Питання самостійної роботи студента на тему

“Статистична обробка і аналіз емпіричної інформації”

1.Опис інформації та обчислення узагальнюючих параметрів.

2.Статистика як інструмент обробки даних.

3.Підготовка емпіричних динах до обробки і аналізу.

4.Обробка і аналіз первинної інформації.

5.Коефіцієнт зв’язку між двома ознаками.

Завдання для самостійної роботи

1.Опрацюйте фрагмент праці м.Міщенко про особливості проведення вуличних опитувань і дайте відповіді на запитання:

• Чому в європейських країнах не застосовують метод вуличного опитування?

• В яких місцях не доцільно проводити опитування людей на вулиці?

• Чому не варто опитувати двох і більше людей, які йдуть разом по вулиці?

• Які недоліки методу вуличних опитувань?

• Чи можна застосовувати метод вуличних опитувань для з’ясування медичних проблем?

«Однією з проблем, що перешкоджають отриманню адекватних результатів під час соціологічних досліджень є нещирість відповідей респондентів.

Спроби знайти методику, яка може забезпечити респондентові більш високе відчуття анонімності, привели до ідеї застосування вуличного опитування.

Процедура вуличного опитування досить детально розроблена російським соціологом Л.Кесельманом (Уличный опрос в социологическом исследовании: методическое пособие. – Самара; СПб., 2001), який використовує вуличні опитування з кінця вісімдесятих років минулого століття як у міській, так і в сільській місцевості [c.92].

Як пише Б.Докторов у передмові до книги Л.Кесельмана, вуличне опитування у США також “має багато десятирічну історію, але з огляду на принципові соціокультурні обставини воно застосовується в досить вузькій проблемній області – насамперед під час вивчення думок відвідувачів великих торговельних центрів”. Процедура вуличного опитування не застосовується у західних економічно розвинених країнах у дослідженнях, у яких як генеральна сукупність виступає доросле населення країни чи територія в цілому. Головною перепоною для них вважається високий рівень “автомобілізації” населення, тому соціальна структура опитаних на вулиці у такій ситуації може істотно відрізнятися від структури населення. Однак, як зазначає Л.Кесельман, на відміну від західних країн рівень автомобілізації в Росії (як і в Україні – М.М.) у кілька разів нижчий, ніж у західних країнах [c.92].

На думку Л.Кесельмана, основні Волги, які стоять перед дослідником у разі розроблення вибірки вуличного опитування, – врахування соціальної неоднорідності розселення громадян у розташуванні пунктів опитування (Кесельман, с.31). До того ж, як зазначає цей дослідник, в організації вибірки слід “уникати будь-яких місць тяжіння певних соціально однорідних груп населення. Стоячи на підході до студентського гуртожитку, ми неминуче збільшуємо представництво його мешканців, так само зміщує представництво робітників опитування біля прохідної промислового підприємства в період перезмінки” (Кесельман, с.32). Велике значення має також і час опитування. Л.Кесельман рекомендує для цього другу половину дня (якщо йдеться про будень), коли вуличний потік людей більш “збалансований” за соціальними характеристиками (Кесельман, с.34). [c.92-93].

Загалом же треба зазначити, що питання про те, яке опитування вуличне чи в помешканні – більш адекватно відображає соціально-професійну структуру населення, залишається відкритим. Відомо, що в разі опитувань, які проводяться в оселях респондентів, більші шанси потрапити до вибірки мають ті, хто не працює (пенсіонери, безробітні. Домогосподарки та ін.), порівняно із зайнятими. На думку автора (М.Міщенка), під час вуличного опитування, навпаки, більше шансів бути опитаними мають ті, хто працює, зокрема, ті, хто пізно повертається з роботи і в разі опитування в оселі потрапляє до категорії важко досяжних респондентів – вони можуть бути опитані невдовзі після виходу з роботи, під час обідньої перерви, під час переміщення територією населеного пункту в службових справах [c.97].

Методика вуличних опитувань, як будь-яка інша, не позбавлена вад. До них, зокрема, можна віднести неможливість проведення на вулиці тривалих інтерв’ю, а також труднощі здійснення контролю за роботою інтерв’юерів. Щодо останнього, втім, можливе здійснення супровідного контролю (інтерв’юера супроводжує контролер), хоча це істотно збільшує витрати на проведення дослідження [с.107].