Лабораторної роботи № 28 Приготування зразків з грунтів, які укріплені одним з мінеральних в'яжучих згідно стандарту.

Розглянуто на засіднні циклової

комісії будівництва доріг та ор-

ганізації перевезень

Протокол №___ від_____ 2012 р.

Голова ЦК ______ В.В.Кіселюк

Надвірна

2012

Загальні відомості.

Для укріплення грунтів широко використовують цементи, вапно, активні тонкодисперсні золи виносу, мелені гранульовані шлаки.

Грунт, який укріплений цементом, називають цементогрунтом. Цемент в цементогрунті є головним компонентом, який забезпечує зміну природних властивостей грунту, який укріпляють. Тільки цемент має ті потенціальні властивості, які забезпечують зміну початкових властивостей грунту з наданням йому високої міцності, монолітності, морозостійкості і інших властивостей.

Особливо великий ефект дає укріплення грунту портландцементом. Основну частину портландцементу складають силікати кальцію ( 3 СаО·SіО₂ і 2СаО·SіО₂ до 75 % ), які при взаємодії з водою утворюють пові сполуки, Ці сполуки володіють великою цементуючою здатністю, які скріплюють в монолітну, міцну і водостійку масу піщані і пилуваті частинки. В результаті складних хімічних і фізико-хімічних процесів найбільш дрібні глинисті частинки грунту втрачають свої негативні властивості: здатність до набухання і розмокання у воді, пластичність і липкість.

При укріплені цементом підзолистих грунтів процеси твердіння сповільнюються під дією кислого середовища, тому міцність цементогрунту буде незначною.

При укріплені карбонатних грунтів цементом процес твердіння буде проходити більш інтенсивно за рахунок наявності в розчині іонів кальцію і лужного середовища. Міцність буде більш високою. Наявність в грунтах легкорозчинних солей ( NаSО₄ або МgSО₄ в кількості більше 3% ) шкідливо впливає на міцність цементогрунту.

Для зміни кислотності грунту вносять вапно або їдкий натрій. Шкідливу дію сірчанокислих солей послаблюють добавкою вапна.

Проектування складу суміші грунту з мінеральними в’яжучими полягає у виборі раціонального співвідношення між складовими матеріалами, при якому суміші по фізико-механічним показниках відповідають вимогам нормативних документів.

Для підбору складу сумішів відібрані грунти випробовують в лабораторіях і визначають такі показники:

- зерновий склад уламкових, піщаних і глинистих грунтів;

- границю пластичності і число пластичності глинистих грунтів;

- оптимальну вологість;

- максимальну щільність грунту.

Фізичні і механічні властивості цементу, вапна приймають згідно паспорту.

Після збору даних приступають до лабораторного підбору складу суміші, який включає:

• покращення зернового складу грунту;

• визначення оптимального вмісту в’яжучого в суміші;

• визначення величини добавок вапна або інших речовин у випадку необхідності їх введення разом з цементом;

• визначення оптимальної вологості;

• визначення максимальної щільності цементогрунтової суміші підібраного складу;

• виготовлення стандартних зразків;

• випробування і порівняння з нормативними даними.