2. Визначення стратегічної орієнтації міжнародної компанії

У відповідності зі своєю стратегічною орієнтацією фірма розробляє свою міжнародну стратегію.

Вибір стратегії може бути сформульований як дихотомія централізації – децентралізації, тобто визначення співвідношення між ними, яке обирається менеджером компанії в конкретних умовах.

Таблиця 2

Основні характеристики окремих стратегій зовнішньоекономічної (закордонної) експансії

Назва стратегії	Характерні ознаки	Позитивні риси	Негативні риси
Міжнародна стратегія	- Тиражування однієї й тієї ж продукції в різних країнах - Концентрація виробництва в країні походження - Розміщення виробництва і маркетингу в інших країнах	Відносно низькі витрати на виробництво завдяки передачі основних умінь і продуктів, що використовуються в країні	- Відсутність адаптації до місцевих умов - Обмежені вигоди від масштабів виробництва і місцевих умов
Мультидержавна стратегія	- Індивідуалізація продукції для різних ринків. - Розміщення виробництва, маркетингу в багатьох різних країнах	Адаптація до місцевих умов	- Обмежена передача знань і продуктів між країнами - Обмежені вигоди від масштабів виробництва та розташування
Глобальна стратегія	Централізоване виробництво і маркетинг розташовані в країнах з найменшими виробничими витратами	- Вигоди від відповідної локалізації основних процесів - Результати від економії на масштабах	Відсутність адаптації до місцевих умов
Транснаціональна стратегія	Одночасне врахування економії на масштабах і передачі знань та продуктів між країнами	Вигоди від ефекту масштабів і адаптації до місцевих умов	Небезпека відсутності концентрації на витратах та місцевих ринках і прийняття міжнародної стратегії

5. Особливості функції організації в міжнародному менеджменті

У сучасних умовах демонополізації ЗЕД підприємство – основна ланка зовнішньоекономічного комплексу країни. Відповідно до чинного законодавства, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, створений у визначеному порядку для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг із метою задоволення споживачів і одержання прибутку.

Відповідно до чинного законодавства України, підприємство має право самостійно визначати форми, методи й обсяги роботи на зовнішньому ринку. Будь-яке підприємство, фірма може мати у своєму складі такі підрозділи:

1. Виробничі відділи або відділення, що відають усіма питаннями, пов'язаними з випуском продукції.

2. Функціональні відділи (збуту, маркетингу, реклами, постачання, транспортний, юридичний, економічний, науково-дослідн, інженерно-конструкторський і ін.).

3. Адміністративні відділи (фінансовий, бухгалтерський, відділ кадрів і ін.)

Взаємозв'язок між окремими підрозділами складає організаційну структуру фірми.

Для фірм, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, важливим є завдання адаптації їх організаційної структури до міжнародних стратегій і середовища, що змінюється, для більш ефективного пристосування діяльності закордонних філій до цілей корпорації. При цьому організаційна структура буде результатом взаємодії ряду чинників, у тому числі місця розташування і типу закордонних підприємств, їхнього впливу на загальну ефективність роботи корпорації, характеру активів, використовуваних для ведення бізнесу поза країною базування, і перспектив досягнення цілей міжнародної діяльності і загальних цілей корпорації в часі. Фірмам варто визначати статус філій і створювати організаційні структури відповідно до загальних цілей. Структурна схема для кожної країни може бути індивідуальною в силу унікальності характеру діяльності філій і специфічності умов у кожній країні. Іноді в країнах створюються додаткові структурні підрозділи для координації діяльності, що охоплює більш ніж одну країну. Від форм і методів ведення операцій і розміщення виробничих підрозділів у країні базування і за кордоном залежать податки, витрати і контроль. Тому організаційна структура дуже впливає на досягнення цілей корпорації.

Чим більш важливими для корпорації є конкретні закордонні операції з погляду результатів її роботи, тим вищий рівень організаційної структури, на який надходять звіти операційних підрозділів. Тому організаційна структура і система звітності повинні змінюватися в часі в міру розширення діяльності за рубежем.

На одному полюсі всього набору організаційних можливостей знаходиться фірма, що експортує надлишки продукції з залученням посередника, що одержує право власності на продукцію і здійснює всі пов'язані з експортом операції. Ясно, що в цьому випадку тільки деякі робітники фірми зайняті експортними операціями. Так як фірма не має у своєму розпорядженні своїх людей за кордоном або робітників, що спеціально займаються експортом, то немає необхідності розробляти відповідну кадрову політику або програми підготовки і навчання. Оскільки право власності на товари фірми переходить в інші руки вже в країні базування, їй не потрібно розглядати правові або податкові питання стосовно до країни-імпортера. Крім того, платежі здійснюються у валюті своєї країни, і тому не виникає проблем із переведенням фінансових коштів або оцінкою ефективності роботи підрозділів у різних країнах. Накінець, у фірми немає потреби в нових маркетингових програмах, тому що вона не починає спроб нарощування обсягу продаж за кордоном. Всі експортні операції здаються настільки незначними, що вище керівництво майже не помічає експортних угод. Відповідні обов'язки можуть бути покладені на працівника, що має знання і час, достатні для того, щоб відрізнити реальні експортні замовлення від нездійсненних. За цих умов займатися закордонними операціями може спеціаліст, що знаходиться на невисокому рівні в ієрархії корпорації.

На іншому полюсі знаходяться фірми, що пройшли через проміжні стадії і тепер мають у своєму розпорядженні закордонні філії і сприятливі умови для торгівлі за рубежем. Кожна функціональна або консультативна група усередині такої фірми, безсумнівно, залучена до цієї діяльності. Так як в цих фірмах експортні операції складають значну частину сумарних показників роботи, зокрема обсягів продаж і інвестицій, у діяльності за рубежем беруть участь працівники, що займають дуже високі посади в управлінській ієрархії.

За обсягом зовнішньоекономічних операцій всі підприємства можна поділити на дві групи:

1. Дрібні та середні, які займаються тільки експортно-імпортними операціями

2. Крупні, які здійснюють всі види ЗЕД