3.6. Позавідомчий контроль діяльності державного виконавця

Наявність відомчого контролю не означає абсолютну замкнутість і непідконтрольність діяльності державних виконавців іншим владним структурам.

Судовий контроль у виконавчому провадженні. Гарантованість судового контролю над виконавчим провадженням встановлюється Конституцією України. Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів, посадових і службових осіб. Це загальна декларація, яка надає судові право надавати правову оцінку діям чи бездіяльності державного виконавця незалежно від органу, за рішенням якого здійснюється виконавче провадження у даному випадку.

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що «… Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів із дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена …».

Крім того, суди розглядають скарги на дії державних виконавців і приймають відповідні рішення, які є обов’язковими для останніх.

Рішення суду за скаргою надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заявнику, не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили. Про виконання рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду.

На нашу думку, слід визнати вдалою спробу С.Я. Фурси та С.В. Щербака авторів навчального посібника «Виконавче провадження в Україні» сформулювати три функції суду, які мають безпосередній вплив на виконавче провадження:

1) особлива зовнішня контрольна функція;

2) зв’язок між рішенням або ухвалою суду та їх виконанням зумовлюють особливий зв’язок між діяльністю суду та державної виконавчої служби, між Господарським процесуальним кодексом та Законом «Про виконавче провадження», оскільки суду надані певні владні повноваження, що зумовлені не тільки законодавством, а й правосвідомістю судді;

3) вирішення суттєвих питань виконавчого провадження: видача виконавчого документа, видача дубліката виконавчого документа, поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, роз’яснення рішення, розстрочка та відстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання, поворот виконання, вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу, про оголошення розшуку боржника або дитини, видача дозволу на виконання рішень іноземних судів та інших.

Таким чином, діяльність державного виконавця постійно, шляхом взаємного вирішення об’ємного комплексу питань контролюється судовою владою і цей контроль є досить системним і дієвим.

Прокурорський контроль. Як уже згадувалось раніше, за Законом України «Про внесення змін та доповнень до Законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу», з вересня 2003 р. Міністерство юстиції України самостійно здійснює відомчий контроль за процесуальною діяльністю державних виконавців, тобто, з означеного моменту органи прокуратури за нормами Конституції втратили право нагляду за виконавчим провадженням.

Що ж стосується прокурорського нагляду за дотриманням законності, то за наявності даних, що в діях державного виконавця є склад злочину, прокуратура порушує кримінальну справу та провадить досудове слідство з усіма наступними наслідками.

Перспективні форми цивільного контролю. Слід також мати на увазі, що у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України 3 квітня 2003 р. Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» при створенні (у майбутньому) у структурі ДВС спеціальних підрозділів із охорони державних виконавців під час виконання ними своїх обов’язків ця служба потрапить під дію нового закону і з’явиться ще одна форма істотного, і, можливо, найбільш дієвого, контролю над діяльністю державних виконавців. Згідно з цим законом до правоохоронних органів належать такі державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Цей закон передбачає цивільний контроль із метою неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх правоохоронних органів держави, сприяння їх ефективній діяльності та виконанню покладених на них функцій, обґрунтованості рішень державних органів із питань правоохоронної діяльності з точки зору їх відповідності засадам внутрішньої і зовнішньої політики, міжнародним зобов’язанням України за укладеними договорами.

Згідно із Законом, цей контроль може виражатися у формі:

0. парламентського контролю;

1. контролю, здійснюваного Президентом України;

2. контролю з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

3. контролю з боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури;

4. громадського контролю.

Суб’єктами цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави є:

– Верховна Рада України;

– Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

– Президент України;

– Рада національної безпеки і оборони України;

– Кабінет Міністрів України;

– центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;

– органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом;

– прокуратура України;

– судові органи України;

– громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів;

– засоби масової інформації.

Цей закон передбачає можливість цивільного контролю над державними силовими структурами з боку суспільства через громадські організації у встановленому порядку. Тобто поряд із посиленням соціального і фізичного захисту державних виконавців буде посилюватися всебічний контроль над їх діяльністю з метою мінімізації негативних проявів, які стають можливими за наявності у державній структурі силових підрозділів.

