16.4. Формування більшовицького режиму в Україні у 1919-1920 рр.

УСРР (Українська Соціалістична Радянська Республіка) проголошена 6 січня 1919 р. Конституція УСРР була прийнята 10 березня 1919 р. За нею вищим органом законодавчої влади був Всеукраїнський з’їзд Рад. ЦВК (Центральний виконавчий комітет) – орган законодавчої влади між з’їздами рад. Функції уряду виконувала РНК (Рада народних комісарів). Очолив його Х. Раковський – авторитетний у керівництві РКП(б), професійний революціонер, болгарин, виходець із Румунії. Іншими важливими державними органами влади, на які спиралась радянська влада в Україні, були: ВУНК (Всеукраїнська надзвичайна комісія) – політична поліція, яка боролася з супропротивниками радянської влади методами “червоного терору” (очолив І. Шварц, з 2 квітня 1919 р. – М. Лаціс). Владу на місцях здійснювали під контролем партії більшовиків Ради і ревкоми – місцеві органи влади (кандидатів до них підбирали більшовицькі комітети і військова влада).

Основу політики більшовиків в Україні становив курс на “швидке встановлення економічної диктатури пролетаріату”. Це означало націоналізацію всіх підприємств шляхом експропріації (без відшкодування їх власникам). Запровадження централізованої системи управління народним господарством України – УРНГ (Української ради народного господарства), її підпорядкування ВРНГ РСФРР. Мілітаризацію народного господарства (підпорядкування економіки потребам воєнного часу) і запровадження загальної трудової повинності. У торгівлі заборонялась свобода торгівлі і відбувся перехід до прямого товарообміну між містом і селом. Грошовий обіг відмінявся і запроваджувалася карткова система розподілу товарів за соціальною ознакою (максимальна норма – для робітників, “нетрудові елементи” були позбавлені карток).

На селі проводилась аграрна реформа: конфісковувались “нетрудові” землеволодіння (поміщицькі, монастирські, церковні), із них частину передано селянам, більша частина землі залишилася у власності держави, як основа для створення радгоспів.

Та основним заходом більшовицької влади на селі було встановлення продовольчої диктатури: запровадження продрозкладки (вилучення “надлишків” продовольства у селян) і формування продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Цю політику реалізовували комбіди (комітети бідноти). Також запроваджувалась державна хлібна монополія.

Селянство чинило впертий опір продовольчій диктатурі більшовиків. “Воєнний комунізм” активізував виступи отаманів по всій Україні. Найбільші загони мали отамани Зеленого – Д. Терпила на Київщині, Н. Махна на Катеринославщині, М. Григор’єва на Півдні (який контролював в цей час Катеринослав, Олександрівськ, Миколаїв, Херсон).

У кінці липня 1919 р. відбувся спільний похід військ УНР і ЗУНР в Наддніпрянщину з метою витіснення звідти більшовиків. 30 серпня 1919 р. частини УГА вступають до Києва, але мусили відступити, залишивши місто білогвардійцям. У цей час поляки окупували Західну Волинь і Поділля, залишивши українців без тилу. Українські війська були змушені одночасно вести бої з більшовиками, білогвардійцями і поляками. Першою припинила опір УГА: 6 листопада 1919 р. було укладено угоду про підпорядкування УГА денікінському командуванню.

Війська УНР під командуванням С. Петлюри ще деякий час продовжували боротьбу. У грудні 1919 р. С. Петлюра виїхав до Варшави для переговорів з польським керівництвом про спільні дії в боротьбі проти більшовиків. Армія УНР на чолі з М. Омеляновичем-Павленком здійснювала партизанський рейд по тилах денікінських військ і Червоної армії – з грудня 1919 р. до травня 1920 р. (1-й “Зимовий похід”). Весною 1920 р. вона перейшла у зайняті поляками райони.

У кінці 1919 р. більшовики втретє повернулися в Україну для того, щоб надовго залишитися тут при владі. Було відновлено діяльність ВУЦВК, який очолив Г. Петровський, відновлено діяльність РНК на чолі з Х. Раковським, відновлено систему рад, ВУНК і ревтрибуналів, які знову розгорнули “червоний терор”. На селі створено КНС (комітети незаможних селян), які проводили більш гнучку політику щодо заможних селян, на відміну від існуючих в 1919 р. комбідів.

