Фінансові і змішані холдинги

Найбільш поширені два основні види холдингових компаній: фінансові («чисті») і змішані. Фінансова холдингова компанія створюється з метою реалізації функцій фінансового контролю і управління. Навпаки, змішана холдингова компанія займається певною підприємницькою діяльністю: промислової, торгової, транспортно-логістичної, кредитно-фінансової і т.д.

Змішані холдинги типові як головні компанії («штаб-квартир») більшості БНК, що є промисловими концернами, або конгломератами, що характеризуються більшою мірою диверсифікації і ослабленням функціональних зв'язків між компаніями групи. Проте в останні десятиліття спостерігається зростання числа фінансових холдингових компаній, об'єднуючих фінансові і нефінансові фірми в багатонаціональні групові структури.

Будучи фінансовими організаціями, такі холдингові компанії мають ряд функціональних відмінностей від інших фінансових інститутів – банків, інвестиційних фондів. На відміну від банків, холдингові компанії не обмежені законодавством в здійсненні прямих інвестицій в нефінансові підприємства, тобто промислові, торгові, будівельні та інші фірми. При цьому, за наявності відповідних ліцензій, холдингова компанія може займатися і певною фінансовою діяльністю, за виключенням власне банківської.

На відміну від інвестиційних фондів, холдингові компанії не обмежуються міжнародними портфельними інвестиціями, тобто диверсифікованими вкладами в акції компаній різних країн. Метою холдингової компанії є отримання контролю над акціонерним капіталом, що дозволяє ефективно здійснювати управлінські функції.

Основною відмінністю фінансової холдингової компанії від інших фінансових інститутів є вироблення і реалізація інвестиційної стратегії, ставлячою метою встановлення ділового контролю над вже існуючими або створюваними фірмами, що знаходяться в полі її інтересів.

Механізм створення групи компаній

Процес організації групи компаній (фінансово-промислової групи) може йти «знизу», «зверху», або суміщати обидва ці способи.

На першій стадії, при організації «знизу», відбувається об'єднання юридично незалежних компаній-засновників з утворенням «ядра» майбутньої групи. Як засновницький внесок при створенні холдингової компанії можуть бути внесені будь-які активи, як матеріальні (грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, устаткування і ін.), так і нематеріальні (права користування природними ресурсами, права на інтелектуальну власність, патенти, ліцензії). У разі, коли засновником холдингової компанії є акціонерне товариство, то як засновницький внесок можуть виступати акції (паї) цього товариства.

Надалі, після заснування головної холдингової компанії процес організації БНК йде «зверху». При цьому можливо декілька варіантів подій. Найпоширенішим варіантом є заснування дочірньої фірми у вибраній країні з метою розвитку через неї торгово-збутових операцій по просуванню на місцевий ринок товарів БНК, вироблених в інших регіонах, або надання послуг, або організації місцевого виробництва. Іноді створенню дочірнього підприємства передує стадія відкриття відділення (філіалу) зарубіжної компанії, що не має статус самостійної юридичної особи.

Як правило, над подібними дочірніми підприємствами встановлюється 100 % контроль з боку материнської компанії, або субхолдингу (при складнішій ієрархічній структурі групи), – якщо це не суперечить місцевим законам. Надалі можливо часткове зниження участі групи в акціонерному капіталі дочірньої фірми. Це відбувається, наприклад, коли на рівні керівництва БНК ухвалюється рішення про залучення додаткового капіталу з місцевих джерел шляхом розпродажу деякої частини акцій дочірнього підприємства.

Інші схеми виникають при встановленні контролю над вже існуючим зарубіжним підприємством. Якщо досягнута згода між керівництвом холдингової компанії і радою директорів компанії-мети, що поглинається, на купівлю-продаж акцій («дружнє» поглинання), то найчастіше відбувається обмін акцій цієї фірми на акції холдингової компанії. Можливий також сценарій «дружнього» поглинання у формі передачі контрольного пакету акцій холдингової компанії в траст або довірче управління. У разі ж неможливості досягнення згоди з радою директорів компанії-мети, БНК вимушена виходити з пропозиціями про покупку акцій на її крупних акціонерів, а також вдаватися до скупки акцій на фондовому або неорганізованому ринку з метою концентрації в своїх руках пакету, достатнього для встановлення контролю через загальні збори акціонерів («агресивне» або «жорстке» поглинання). Результатом такого варіанту подій стає повна зміна керівництва компанії, що поглинається.

Якщо акції зарубіжного підприємства раніше знаходилися в державній власності або управлінні, то отримання акцій можливо при його приватизації, наприклад, шляхом виграшу БНК інвестиційного конкурсу. Можливий також варіант інвестиційного кредитування під забезпечення у вигляді застави акцій. Нарешті, ще одним способом встановлення ділового контролю над зарубіжним підприємством, причому часто найбільш дешевим, але і найбільш конфліктним, є скупка його боргів з подальшою загрозою банкрутства.