Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ist Ukr.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
5.58 Mб
Скачать

Опір десталінізації

Колективне керівництво, проголошене М. Хрущовим після смерті Й. Сталіна, незабаром розкололося на два ворожих табори. Найбільшої гостроти протистояння між ними досягло влітку 1957 р. “Сталінська гвардія” на чолі з Г. Маленковим, В. Молотовим та Л. Кагановичем вирішила усунути від влади М. Хрущова. 18 червня 1957 р. на засіданні Президії ЦК КПРС було поставлено питання про відставку першого секретаря. Але мета досягнута не була, бо М. Хрущова підтримали Г. Жуков (армія) та І. Сєров (КДБ). 22-29 червня 1957 р. відбувся пленум партії, який засудив діяльність сталіністів. Згодом вони були зняті з посад.

Для остаточного зміцнення свого становища М. Хрущов здійснив чергову низку кадрових перестановок. У листопаді 1957 р., відчуваючи в особі Г. Жукова й армії серйозну загрозу монополії партійної диктатури, він звільнив його від обов’язків міністра оборони й призначив на цю посаду уродженця України маршала Р. Малиновського. У грудні 1957 р. першого секретаря ЦК Компартії України О. Кириченка було обрано секретарем ЦК КПРС, а КПУ очолив М. Підгорний. Було здійснено і інші перестановки.

Наступним кроком на шляху десталінізації став XXII з’їзд КПРС, який відбувся у 1961 р. На ньому відкрито говорили про злочини Й. Сталіна. Піддали критиці також діяльність К. Ворошилова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та В. Молотова. М. Підгорний зазначив, що Л. Каганович, перебуваючи на високій партійній посаді в Україні, жорстоко знущався з керівників, активістів, інтелігенції республіки. XXII з’їзд КПРС став найвищою точкою процесу десталінізалії, на хвилі якої М. Хрущов остаточно скомпрометував і усунув від влади своїх суперників.

Десталінізація культури

Десталінізація державного й суспільно-політичного життя сприяла новій хвилі “українізації”. Серед перших на захист рідної мови стали письменники М. Рильський, М. Бажан, Н. Рибак, С. Крижанівський, М. Шумило та ін. Навіть перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест став частіше висловлюватися про необхідність збереження й подальшого розвитку української мови. Поштовхом для пробудження української літератури стала стаття О. Довженка “Мистецтво живопису і сучасність”, опублікована у червні 1955 р. у “Литературной газете”. За доби “відлиги” були написані поеми “Розстріляне безсмертя” та “Мазепа” В. Сосюри, з’явилися романи “Дикий мед” Л. Первомайського та “Вир” Гр. Тютюнника, “Кров людська – не водиця” та “Хліб і сіль” М. Стельмаха. За роман “Тронка” О. Гончар був нагороджений Ленінською премією.

Заявили про себе молоді літератори – В. Симоненко, Л. Костенко, Д. Павличко, Ю. Мушкетик, І. Драч та ін. В цей час на літературній арені з’явилася Ліна Костенко. Її першими збірками стали “Проміння землі” (1958 р.), “Вітрила” (1959 р.), “Мандрівки серця” (1961 р.). Процеси лібералізації торкнулися й мистецького життя республіки. Збагатили вітчизняну художню скарбницю М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, М. Бойчук. Декоративно-ужитковий напрям було яскраво представлено працями К. Білокур та М. Приймаченко. Нові ідеї запропонували скульптори. З нагоди відзначення 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Москві було споруджено пам’ятник Кобзарю (автори М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко). Того ж року у Львові відкрито пам’ятник І. Франку (автори – В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько та ін.).

Справжніми майстрами сценічного мистецтва в Україні були А. Бучма, В. Добровольський. Ю. Лавров, Н. Ужвій. У цей період працювали талановиті режисери Г. Юра, М. Крушельницький, В. Скляренко та ін.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]