Всі сфери життя суспільства в Україні під своїм контролем тримала КП(б)У, яка була складовою частиною РКП(б). Діяльність всіх інших партій (крім лівих соціалістичних) була заборонена. При цьому ситуація в лівих партіях була такою: УКП(б) – боротьбисти в квітні 1920 р. саморозпустилися; борьбисти – саморозпустилися в кінці 1920 р; УКП (укапісти) була малочисельною і реально на хід політичних подій в Україні не впливала. Все це свідчило про завершення процесу формування диктатури однієї партії – більшовиків.

Політика “воєнного комунізму”, яку розпочали більшовики в Україні в 1919 р., була продовжена і в 1920 р. Було завершено націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Відновлено загальну трудову повинність, робітників із дрібних і середніх підприємств перекидали на великі, які працювали на оборону, відновлено продрозкладку (для її виконання використано частини 1-ї Кінної Армії під керівництвом С. Будьонного).

21 квітня 1920 р. між С. Петлюрою (від імені УНР) і керівництвом Польщі (Ю. Пілсудський) було підписано Варшавську угоду про спільні дії проти більшовиків. Згідно з договором Польща визнавала УНР, а за це отримувала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Західне Полісся (в основному територію ЗУНР). У кінці квітня 1920 р. розпочався наступ польсько-українських військ. 6 травня 1920 р. польські війська вступили до Києва. Це викликало розгортання руху опору проти поляків. У цих умовах 26 травня 1920 р. розпочинається контрнаступ радянських військ силами Південно-західного фронту на чолі з О. Єгоровим і Західного фронту під керівництвом М. Тухачевського.

У результаті вдалого наступу польські війська були витіснені з території України, 15 липня 1920 р. в Східній Галичині більшовиками було створено Галревком і проголошено Галицьку СРР. У другій половині липня 1920 р. радянські війська вступають на територію Польщі, незважаючи на “ноту Керзона”. Однак подальший наступ радянських військ був зупинений під Варшавою. 12 жовтня 1920 р. було підписано перемир’я, а 18 березня 1921 р. – укладено Ризький договір, за яким Польща визнавала УСРР, а до Польщі відходили – Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Східна Галичина.

Це означало розрив відносин між Польщею й УНР. Українські війська продовжували вести боротьбу самостійно. Але довго не втрималися і відступили за Збруч, де були інтерновані поляками. У польських таборах з інтернованих бійців УНР було сформовано загони добровольців (УПА), які вирушили в листопаді 1921 р. у новий похід в Україну – т.зв. “Другий Зимовий похід”. Біля містечка Базар на Житомирщині учасники рейду потрапили в оточення, були взяті в полон і після відмови перейти на бік більшовиків – розстріляні. Другим Зимовим походом військ УНР закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України.

6 червня 1920 р. розпочався наступ білогвардійців під керівництвом генерала Я. Слащова із Криму, в ході якого було захоплено Північну Таврію та частину Катеринославщини. При цьому було укладено угоду з керівництвом УНР про спільні дії проти більшовиків. П. Врангель згідно з цією угодою визнавав УНР. 7 серпня 1920 р. розпочався контрнаступ радянських військ Південного фронту під командуванням М. Фрунзе. При цьому було досягнуто домовленості про спільні дії в боротьбі проти П. Врангеля з махновцями. У вересні 1920 р. врангелівців було витіснено із Північної Таврії. 7-8 листопада 1920 р. розпочався штурм Перекопських позицій дивізією В. Блюхера. На 9 листопада 1920 р. ціною величезних втрат позиції білогвардійців були прорвані. До кінця листопада 1920 р. Кримський півострів був очищений від врангелівських військ.

Після захоплення Криму радянське командування вирішило позбутися непотрібного вже союзника – махновців. Заздалегідь була підготовлена операція. За наказом М. Фрунзе групу махновців, які перебували в Криму, оточили. Але частині із них вдалося прорватися із оточення і вийти на материк, де вони продовжили боротьбу проти більшовиків. В 1921 р. залишки армії Н. Махна з боями відступили в Румунію. На кінець 1920 р. закінчилась громадянська війна в Україні. Закінчилась вона перемогою радянської влади та поразкою національно-патріотичних сил і територіальним розколом українських земель на декілька десятиліть.