ЗМІСТ

ВСТУП. Роксолана – символ розуму, величі духу українки, її краси, жіночості................................................................................…………………….

РОЗДІЛ I. Літературознавча дефініція використаних термінів.

1.1.Художній портрет як засіб відтворення дійсності………………………...

1.2.Класифікація художніх портретів…………………………………….…….

1.3.Поняття про соціологічний експеримент…………………….…………….

1.3.1.Анкетування - альтернативний спосіб дізнатися громадську думку….

РОЗДІЛ II. Роксолана - велика українка, «що сяяла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров'ю і перлами»(О.Назарук).

2.1.Знаковість постаті Роксолани………………………………………………..

2.2.Історія написання історичної повісті Осипа Назарука «Роксоляна»………

2.3.Класифікація художніх портретів Роксолани. Особливості зовнішності…

2.4.Результати соціологічного анкетування…………………………………….

ВИСНОВКИ...........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..

Вступ

У мусульманському світі за всю історію налічується 20 імен правительок і 13 регентш. Серед жінок є ім’я Хуррем-султан, тобто Роксолани.

Хто ж вона, Роксолана? Чому саме її ось уже більше чотирьохсот років пам'ятають, шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, про неї пишуть і в оповіданнях, повістях, романах, її портрети й сьогодні прикрашають музеї?

Роксолана - символ трагічної долі бранки-полонянки; символ розуму, величі духу українки; краси; жіночості. Історичні джерела засвідчують, що Роксолана - це дружина турецького султана Сулеймана ІІ, яка відігравала величезну роль у політичному житті Османської імперії 20-50-х рр. XVI ст. Українка за походженням, справжнє ім'я - Настя Лісовська.

Образ Хурем за чотири з половиною століття вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, зазначають історики, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки. Але митці та науковці цікавляться постаттю цієї неординарної жінки, а тому продовжують досліджувати усе, що пов’язане з ім’ям Роксолани.

Актуальність теми. Завдяки своїй мудрості Роксолана змогла бути поряд із Сулейманом понад 40 років, розбудовувала державу, коли чоловік ходив у походи. Вона потрясала всіх, і навіть сам падишах підкорився її знанням, та радився у всіх державних справах. Історики ні на мить не зупиняються, шукаючи таємниці її походження та з’ясовуючи причини і наслідки досить сміливої поведінки. В школах при вивченні цієї теми, діти з захопленням слухають нові відомості, відкриття, яких досягли дослідники. Це свідчить про те, що постать Роксолани зворушує, характеризує український народ в цілому. Знову й знову постає питання: «У чому є таїна тої сорокалітньої любові одного з найжорстокіших людей тогочасного світу до цієї жінки, заради якої він забув матір, стратив головного візира війська і ще багато наближених, а потім простив їй навіть державну змову?» [3, с.13].

Об’єктом дослідження є повість Осипа Назарука «Роксоляна» та власні дослідження з даної теми.

Предмет дослідження – виявлення особливостей зовнішнього портрету Роксолани, дівчини яка потрясла світ, але при цьому не виділялася красою: «...та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна». [2, с.268].

Мета дослідження – створити загальнонародний образ, який постає в уяві людей, при слові «Роксолана». Відшукати особливості зовнішності Роксолани, що могли б вплинути на життя та становлення Хуррем в Туреччині.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

• Ознайомитися із поняттями «художній портрет» та «соціологічний експеримент», виявити особливості цих термінів, розглянути їх як методи пізнання особистості;

• Розкрити особливості портрету Роксолани у історичній повісті Осипа Назарука «Роксоляна»;

• Дослідити рівень знань у учнів 9-11 класів щодо постаті Анастасії Лісовської та програмового твору.

Практичне значення. Дослідження полягає в тому, що його матеріал буде використаний під час вивчення творчості письменника Осипа Назарука, зокрема повісті «Роксоляна» на уроках української літератури у школі, на уроках історії України під час вивчення періоду татаро-турецької навали 16 століття; у курсі історії української літератури як навчального предмету філологічних факультетів.

Розділ I.

1.1.Художній портрет як засіб відтворення дійсності

Художня література посідає в житті людства, кожної окремої людини важливе місце. З художніх творів ми дізнаємося про події минулого й сучасного, про долі людей, про зміни, які відбуваються в житті. Під впливом прочитаного формується світогляд людини, її ставлення до навколишнього. Читаючи художній твір, дістаємо насолоду від його довершеної форми, яскравих картин, створених письменником, багатої образної мови.

