Завдання для самостійної роботи

1.Заповніть таблицю «Наукові соціологічні школи»:

Соціологічна школа чи науковий напрям і вчений, який її представляв

Суть соціологічної теорії, основні праці авторів

2.Заповніть таблицю «Провідні вчені – класики соціології»:

Вчений, роки життя, країна походження

Основні соціологічні ідеї, погляди вченого

3.Опрацюйте уривок з книги сучасного французького вченого Арона Реймона «Етапи розвитку соціологічної думки», де вчений подає своє тлумачення книги Еміля Дюркгайма «Самогубство» (1897).

«Книга, яку Дюркгайм присвятив проблемі самогубств, тісно пов’язана з вивченням поділу праці. Дюркгайм загалом приймає явище природного поділу праці. В ньому він вбачає ознаку нормального і врешті-решт сприятливого розвитку суспільства… Одначе він відзначає також, що в сучасного суспільстві людина не конче більше задоволена своїм становищем, ніж в колишніх суспільствах, і водночас привертає увагу до зростання числа самогубств як вияву й доказу певних, можливо, патологічних рис нинішньої організації спільного життя [с.346]».

«Остання частина книги, присвячена поділу праці, має в собі аналіз цих патологічних рис. Уже тут Дюркгайм веде мову про аномалію, відсутність чи дезінтеграцію норм, тобто про поняття, яке переважатиме при аналізі самогубств. Він звертає увагу й на деякі явища: економічні кризи, погане пристосування трудящих до умов праці, неприборканість вимог індивідуумів стосовно колективу. Всі ці явища – патологічні. Справді, згідно з тим, що сучасні суспільства ґрунтуються на диференціації, треба, щоб кожен робив те, що відповідає його схильностям та бажанням… В суспільствах, де панують традиції, місце кожного індивідуума визначається походженням чи гуртовими імперативами. В таких суспільствах вимога індивідуумом становища, яке відповідає його пристрастям чи є спів мірне його достойностям, була б порушенням норми. Провідний же принцип сучасного суспільства – індивідуалізм. Тут люди відрізняються один від одного й усвідомлюють це, кожен прагне домогтися того, на що він, на його думку має право [с.346]».

«Отже, головна проблема суспільств – сучасних, як і всіх, – це стосунок індивідуумів і гуртів. Цей стосунок змінився внаслідок того, що людина стала надто свідомою щоб сліпо згоджуватися з соціальними імперативами. Але, з іншого боку, індивідуалізм, бажаний сам собою, сповнений небезпеки, оскільки індивідуум може вимагати від суспільства більше, ніж воно спроможне йому дати. Тому потрібна дисципліна, яку може накинути тільки суспільство [с.347]».

«У книзі «Про поділ суспільної праці» Дюркгайм натякає на можливий, на його думку спосіб вилікування від ендемічного лиха сучасних суспільств: створення професійних гуртів, що сприяють інтеграції індивідуумів у колективи [с.347]».

«Дюркгайм хоче показати, якою мірою колектив випливає на індивідуумів. Статистика одразу ж показує, що відсоткове відношення самогубств, тобто частота для певного населення, відносно постійне. Цей факт Дюркгайм розглядає як істотний. Певний відсоток самогубств вирізняє глобальне суспільство, область чи район. Він змінюється не мимовільно, а залежно від багатьох обставин. Завдання соціолога – виявити кореляції між обставинами та коливаннями рівня самогубств, коливаннями, що є соціальними явищами. Справді, треба розрізняти самогубство як індивідуальне явище (така-то людина за таких-то обставин наклала на себе руки) від рівня самогубств як соціального явища, яке й прагне пояснити Дюркгайм. З теоретичного погляду найважливіше – залежність між індивідуумами (самогубством) та суспільним (рівень самогубств) явищем [с.348]».

«Він визнає наявність психологічної схильності до самогубства. Справді, саме в неврастеніків найбільше шансів накласти на себе руки за певних обставин. Однак, вважає він, чинник, що спонукає до самогубства, має не психологічний, а соціальний характер [с.349]».

«Дюркгайм досліджує зміни рівня самогубств серед різних гуртів населення і намагається довести відсутність кореляції між частотою психопатологічних станів і частотою самогубств. Наприклад, він розглядає різні релігії і відзначає, що число душевно хворих серед прихильників єврейської релігії особливо велике, але частота самогубств серед них дуже незначна. Він прагне також показати, що нема кореляції між спадковою схильністю та рівнем самогубств [с.349]».

«Дюркгайм за допомогою статистики спростовує думку про те, буцімто показник самогубств визначається наслідуванням. Якби самогубства були наслідком наслідувань, то можна було б простежити по карті їхнє поширення з центру, де показник особливо великий порівняно з іншими регіонами. Але аналіз географічного розподілу самогубств нічого подібного не виявляє. З районами, де високий показник, розташовані в сусідстві ті, де він особливо низький [с.350]».

«Дюркгайм вважає можливим виділити три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне й аномічне.

Егоїстичне самогубство розглядається за допомогою кореляції між показниками самогубств і соціальними рамками – інтеграторами, релігією та родиною, причому остання розглядається в двох аспектах: шлюб та діти. … Показники самогубств варіюють залежно від вік, цебто, як правило, зростають разом з ним. Вони змінюються залежно від статі: в чоловіків показник вищий, ніж у жінок; змінюються вони й залежно від релігії: користуючись німецькою статистикою, Дюркгайм встановлює, що самогубства трапляються частіше в районі проживання протестантів, ніж серед католиків [с.351]».

