використовують різні наукові методи і практичні підходи для розв’язання тих проблем, які стоять сьогодні перед суспільством.

Особливою є роль сполучників як засобів зв’язку на початку речення. Використання сполучників у такій позиції допомагає спростити синтаксичну конструкцію, розділити думки, надати їм відносної самостійності. Для того, щоб полегшити сприймання змісту висловлювання, варто правильно виділити домінанти, тобто слова і словосполучення, які становлять граматичну основу речення і при актуальному членуванні накладаються на ТЕМУ (група підмета) та РЕМУ (група присудка). Наступне речення є продовженням реми – кінця думки попереднього речення, напр.: Зміна структури державного бюджету повинна здійснюватися відповідно до збільшення бюджету тих статей, які забезпечують ріст попиту і стимулювання інвестиційного процесу у виробництво. А визначення цих статей потребує врахування і політичних, і економічних чинників. Безперервний ланцюг думок підтверджує єдине ритмомелодійне оформлення: висота тону поступово зростає і знижується до кінця другого речення. Тривалість паузи між реченнями скорочена.

Важливими морфологічними засобами поєднання частин складного речення є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних предикативних частинах складного речення. Координація форм виду, часу і способу дієслів-присудків різних частин складного речення – необхідна умова створення змістової та структурної синтаксичної цілості, напр.: Забезпечити розповсюдження серед публічних бібліотек області літератури, що надходить у межах Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 рр. У головному і підрядному реченні вжито дієслова відповідно доконаного виду (інфінітив) і недоконаного виду теперішнього часу (можливе використання минулого надійшла або майбутнього часу надійде). Дія головного речення названа інфінітивом у значенні наказового способу, а форма доконаного виду лише підсилює обов’язковість її виконання.

Роль лексичних засобів зв’язку виконують займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення. Наприклад, у реченні Нині, коли в Україні триває складний і часто болісний процес формування реального власника, політико-економічні структури мають спрямувати свої зусилля на те, щоб цей процес не законсервувався, і забезпечити необхідні умови для його інтенсивного розвитку виправданою є заміна іменника процес особовим займенником його. З одного боку, вона забезпечує єдність речення, а, з іншого – дає змогу уникнути нагромадження тих самих слів. Потрібно, звичайно, дбати про адекватність такої заміни, особливо про те, щоб не порушився логічний зв’язок між частинами, напр.: Директор погодився з аргументом, що його висунули працівники. Виникає двозначність унаслідок уживання займенник його замість іменника аргумент. Лексичними засобами зв’язку є також відносні займенники, напр.: Економіка і політика завжди перебувають перед проблемою вибору пріоритетів, який зумовлений впливом багатьох факторів. Граматична форма і семантика займенника який як члена підрядного речення стимулює пошук серед багатьох іменникових форм головного речення саме його еквівалента – іменника вибір.

Синтаксичними засобами поєднання частин складного речення є порядок розміщення предикативних частин, паралелізм побудови речень, неповнота окремих речень тощо. Відомо, що порядок частин у межах складного речення в українській мові є відносно вільним, але для певного виду складнопідрядних речень місце підрядної частини чітко визначене. Наприклад, означальне речення ЗАВЖДИ стоїть ПІСЛЯ пояснюваного слова, напр.: Банк-гарант – це банк, який поручився за свого клієнта. Підрядна частина складнопідрядних наслідкових речень теж завжди стоїть після головної, приєднуючись сполучником так що, напр.: Андрій захворів, так що іспит складатиме за талоном. Професор захворів, так що іспит доведеться перенести. Незмінно після головного стоїть підрядне з’ясувальне речення, напр.: Староста повідомив групу, що іспит перенесено.

В окремих випадках якраз місце підрядної частини визначає специфіку структури головного речення. Якщо підрядне допустове речення стоїть перед головним, то підрядним сполучникам хоч, хай (нехай) і сполучним словам як не, де не, скільки не, куди не, коли не, який не, хто не, що не, хоч як, хоч який у головному реченні можуть відповідати протиставні сурядні сполучники але, та, проте, однак, напр.: Хоч практика тривала всього три тижні, але за цей час удалося багато зробити.

Важлива роль в оформленні тексту належить графічним засобам – абзацам, розділовим знакам. Вони допомагають забезпечити адекватну загальній комунікативній спрямованості структурну організацію тексту.

Абзац (нім. Absatz – уступ) – це комплексна одиниця тексту, що складається з кількох (рідше – з одного) речень, характеризується тематичною цілісністю. В межах абзацу автор реалізує певну мікротему. Сукупність таких мікротем формує тему всього тексту.

Абзаци виділяють з уваги на три основні причини:

- новизна інформації;

- важливість її в межах тексту;

- неможливість подання інформації через логічну несумісність.

Кількість абзаців, їхня структура та обсяг відображають загальностильові особливості тексту, а також індивідуальну манеру викладу матеріалу. Тексти ділової мови, особливо офіційно-ділового стилю, відзначаються великою кількістю невеликим за обсягом абзаців, які часто нумерують, виділяють підабзаци, використовують заголовки. Їхньою особливістю є однакові початки, напр.:

Привести у відповідність до...

Сприяти проведенню (у проведенні)...

Продовжити виконання (реалізацію, організацію, роботу над створенням)...

Забезпечити комплектування (дотримання, проведення) та ін.

Зразок тексту офіційно-ділового стилю: