18.2. Суцільна колективізація в Україні

Колективізація – це процес створення колективних господарств на селі на основі об’єднання землі, реманенту та худоби селян в єдину колективну власність з правом на відсоток прибутків за умови обов’язкової праці всіх.

Причинами переходу до колективізації були:

• потреби в коштах на індустріалізацію, які могло дати село (причому – не окремі 30 млн. індивідуальних селянських господарств, а 200-300 тис. колгоспів);

• не держава мала залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мали перебувати у залежності від державних структур;

• колективізація була зручним засобом забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості – сировиною і робочою силою;

• колективізація мала сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату, бо стимулювала процес пролетаризації селянства і ліквідації багатоукладності в економіці.

Спочатку XV з’їзд ВКП(б) в 1927 р. передбачав повільний, поступовий і добровільний процес кооперації (виробничої, кредитної, споживчої). Але після хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. (коли заможні селяни відмовилися здавати зерно державі за низькими цінами) швидко йде процес згортання кооперації і перехід до колективізації.

На осінь 1928 р. було колективізовано лише 4 % селянських господарств (невтішні результати). Через те у 1929 р. було здійснено перехід до політики суцільної прискореної колективізації (100 % охоплення індивідуальних господарств і входження їх у колгоспи у найкоротші терміни). Селян почали насильно заганяти до колгоспів, і це викликало протидію заможного селянства (т.зв. “куркулів”). Тому колективізація супроводжувалася “політикою ліквідації куркульства як класу” (перша хвиля розкуркулення – січень-березень 1930 р.). Під розкуркулення (примусове вилучення землі, реманенту, худоби) потрапило 61887 господарств.

Як наслідок – опір заможних селян (в цей період в Україні зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади, в збройних виступах селян брало участь до 40 тис. чоловік). В цих умовах, “щоб не перегнути палицю”, було призупинено проведення суцільної прискореної колективізації (особливо після опублікованої статті Й. Сталіна “Запаморочення від успіхів” від 2 березня 1930 р.), і як наслідок – розпочинається масовий вихід селян із колгоспів. Але тепер влада переходить до іншої тактики – розколу села: колгоспникам держава надає пільги і кредити, встановлює помірні податки, а ті, хто вийшов із колгоспів, ні пільг, ні кредитів не мали, сплачували підвищені податки, їм відводилися гірші землі, не поверталися худоба і реманент. Паралельно активізується процес розкуркулення і депортації “куркульського активу” – заможних селян і “підкуркульників” (тільки протягом 1930 р. було депортовано 75 тис. селянських родин).

Результати не примусили себе чекати: у 1932 р. колгоспи об’єднували 70 % селянських господарств і 80 % посівних площ республіки. Але попереду український народ ще чекала трагедія – голодомор 1932-1933 рр. В 1933 р. відмовилися від прискорених темпів колективізації, щоб врятувати охоплене кризою сільське господарство.

Одночасно розгортається мережа МТС (машинно-тракторних станцій), які обслуговували колгоспи. На початок ІІ-ї п’ятирічки їх було вже 591(25630 тракторів). Запроваджується обов’язковість поставок хліба державі (згідно з постановою РНК СРСР від 19 січня 1933 р.), скасовується система заготівель зернових культур по контрактаціях.

Створюються спеціальні політвідділи, які проводять чистку керівних працівників колгоспів та ряд заходів по налагодженню трудової дисципліни серед колгоспників (наприклад: у робочий час від’їзд колгоспника в особистих справах не допускався – штраф до 5 трудоднів, запізнення на роботу вперше – догана, вдруге – штраф 2 трудодні, втретє – виключення із колгоспу). У колгоспах створювалися виробничі спеціалізовані бригади: тракторні, городні, тваринницькі. Бригади ділилися на ланки (для кращої організації праці). Було запроваджено індивідуальну і ланкову прогресивно-відрядну оплату праці. Найвідоміша тракторна бригада – Паші Ангеліної, бурякова ланка – Марії Демченко (“рух п’яти-сотенниць”).

На 1937 р. колгоспи вже об’єднували 96 % селянських господарств і 99 % посівних площ республіки.

Підсумки і наслідки колективізації. Сільське господарство України напередодні війни.

На кінець 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації. На одного жителя України в 1940 р. було вирощено 639 кг зерна (а в 1913 р. – 684 кг). Зберігалося відставання від західних країн.

“Головним наслідком колективізації став індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття господаря, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора”.