«Наприкінці він встановлює, що коли шлюб слугує засобом доброї профілактики для чоловіків та жінок, то ця профілактика виказує себе починаючи з певного віку й великою мірою пов’язана з наявністю дітей, ніж зі шлюбом як таким [с.352]».

«Цей перший соціальний тип самогубства, виведений шляхом вивчення статистичних кореляцій, означується терміном «егоїзм». Чоловік чи жінка більше схильні до замаху на власне життя, коли вони думають про самих себе, коли вони не інтегровані в суспільний гурт, коли бажання, що рухають ними, не співвіднесені з гуртовою оцінкою цих бажань, втім, як і самого життя, і зі зна­ченням обов'язку, що його накладає близьке й міцне довколишнє середовище [с.352]».

«Другий тип самогубств – альтруїстичне. В книзі Дюркгайма він подається двома основними прикладами. Один із них спостерігається в багатьох архаїчних суспільствах: удова в індійців ладна зійти на багаття, де повинно бути спалене тіло її чоловіка. Цього разу йдеться про самогубство зовсім не від надлишку індивідуалізму, а, навпаки, внаслідок цілковитого розчинення індивідуума у гурті. Індивідуум іде на смерть згідно з соціальними імперативами, навіть не думаючи відстоювати своє право на життя, достоту так само командир корабля, не бажаючи пережити його загибель, з альт­руїзму накладає на себе руки [с.352]».

«Тож «суїцидальна течія» може захоплювати два типи людей – тих, хто надто відірваний від суспільних гуртів, і тих, хто недостатньо відірваний від них. Егоїсти накладають на себе руки легше за інших, але такою самою легкістю до самогубства відзначаються й ті, хто сповнений надмірного альтруїзму, хто настільки злився з гуртом, до якого належить, що не спроможний чинити опір ударам долі [с.353]».

«Нарешті, є третій соціальний тип самогубства – аномічне. Caмe цей тип найбільше цікавить Дюркгайма, оскільки він найбільш характерний для сучасного суспільства. Аномічне самогубство виявляється за допомогою статистичної кореляції між частотою са­могубств та фазами економічного циклу[с.353]».

«Статистика, либонь, розкриває тенденцію зростання частоти самогубств у періоди економічних криз і, крім того (що дуже цікаво й несподівано), в періоди надмірного піднесення добробуту, Цікаве й інше явище: під час значущих політичних подій виказує себе тенденція до скорочення частоти самогубств. Так, у роки війни число самогубств зменшується [с.353]».

«Найбільше Дюркгайма цікавить і невідчепно переслідує криза сучасного суспільства, що виказує себе в суспільній дезінтеграції та послабленні зв'язків між індивідуумом і гуртом [с.354]».

«Аномічне самогубство належить не лише до тих самогубств, число яких зростає під час економічних криз, а й до тих, частоті яких відповідна числу розлучень. І Дюркгайм проводить великий і ґрунтовний аналіз впливу розлучень на частоту самогубств серед чоловіків і жінок [с.354]».

«Отже, крім самогубства з егоїзму та самогубства з альтруїзму, є третій тип – аномічне самогубство, на яке приречені індивідууми в сучасних суспільствах внаслідок умов свого існування. Життя в таких суспільствах не регламентується звичаєм: індивідууми постійно суперничають один з одним; вони багато сподіваються від життя, їхні запити великі, на них постійно чатують страждання, що народжуються з диспропорції між прагненнями та їхнім задоволенням. Така атмосфера тривоги сприяє розвитку «суїцидальної течії» [с.354]».

«Але наприкінці праці «Про поділ суспільної праці», як і наприкінці «Самогубства», Дюркгайм вказує, що в сучасних суспільств спостерігаються певні патологічні симптоми, й передусім недостатня інтеграція індивідуума в колектив. Типом самогубства, який у цьому плані найбільше привертає увагу Дюркгайма, виявляється той, що його він назвав аномічним. Саме цей тип викликає зростання показника самогубств під час економічних криз, а також у періоди розквіту, в усіх тих випадках, коли відбувається посилення діяльності, розширення обмінів та загострення суперництва. Ці останні явища невіддільні від суспільств, у яких ми живемо, але за певними межами вони стають патологічними [с.356]».

«Дюркгайм писав: «Швидкість, з якою зросло число самогубств, не припускає іншої гіпотези. Менш ніж за 50 років воно в різних країнах збільшилося втроє, вчетверо й навіть вп'ятеро... Тож організація нашого суспільства повинна була глибоко змінитися за це століття, щоб стати причиною такого зростання показника самогубств… Тож приплив доб­ровільних смертей свідчить не про посилення блиску нашої цивілізації, а про стан кризи та розладу, який не може тривати, не породжуючи небезпеки» (ibid., р. 422-423) [с.356-357]».

«Єдиний суспільний гурт, який може сприяти залученню індивідуумів до колективу, – це професійний гурт, або, кажучи мовою Дюркгайма, корпорація… У більшості випадків він називає корпораціями професійні організації, які, згуртовуючи наймачів і найманих, стоять достатньо близько до індивідуумів, щоб бути школою дисципліни й для кожного досить високою засадою, що має престиж і владу. Навіть більше, корпорації відповідають характеру сучасних суспільств, де переважає економічна діяльність [с.358]».

Арон Реймон Етапи розвитку соціологічної думки / Пер. з фран. Г.Філіпчука. – К.: Юніверс, 2004. – 688 с.