Один і той самий твір по-різному сприймається різними читачами від їх загального розвитку, життєвого досвіду, естетичного рівня.

Література відображає весь багатющий діапазон людського життя – від складних подій, в яких діють великі маси людей і які відбуваються протягом десятків, а іноді й сотень років, до невеликого пейзажного малюнка чи швидкоплинного почуття, миттєвого настрою людини. Природно, що від цього залежить й рід і жанр художнього твору, до якого звертається митець.

Художній твір складається з великої кількості взаємопов’язаних частин, що становлять єдине ціле. Отже, розглядаючи форму твору, насамперед маємо виділити композицію. Це – зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів.

Персонажі поділяються на головних та другорядних. Головним героям приділяється найбільше уваги і саме через них розкривається головна ідея твору. Другорядні герої сприяють розвитку сюжету, часом бувають яскраво виписані, але уваги приділено їм менше, роль у подіях незначна. Епізодичні герої, як правило, з’являються в творі раз-двічі й виконують незначну службову роль.

Персонажі зображені в діях, розвитку, зростанні, у взаємозв’язках з іншими дійовими особами. Усі вони, взяті в сукупності, у зв’язках, стосунках становлять систему образів-персонажів. Персонажів називають ще дійовими особами, а головних часто ще героями твору.

Як відомо, кожна людина має свій характер (від гр. charakter – визначальна риса, особливість), тобто сукупність особистих психічних рис і якостей, що розкриваються у поведінці, діях, вчинках людини. Чим яскравіше, повніше й переконливіше виписаний характер дійової особи, тим яскравіше вимальовується вона як індивід, неповторна особистість.

Але, окрім, індивідуальних рис, дійова особа має й такі визначальні, найсуттєвіші риси і якості, що характерні для певної групи людей.

У найяскравіших образах літературних персонажів індивідуальне майстерно поєднується з типовим.

У творенні образів дійових осіб не можна обійтися без творчого авторського домислу. Автор відповідно до своїх уявлень описує зовнішність героя, наділяє його тими чи іншими рисами, якостями характеру, передає його думки тощо.

Іноді письменник бере певну історичну особу чи особисто знайому йому конкретну людину або таку, що про неї він чув розповідь, яка зацікавила його, й на основі творить образ літературного героя. Тара реально існуюча людина називається прототипом, або прообразом літературного героя.

Інколи автор бере від прототипу лише окремі яскраві деталі, риси характеру, випадки з життя.

Для правдивого зображення кожного персонажа свого твору, письменник використовує термін «художній портрет» або «художній образ». Це допомагає йому створити героя, який у всій широті змалює епоху, в якій відбуваються події, змусить читача зробити особисті висновки та почерпнути корисні риси вдачі та поведінки.

Портрет – зображення зовнішності героя як засіб його характеристики.

Художній образ людини (персонажа), створений письменником, дає нам уявлення про її зовнішній вигляд і водночас дає розуміння рис її характеру, внутрішнього світу, скритого від стороннього ока, від інших людей, навіть рідних.

Письменник як автор твору довго обдумував життя своїх героїв, він же знає про них усе. Тому у тексті твору поступово все передає читачам. Щоб нам було цікаво твір читати, письменник будує сюжет, тобто розгортає події, в яких діють персонажі. Зображені ним постаті взаємодіють з іншими людьми, мають з ним якісь стосунки. Ця взаємодія відбувається завжди в якомусь середовищі. Справжня вдача людини-персонажа, навіть всупереч намірам людини, виявляється в міміці, жестах, інтонації мовлення, вчинках на самоті і на людях. Тому, щоб зрозуміти якусь людину, треба з нею довго зустрічатися, знати всі її вчинки, порівнювати те, що вона говорить різним людям, а що думає про саму себе і про інших, не кажучи їм цього відверто.

Тому письменників епічних творів (розповідних) використовують усі прийоми (засоби) розкриття образу людини, але всі вони об’єднуються в сюжеті, який характеризує рух, розвиток всього, що оточує людину. Сюжет завжди націлений на людей особливо на центральну в творі постать.