§ 10. Українські землі в другій половині XVIII – на початку XX ст.

10.1. Українські землі в другій половині XVIII ст.

З приходом до влади дочки Петра І Єлизавети Петрівни (1741-1762 рр.) політика дещо змінилась. 16 жовтня 1749 р. вона дозволила обирати гетьмана. Прикметно те, що вибори були доручені колегії іноземних справ. Кандидатом на гетьманство став молодший брат фаворита цариці Кирило Розумовський. Вибори мали формальний характер, нові договірні статті не підписувались, а обрання було підтверджене указом від 5 червня 1750 р. Прихильність імператриці дала змогу К. Розумовському дещо розширити автономію, порівняно з попереднім періодом: відкликані російські чиновники із старшини і генерального суду, скасована канцелярія міністерського правління, пізніше гетьманові знову підпорядкована Запорозька Січ, здобуто часткову самостійність у фінансових справах. Це дало змогу К. Розумовському відновити діяльність установ судочинства. Разом з тим не можна перебільшувати самостійність гетьманської адміністрації. У той період проведено реформи: судову – гетьманщина поділена на 20 судових повітів-округів (по суті вона відновлювала становий суд, який існував за часів Речі Посполитої), військову (введено однострої і типове озброєння). Все ж політика щодо України, в якій російська верхівка бачила джерело сировини і людських ресурсів, принципово не змінилась. Вона стала менш відкритою і рішучою. Так, у 1753 р. указом було заборонено обирати кошового отамана, у 1761 р. Київ переведений у безпосереднє управління імперського центру, гетьманська адміністрація звітувала про видатки і прибутки скарбниці. Опираючись на старшину, гетьман намагався регулярні Генеральні збори старшини перетворити на парламент. Але цей задум, як і створення університету в Батурині, не були реалізовані через зміну влади у Петербурзі.

Внаслідок перевороту до влади приходить Катерина ІІ (1762-1796 рр.). Вона взяла курс на повну інкорпорацію України в державну систему Російської імперії. “Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу”, – так вона визначала завдання російської влади в Україні. Із зміцненням позицій цариці, вона пішла на ліквідацію гетьманства. Приводом стало прохання української старшини про спадкове гетьманство, яке по суті зберігало автономію. К. Розумовський був змушений 10 (21) листопада 1764 р. зректися булави. Була призначена друга Малоросійська колегія на чолі з генерал-губернатором Малоросії П. Рум’янцевим (4 російських урядовців, 4 українців, прокурора – російського полковника та 2 секретарів). З цього часу розпочалася остаточна ліквідація української козацької автономії:

• 1775 р. знищено Запорозьку Січ;

• 1781 р. ліквідовано сотенно-полковий устрій і утворено намісництво;

• 1783 р. юридично оформлено кріпацтво в українських землях;

• 1783 р. поширено на Україну загальноімперські закони;

• 1783 р. ліквідовано українські козацькі полки і перетворено у 10 карабінерських полків;

• 3 травня 1783 р. запроваджено кріпацтво в Україні як обов’язковий соціальний інститут;

• 1785 р. видано “грамоту про вольності дворян”, яка поширила “Жалувану грамоту дворянству” і дворянську гідність на частину козацької старшини. Таким чином, політика уніфікації привела до знищення створеної у результаті національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. автономної української держави Гетьманщини.

Отже, у політиці Росії щодо України у ХVІІІ ст. можна виділити кілька періодів:

1. 1708-1722 – період ліквідації частини автономних прав України і заміна їх російськими установами (Малоросійська колегія) при збереженні гетьманату.

2. 1722-1727 – наступ на автономні права і ліквідація гетьманської посади, управління Малоросійської колегії.

3. 1727-1734 – відновлення гетьманства і юридичне визначення кола автономних прав Гетьманщини.

4. 1734-1750 – друге скасування гетьманства і зменшення автономії у складі Російської імперії. Створення контрольованого імперським центром органу – Правління гетьманського уряду.

5. 1750-1764 – друге відновлення гетьманської посади і зменшення експансії Росії. Часткове відновлення української автономії. Намагання української старшини перетворити гетьманську посаду на спадкову.

6. 1764-1783 – остаточна ліквідація української козацької автономії, спричинена неможливістю існування території з відмінним устроєм у авторитарній імперії феодально-кріпосницького типу.