Водночас, перспективне встановлення у майбутньому громадського контролю за діяльністю державних виконавців може призвести до несумлінного використання сторонами виконавчого провадження цієї форми контролю з метою здійснення протизаконного тиску на посадовців, які примусово виконують рішення суду. Тому, з огляду на вимоги статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», які забороняють втручання у діяльність державних виконавців будь-яких органів, окрім судових та органів юстиції, слід вкрай уважно та обережно розглядати перспективу встановлення у майбутньому нової форми контролю за діяльністю державних виконавців

Відповідальність державного виконавця. Оскільки державні виконавці за правовим статусом є державними службовцями, вони несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України.

Підставою для притягнення державного виконавця до дисциплінарної відповідальності, зокрема, є вчинення останнім дисциплінарного проступку, під яким розуміється протиправна та винна дія або бездіяльність, яка мала наслідком невиконання або неналежне виконання службового обов’язку, у тому числі одноразове грубе порушення трудової дисципліни. До того ж, державного виконавця може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності за перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує орган ДВС, в якому він працює.

Зокрема, державний виконавець може нести дисциплінарну відповідальність у формі:

1) догани;

2) звільнення з посади, яку він займає.

До державного виконавця також можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу:

– затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця або призначенні на вищу посаду;

– попередження про неповну службову відповідність.

За усталеною практикою, попередження про неповну службову відповідність є більш тяжким покаранням у перебігу проходження державної служби (не враховуючи звільнення з посади), оскільки за наступний після попередження дисциплінарний проступок до державного виконавця має застосовуватися дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади, яку він займає, із формулюванням, наведеним у ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП України – «виявлення невідповідності працівника займаній посаді».

Притягненню до дисциплінарної відповідальності має у будь-якому разі передувати проведення органами юстиції перевірки (комплексної, цільової, тематичної, службової та ін.) діяльності державного виконавця, із обов’язковим витребуванням від останнього письмових пояснень причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку. Відмова державного виконавця від надання письмових пояснень має бути належним чином задокументована. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку, державного виконавця може бути відсторонено від виконання службових обов’язків зі збереженням заробітку, на строк проведення такого розслідування (до двох місяців).

Право притягнення державного виконавця до дисциплінарної відповідальності має посадова особа, яка має право призначати відповідного державного виконавця на посаду.

У разі незгоди державного виконавця з накладеним на нього дисциплінарним стягненням або застосованим заходом дисциплінарного впливу, останній вправі оскаржити наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності або застосування заходу дисциплінарного впливу – до загального суду, у порядку, встановленому статтею 150 КЗпП України.

Протягом року із моменту накладення дисциплінарного стягнення до державного виконавця не застосовуються заходи заохочення. У разі невчинення державним виконавцем протягом одного року іншого дисциплінарного проступку, він вважається таким, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності. У разі сумлінного ставлення до виконання службових обов’язків, із державного виконавця може бути достроково знято дисциплінарне стягнення – до закінчення річного терміну.

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов’язків діяння, що має ознаки кримінального злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому КК України, КПК України та КУпАП.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Втім, на сьогодні закон не встановлює порядку відшкодування державою збитків, заподіяних діями або бездіяльністю державних виконавців, і ця законодавча прогалина потребує найскорішого врегулювання, оскільки останнім часом суди, у разі визнання дій (бездіяльності) державного виконавця неправомірними, при постановленні рішення про відшкодування органами ДВС збитків, стягує суми відшкодувань або з органів юстиції, які не можуть здійснювати подібне відшкодування, або стягує суми відшкодувань із органів Державного казначейства України, застосовуючи за аналогією права норми, що стосуються відшкодування збитків органами досудового слідства, дізнання, прокуратурою або судом.

До урегулювання цього питання на законодавчому рівні, воно буде вирішуватись за існуючими нормами цивільного права та процесу. Тому особа, якій завдано шкоди діями державного виконавця, має право звернутися до суду із позовом про відшкодування завданої шкоди за рахунок держави.