18.5. Стан культури в Україні в 30-ті роки

На подолання неписьменності дорослого населення в роки перших п’ятирічок виділялися значні кошти. Всі партійні, державні, громадські організації (згідно з постановами ЦК ВКП(б)) повинні були забезпечувати ефективність цього процесу.

До неписьменних вживалися навіть примусові заходи (їх примушували відвідувати заняття в школах грамоти в позаробочий час).

Результати: якщо у 1897 р. в українських губерніях 72 % населення було неписьменним, то у 1939 р. – 15 % (у віці до 50 років.)

Запроваджується загальне обов’язкове навчання (згідно з постановою ЦК від 25 липня 1930 р.) – т.зв. “всенародний похід за всеобуч”. Вводиться згідно з постановою ЦК від травня 1934 р. єдина структура загальноосвітньої школи (початкове – 4-річне навчання, неповна середня – 7-річне, середня – 10-річне).

Але “чистки” – репресії не обминули і вчительські кадри, а це відповідно вплинуло на зниження якості навчання.

Зростає кількість вищих навчальних закладів (у 1914 р. в Україні їх було 19, в 1938 р. – 129) і чисельність студентів. Відновлюється діяльність університетів (у 1933 р. – в Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську). В 1934 р. було встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів. У 1935 р. були скасовані обмеження, пов’язані із соціальним походженням абітурієнтів.

Головний осередок науки – ВУАН (з 1936 р. – АН УРСР). Президентом АН був з 1930 р. О. Богомолець. Структурними підрозділами АН були НДІ.

Видатні досягнення українських вчених:

Л. Ландау – кінетична теорія плазми. О. Вальтер та ін. – штучне розщеплення атома літію. М. Крилов – розробки з теорії нелінійних коливань. Ю. Кондратюк – розробки з теорії космічних польотів (обрахунок шляху на Місяць). Важливе значення мали праці біохіміка О. Палладіна, паталогоанатома О. Богомольця, медиків В. Філатова і М. Стражеско, вченого-технолога Є. Патона, істориків М. Грушевського і Д. Багалія, літературознавця А. Кримського.

Репресії проти вчених:

Найвідоміші процеси проти вчених – “Справа СВУ” (березень 1930 р., головний звинувачений – віце-президент АН С. Єфремов) та “викриття УНЦ” (Українського національного центру), як контрреволюційної організації, керівництво якою було приписано М. Грушевському.

Жорстоко переслідувалися відступи від марксизму (постраждали історики – М. Яворський, М. Грушевський)

Художня література і мистецтво.“Розстріляне відродження”

30-ті рр. – період розквіту української літератури, хоча влада намагалася взяти літературний процес під свій контроль:

• були ліквідовані окремі літературно-художні об’єднання і утворено єдину Спілку радянських письменників України в 1934 р.;

• запроваджено єдиний творчий принцип “соціалістичного реалізму” (прославлення радянської дійсності).

Але проти тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватись до радянської дійсності, було розпочато репресії. Жертвами репресій стали М. Хвильовий, М. Рильський, О. Вишня і т.д. Всього в цей період в Україні було репресовано 500 письменників.

Театральне мистецтво.

Продовжували плідно працювати корифеї української сцени – М. Садовський і П. Саксаганський. Їх традиції розвивали молодші за віком А. Бучма, Н. Ужвій, Г. Юра. В історії українського театру золотими літерами вписано ім’я Л. Курбаса – актора-новатора, талановитого режисера театру “Березіль”. У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі і загинув в таборах.

Церковна політика.

Обмеження права свободи совісті.

1 січня 1928 р. було введено в дію Адміністративний кодекс УСРР (в ньому був окремий розділ “Про культи”). З його прийняттям декрет про свободу совісті втратив чинність.

Формується ставлення до віруючих як до людей нижчого ґатунку. Віруючі перестали бути рівноправними громадянами в республіці.

ІІ п’ятирічка була проголошена “п’ятирічкою знищення релігій”. У 1934-1935 рр. розпочинається масове нищення культових споруд (у Києві – Михайлівського золотоверхого собору, Пирогощі, Трьохсвятительської церкви та ін.). А ті культові споруди, що залишилися, було перетворено на склади, кінотеатри, клуби, божевільні, в’язниці (у кращому випадку – в музеї та архіви).

Особливо жорстоко переслідувалася УАПЦ. В 1929 р. органи ОДПУ звинуватили її в антирадянській діяльності. Розпочалися репресії проти церковного керівництва та священиків УАПЦ. Постраждало 2 тис. чол., в т.ч. митрополити В. Липківський, М. Борецький, І. Павловський.

В 1930 р. церква вимушена була заявити про свою самоліквідацію.