4. Забезпечення розуміння себе іншим

Щоб полегшити рішення задачі, про яку тільки що мовилося, необхідно поклопотатися про те, щоб партнер по спілкуванню зрозумів тебе. У зв'язку з цим вчитель повинен вирішити два завдання: знайти можливо прийнятнішу (доступну) для учнів форму самовираження і поклопотатися про самообмеження.

Перше завдання вирішується з використанням рефлексії: «Що учень думає про мене?», «Як йому представляється моя позиція в цьому питанні?», «Як він сприйме і оцінить мої дії?». Виходячи з цього, вчитель повинен будувати свою поведінку: утриматися від вчинків або висловів, які можуть викликати невиправдану і небажану реакцію учня. Наприклад, знаючи про хворобливу самолюбивість учня, не варто підкреслювати його недоліки при кожному випадку. Проте необхідно враховувати і свої недоліки, що приведе до рішення і другого завдання - самообмеженню. Адже взаєморозуміння з учнями багато в чому залежить і від поведінки вчителя, від того, як він управляє своїми випадковими емоціями, наскільки в ладу один з одним у нього розум і емоції. Для цього потрібне постійне вивчення себе, своїх реакцій, своїх установок в оцінках явищ і вчинків інших людей.

Поважно, щоб вчитель умів дати нехитру пряму відповідь на важке питання що вчиться, обернути загрозу жартома, не віднести до себе двозначної образливої репліки. Даючи ту або іншу оцінку поведінки що вчиться, потрібно уміти показати свою доброзичливість, інакше у учня виникне оборонна реакція.

Дуже часто вчителі користуються при обговоренні провини учнів узагальненням, видають окремий приватний вчинок як приватний прояв загальної системи, що створює школяру репутацію ледаря, прогульника, недисциплінованого і тому подібне Проте таке обговорення приводить, по суті справи, до засудження особи. Природно, при такому підході школяр відразу займає оборону позицію, використовуючи при цьому звинувачення вчителя як засіб самозахисту. При доброзичливому ж підході у учня мобілізуються сили на реалізацію позитивної поведінки.

Взагалі при забезпеченні взаєморозуміння з учнями вчитель винен частіше спиратися на те позитивне, що є у учня, а не боротися з учнем, що має негативні якості, «витравлять» недоліки. Адже при цьому у вчителя мимоволі прослизають в мові нотки ворожості, владності, деспотизму і взагалі неповага до учня. Виявлення ж позитивного у учня заряджає його емоційно позитивною енергією, стимулює діяльність, оскільки піднімає в очах школяра власний престиж. Він прагне утриматися в своїй самооцінці, тому і надалі прагне заслужити на схвалення вчителя.

Швидкість реакції, тямущість, спокій, незалежність думок, поза сумнівом, є достоїнствами учнів, проте рідко помічаються вчителями. В результаті у вчителя може скластися враження, що у учня немає нічого позитивного. Звідси ясно, яке значення має для встановлення взаєморозуміння широта бачення вчителем психологічних особливостей учня.

Підхід вчителя до учня з позитивного боку створює передумови для зрушення позиції позитивного відношення, що вчиться унаслідок виникнення, до вчителя як людини, виникнення довіри до нього. Це забезпечує перехід до останнього етапу встановлення взаєморозуміння між вчителем і що вчиться.