2. Процес прийняття рішень

Процес прийняття рішень складний та багато­сторонній. Він включає цілий ряд стадій та опе­рацій. Кількість та якість прийняття рішень за­лежить від керівника, ситуації, стиля керівницт­ва, культури організації. Важливо, щоб кожний керівник, враховуючи ситуацію та свій стиль уп­равління, міг прийняти найбільш ефективне рі­шення.

Класичний підхід до прийняття управлінсько­го рішення полягає у виконанні певної процедури та виконанні обов'язкових дій:

1. Діагностика проблеми

Задача керівника на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, вивченні справи та цілі, попередньому формуванні критеріїв рі­шення.

2. Виявлення обмежень та визначення альтернатив

Причиною проблеми можуть бути чинники, які знаходяться за межами організації, які керівник не в змозі змінити. Такі обмеження звужують прийняття оптимальних рішень. Тому потрібно визначити джерело та суть обмежень та визначи­ти альтернативи, тобто з'ясувати всі можливі дії, які усунуть причини проблеми.

3. Прийняття рішення

На цій стадії розглядаються альтернативні рішення, вибираються ті, які матимуть найбільш сприятливі наслідки рішення.

4. Реалізація рішення

На стадії реалізації приймаються міри до кон­кретизації рішення і доведення його до виконавців, тобто цінність рішення полягає в тому, що воно реалізоване (здійснене).

5. Контроль за виконанням рішення

У процесі контролю виявляються відхилення і вносяться поправки, які допомагають реалізува­ти рішення повністю. За допомогою контролю вста­новлюється зворотний зв'язок між системою, що керує, та системою, якою керують.

3. Моделі та методи прийняття рішень

1. Метод наукових досліджень

Ефективне прийняття рішень необхідне для ви­конання управлінських функцій.

Наука управління намагається підвищити ефек­тивність організації шляхом підвищення здібності керівництва до прийняття обгрунтованих об'єктив­них рішень в ситуаціях виключної складності за допомогою моделей та кількісних методів.

Сьогодні моделі та методи науки управління використовують для розв'язання таких задач: ре­гулювання транспортних потоків у містах, опти-мізація графіка руху в аеропортах, складання графіків занять в класах та аудиторіях універси­тетів, управління запасами в супермаркетах та універмагах і ін.

«Наука управління», «наука про прийняття рішень», «системний аналіз», «дослідження опе­рацій» - ці терміни використовуються як майже синоніми, бо вони взаємо замінні.

Фундаментальною процедурою будь-якого нау­кового дослідження є метод, який складається з таких кроків:

1. Спостереження. Мова йде про об'єктивний збір та аналіз інформації з питань проблеми та ситуації. Приклад: якщо розглядається залежність між потребою у виробах та рівнем запасів, керів­ник повинен оцінити, як змінюється рівень за­пасів в залежності від попиту.

2. Формулювання гіпотези. Формулюючи гіпо­тезу, дослідник виявляє альтернативи - варіанти дій та наслідки для ситуації, а також робить прогноз, який базується на цих спостереженнях. Ціль - вста­новлення взаємозв'язку між компонентами про­блеми.

Наприклад: спостереження показує, що запаси будуть зменшуватися, якщо попит протягом міся­ця збільшиться більш ніж на 10% . Керівник може розглядати гіпотезу, згідно з якою приріст запасів на певну величину дозволить їх скоротити в ситу­ації збільшення попиту.

3. Верифікація. На третьому кроці - верифікації, або підтвердження достовірності гіпотези, дослідник перевіряє гіпотезу, спостерігаючи результати прийнятого рішення. В нашому прикладі: якщо керівник може збільшити запаси на величину, рекомендовану штабним спеціалістом і якщо при цьому запаси не зменшуються і не збільшуються надмірно, гіпотезу слід визнати правильною. Якщо ж виникає нестача (брак) продукції із збільшенням попиту або запаси збільшуються настільки, о витрати на їх утримання стають завеликими, гіпотезу визнають недостовірною. В цьому випадку керівник повинен повернутися до 1-го кроку, додати до відомої інформації ту, що була зібрана на кроці перевірки гіпотези, після чого сформу­лювати нову гіпотезу.